3. Організація гравців під час гри
Для того, щоб організація гравців для участі в грі необхідно враховувати такі особливості:
розміщення гравців і місце керівника підчас пояснення гри;
пояснення гри;
вибір ведучих;
розподіл на команди;
вибір капітанів команд;
вибір помічників.
1.Розміщення гравців і місце керівника підчас пояснення гри. Під час пояснення гри необхідно так розмістити учасників, щоб вони добре бачили керівника і чули його розповідь. Краще всього вишикувати дітей в те положення з котрого вони почнуть гру. Цим правилом нехтувати не можна. Якщо гра проводиться у колі, то пояснення проводиться в тому ж коловому шикуванні (рис. 1.).
Примітки:
- гравці; К- керівник.
Керівник гри повинен стояти не в центрі кола, а поруч із гравцями або трохи попереду них. Якщо шикування зроблено в кілька кіл, розміщених одне біля одного, керівник займає місце між ними (рис. 2.).
Примітки: - гравці, К - керівник.
При розміщенні дітей у два кола, одне в середині другого, керівник стає в зовнішньому колі поруч з дітьми (рис.3).
Примітки: - коло розміщення гравців, К - розміщення керівника.
Якщо гравці розподілені на дві команди, розміщені одна навпроти другої, керівник повертає команди обличчям одну до одної і для пояснення займає місце на одному із флангів (рис.4.).
П
римітки:
К - розміщення керівника,
розміщення гравців.
Якщо гра розпочинається з руху в розтіч, можна шикувати гравців у ширенгу або групувати їх біля себе у напівколо, щоб усім було видно і чути керівника (рис.5).
Примітки: К - розміщення керівника.
Під час пояснення гри не можна шикувати гравців обличчям до сонця чи іншого джерела світла: промені сонця заважатимуть гравцям бачити керівника і гравці погано сприймають пояснення гри, розсіюється увага учнів. Керівник повинен стояти на видному місці, щоб бачити всіх учасників і контролювати їх поведінку.
2.Пояснення гри. Успіх гри в значній мірі залежить від її пояснення. Приступаючи до ознайомлення з грою керівник повинен чітко представити собі всю гру.
Розповідь повинна бути короткою. Перед початком гри діти збуджені і довга розповідь може негативно відобразитися на сприйнятті учасниками гри. Виключенням можуть бути ігри в молодших класах, які можна розповідати в казковій, сюжетній заохочуваній формі.
Розповідь повинна бути логічною, послідовною для цього необхідно скласти керівнику план пояснення гри. Рекомендується притримуватися такої схеми при поясненні гри:
Назва гри .
Роль гравців, ведучих і їх розміщення на майданчику.
Хід гри.
Мета гри.
Правила гри.
Такий план пояснення дозволяє послідовно і доступно розкрити зміст гри. Розповідь повинна бути динамічною. Пояснювати гру слід спокійним голосом, інколи підвищувати або понижувати його, для того, щоб звернути увагу учасників на той чи інший момент змісту гри.
Для кращого засвоєння гри рекомендується розповідь супроводжувати показом. До показу корисно залучати гравців.
Під час пояснення гри необхідно враховувати настрій дітей. Замітивши, що увага під час розповіді погіршилася, керівнкик повинен скоротити пояснення або зробити його більш яскравішим і цікавішим.
Розповідати зміст гри необхідно тільки тоді, коли діти грають гру перший раз. Під час повторення гри слід тільки нагадувати основний зміст і пояснювати додаткові правила і прийоми.
3.Вибір ведучих. У багатьох іграх потрібен ведучий. Визначити ведучих можна різними способами.
а) За призначенням керівника. Цим способом зазвичай користуються, коли діти ще не знайомі один з одним, коли мало часу або коли керівнику необхідно назначити ведучим примітившого учасника у виховних цілях.
б) За жеребкуванням. Жеребкування може проходити шляхом розрахунку (лічилки). Проголошуючи кожне слово, вказують почергово на гравців. На кого припаде останне слово лічилки той і стає ведучим. А також жеребкування можна розігрувати способом „потягнутися до гімнастичної палиці ”Учасник бере палицю знизу, за ним береться рукою другий гравець, третій і т.д. Ведучим стає той гравець, який верхівку палиці накриє долонею. Можна під час жеребкування застосовувати метання. Ведучий буде той хто дальше кине м’яч, палку чи камінець. Визначення ведучих за допомогою жеребкування не завжди є доцільним (час). Діти часто застосовують такий спосіб у самостійних іграх, оскільки цей спосіб не викликає у них спірних питань.
в) За вибором учасників. Цей спосіб позитивний в педагогічному відношені, виявляє колективні бажання дітей, в результаті чого зазвичай вибирають найбільш достойного ведучого (по силі, швидкості, кмітливості і т.д) Керівник при застосуванні даного способу може тільки порекомендувати гравцям кого визначити ведучим.
г) За результатами попередніх ігор. В якості нагороди ведучим стає гравець, який в попередній грі був найбільш спритніший, швидким та ін. Про це необхідно повідомити гравців до початку гри, щоб вони прагнули проявляти в іграх спритність і зосередженість. Негативною стороною в цьому способі вибору ведучих є те, що слабкі діти не зможуть бути у ролі ведучого.
Всі вказані способи