4. Роль українських вчених у розвитку

геоботаніки та вивченні рослинності України.

Внесок українських вчених у розвиток геоботаніки та вивченні рослинності України є досить суттєвим, що потребує окремого розгляду.

Українська школа геоботаніки сформувалася в процесі становлення та розвитку самої дисципліни. Видатними представниками її були такі відомі вчені, як Й.К.Пачоський, В.Г.Висоцький, котрі сформували основні засади сучасної фітоценології. На їхніх працях виховувалося наступне покоління геоботаніків – Д.К.Зеров, П.С.Погребняк, Є.В.Алексєєв, Є.М.Лавренко, Ю.Д.Клеопов та інші.

У післявоєнні роки з’явилася нова група геоботаніків, які досліджували природну рослинність України та розробляли рекомендації щодо поліпшення й підвищення її продуктивності. Ці питання та близькі до них вивчали Г.І.Білик, Д.Я.Афанасьєв, О.Л.Бельгард, Є.М.Брадіс та інші.

В 60 – 90-ті роки перед геоботаніками постало нове завдання – на фоні подальших долсліджень різних екосистем природної рослинності розробити нові форми і методи її вивчення, відтворення й раціонального використання природних ресурсів. Ці завдання вирішують Ю.Р.Шеляг-Сосонко, К.А.Малиновський, М.А.Голубець, В.І.Комендар, С.М.Стойко, Я.П.Дідух, Д.В.Дубина та багато інших вчених. Разом з колегами вони мають вирішувати важливу проблему глобального дослідження рослинності, охорони та відтворення природних екосистем в умовах широкомаштабного техногенного навантаження.

Здобутки українських вчених-геоботаніків добре ілюструє персональний вклад їх у розвиток геоботаніки та вивчення рослинного покриву України.

Юзеф Кондратович Пачоський (1864 – 1942), польський вчений, який тривалий час працював на Україні і вивчав її флору та рослинність. Основоположник фітоценології, найкращий знавець південних українських степів, лісів Східної Європи та рослинності Польщі. Запропонував виділити стадії розвитку флори в окрему науку про рослини й угруповання – «флорологію», або «геоботаніку». На його думку, флорологія – це наука про генезис, життя, розвиток і поширення рослинних асоціацій (формацій). В 1891 р. він запропонував замінити термін «флорологія» на «фітосоціологія». Виділив фітоценотипи, компоненти та інгредієнти. Йому належить відкриття фітосоціологічного закону, або фітоценогенезу, під яким розуміється багатовіковий розвиток фітоценозів від простих давніх до сучасних складних.

Євген Михайлович Лавренко (1990 – 1987) талановитий український та радянський геоботанік, який віддав багато сил вивченню степової рослинності. Неперевершений знавець українських степів, степів країн Європи та Азії, що дало йому можливість розробити їхню класифікацію і розділити степи на зони та провінції Європейсько-Азіатської області; ним виділені північні строкаті дерновинно-ковилово-різнотравні та південні дерновинні-ковилово-житнякові біднорізнотравні степи. Під його керівництвом здійснено геоботанічне районування колишнього СРСР, видано багато книг геоботанічного напрямку. Він вперше ввів поняття про фітосферу як частину біосфери, заселену зеленими організмами. Багато його праць присвячено вивченню історії флори та рослинності.

Дмитро Костянтинович Зеров (1915 – 1971 – відомий український вчений, який зробив значний внесок у розвиток геоботаніки. Ним вперше детально були вивчені болота України. Розроблено фізіономічну класифікацію рослинності та класифікацію видів торфу, виділені болотні рослинні комплекси. Йому належить першість у виділенні долинних і староруслових боліт, самостійного алкалітрофного типу видів торфу, властивого для боліт лісостепової та степової зон україни. Він також перший дав якнайповніше уявлення про торфово-болотний фонд, сформував основні напрямки його вивчення та використання в народному господарстві країни.

Юрій Дмитрович Клеопов (1902 – 1952) – геоботанік, фундатор відділу геоботаніки в Інституті ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України. Вперше детально вивчив рослинність Лісостепу та Степу, застосував методику геоботанічного опису ділянок лісів і степів, якою користуються дотепер. З’ясував поширення та можливі рефугіуми реліктових видів, відстоював гетерогенність рослинності й міграційний характер її формування. Започаткував у геоботаніці флороценогенетичний напрямок, довів зв’язок четвертинного геоморфогенезу України з розвитком її рослинного покриву.

Петро Степанович Погребняк (1900 – 1976) розробляв практичні питання лісівництва, зокрема, запропонував способи заліснення нижньодніпровських пісків, визначив типи лісових культур для різних географічних умов. Засновник української школи лісотипологів. Ним вперше розроблена класифікація лісів за ознаками трофності й вологості та наочно представив їх у вигляді едафічної сітки. Він описав типи лісу та лісові асоціації Лівобережного і Правобережного Полісся.

Микита Васильович Куксін (1914 – 1984) – відомий лукознавець, детально дослідив природні кормові угіддя України, дав їх флористичну, типологічну та господарську характеристику, розробив заходи з поверхневого та докорінного поліпшення цих угідь. Створив струнку виробничу номенклатуру природних кормових угідь для оцінки їх у конкретних господарствах.

Дмитро Данилович Лавриненко (1913 – 1979) перший детально розробив типологію лісів Українського Полісся на основі едафічної сітки П.С. Погребняка.

Данило Якович Афанасьєв (1902 – 1990) – відомий український геоботанік все своє життя присвятив вивченню лучної рослинності. Він розробив еколого-фітоценотичну та типологічну класифікацію лук України, виділивши справжні, остепенні, болотисті, торф’янисті й пустищні класи за екологічними умовами місцезростання.

Єлізавета Модестівна Брадіс (1900 – 1980) - відомий український геоботанік, болотознавець, фітогеограф, невтомний дослідник боліт України. Нею описано понад 300 боліт, які були включені в «Торфовий фонд України». Розвивала думку про самостійність і єдиний тип болотної рослинності. Вперше розробила класифікацію рослин боліт за еколого-ценотичним принципом, виділивши на першому етапі класи формацій за характером мінерального живлення (трофністю), а на другому – групи формацій та формації за життєвими формами головних едифікаторів, обґрунтувала виділення надґрунтових формацій. Вперше розробила основні принципи геоботанічного районування рослинності України, а також основи охорони рідкісних видів боліт та болотних видів і рослинних угруповань.

Микита Дмитрович Рижутін (1901 – 1980) – відомий геоботанік і флорист. Предметом його дослідження були природні кормові угіддя південо-східної України, степова рослинність Донецького кряжу, а також рослинність цілинних степів Луганщини та прилеглих районів росії.

Володимир Олексійович Поварніцин (1899 – 1962) – відомий геоботанік, займався дослідженням лісів України. Він описав типи лісу, їхню будову, дав лісівничу, флористичну й ценотичну характеристику, визначив основні напрямки господарського використання лісів. Розробив класифікацію лісів та встановив основні закономірності їхнього географічного розподілу й мінливості провідних таксонів.

Микола Іларіонович Косець (1908 – 1966) – геоботанік, лісознавець. Вперше в Україні дав найповнішу характеристику букових лісів Закарпаття й Прикарпаття. Ряд праць присвятив питанням геоботанічного і ботаніко-географічного районування Карпат та Західного Поділля, а також рослинності нижньодніпровських пісків.

Гаврило Іванович Білик (1904 – 1985) – відомий геоботанік, завдяки зусиллям якого виконано перше обстеження рослинності засолених ґрунтів та степової рослинності України.

Федір Олександрович Гринь (1902 – 1960) – геоботанік, чудовий знавець флори Півдня України. Детально дослідив флору постгляціальних рефугіумів України та показав їхню роль у формуванні бореальних елементів. Ним досліджено листяні ліси (дубові та дубово-грабові) Лісостепу й Полісся, їхню структуру, будову, синтаксономічну різноманітність.

Ганна Федорівна Бачуріна (1908 – 1987) – відомий бріолог(вивчає мохи) і болотознавець. Описала понад 300 боліт різних регіонів України, які були включені до кадастру «Торфового фонду Української РСР». Нею детально досліджені болота Середнього Дніпра між Києвом і переяславом-Хмельницьким, а також Поліссі; описано види торфу та історію розвитку боліт на основі спорово-пилкового аналізу. В класифікації рослинності дотримується фітоценотичного підходу. Болота розглядає як групу типів боліт: лісового, чагарникового, чагарничкового, трав’янистого і мохового.

Юрій Романович Шеляг-Сосонко (нар. 1933р.) – відомий геоботанік. Вперше висунув і обґрунтував існування трьох рівнів еволюції рослинності й на цій основі запропонував генетичну класифікацію широколистяних лісів україни, зробив історичний внесок в теорію фітоценотипів, розробив їєрархічну класифікацію фітоценотипів та популяційну структуру ареалів видів, заклав основи популяційної геоботаніки, розробив наукові принципи створення перспективної мережі збереження гено- і ценофонду україни, створив продромус класифікації рослинності україни. Вперше обгрунтував і започаткував можливість застосування в геоботаніці дистанційних методів дослідження рослинності, запропонував новий напрям – дистанційну геоботаніку. На думку вченого, основним об’єктом геоботаніки як субстанціальної науки нині є не фітоценоз, а фітострома, яка уособлює цілісну систему знань про рослинний покрив.

Олександр Люціанович Бельгард (1902 – 1992) – чудовий знавець флори та рослинності Півдня України. Ним вперше започаткований новий розділ геоботаніки – лісорозведення, засноване на засадах біоценотичного підходу.

Контянтин Андрійович Малиновський (нар. 1919 р.) – відомий геоботанік та еколог. Вперше досліджував рослинність високогір’я, рекреації верхньої межі лісу. Рослинність вивчається ним на видовому та популяційному рівнях. Вперше визначив ряд напрямків вивчення рослинності – генетико-еволюційний, морфологічний, ценотичний. Ним виділено континуальні та ізольовані популяції, виявлено стратегію поведінки популяцій.

Степан Михайлович Стойко (нар. 1920 р.) вперше в Україні сформував і очолив відділ охорони природи екосистем, розбив шкалу інтегральної та фітосозологічної оцінки різних видів і фітоценозів, розробив мережу національних та регіональних природних парків України, застосував ідеї зонування природеохоронних територій, розробив шкалу підвищення біологічної стійкості лісів. Основоположник нової наукової дисципліни – созології.

Василь Іванович Комендар (нар. 1926 р.) увійшов у геоботаніку як дослідник рослинності карпат. Ним вивчено динаміку верхньої межі лісу й криволісся, розроблено схему їхніх сукцесійних змін та принципи монографічного вивчення ефемероїдів на популяційному рівні. Започаткував стаціонарне вивчення рослинності полонин, дослідження рідкісних видів і рослинних угруповань Українських Карпат.

Іван Михайлович Григора (нар. 1928 р.) зробив істотний внесок у вивчення лісових боліт України. Розвиває новий напрямок – лісове болотознавство. Вперше виділив стадії і фази генезису боліт, обгрунтував роль морфотектогенезу в процесах, що передували болотоутворенню. Розробив класифікацію лісо-болотної рослинності та її змін і вперше виділив прогнозні зміни.

Лев Сергійович Балашов (нар. 1929 р.) зробив вагомий внесок у вивчення типології лук україни та з’ясування можливостей їх поліпшення. Написав ряд праць присвячених вивченню боліт долини р. Десни та Поліського державного заповідника. Ним вперше за градієнтним аналізом розроблено фітоіндикаційний метод визначення ступеня осушення боліт, запропоновано концепцію та принципи створення оптимальної мережі природоохоронних територій.

Тетяна Леонідівна Андрієнко (нар. 1938 р.) – геоботанік, созолог. Вперше ґрунтовно вивчила болота Українських Карпат. Чимало її праць присвячено питанням охорони рідкісних ботанічних об’єктів, проблемам зонування, статусу індивідуальної та ценотичної охорони, екологічної й соціальної значущості природоохоронних об’єктів України, створенню екологічної мережі охорони й відтворення рідкісних і зникаючих видів та фітоценозів в умовах антропогенного пресу.

Олексій Олексійович Лаптев (нар. 1922 р.) – ботанік, еколог. Ним детально досліджені питання газонознавства в україні. Розроблена еколого-біологічна характеристика основних видів газоноутворюючих трав та їх еколого-біоморфологічна класифікація, а також районування газоноутворючих трав та рекомендованих травосумішей для ґрунтово-кліматичних зон України.

Анатолій Павлович Травлєєв (нар. 1929 р.) – геоботанік, еколог, ґрунтознавець. Розвиває вчення багатофакторних взаємозв’язків і взаємообумовленості компонентів степових екосистем у процесі їхнього генезису та динаміки під впливом антропогенних факторів. Розробляє проблеми рекультивації та освоєння техногенних територій, а також зміни їх в умовах інтенсивного використання рослинно-ґрунтових ресурсів.

Яків Петрович Дідух (нар. 1948 р.) – геоботанік, еколог. Ним вперше детельно досліджена диференціація фітоценосостем Гірського Криму, сучасний стан та динаміка букових лісів, томілярів, гірських степів, лук, хвойних лісів, показані флористичні й екологоценотичні особливості головних синтаксонів південного та північного макросхилів у висотнозональному аспекті. В ряді монографій яскраво розкрито основні принципи флористичних, ценотичних і соціально-економічних аспектів охорони природи в умовах інтенсивного антропогенного навантаження. Ряд праць присвячено розробці теоретичних питань флорогенезу, класифікації й ординації рослинності України, а також питанням фітоіндикації та прогнозу екологічної оцінки різних типів рослинності.

Дмитро Васильович Дубина ( нар. 1949 р.) – геоботанік. Ним детально досліджена водна рослинність України та рослинність ряду районів приморської смуги України.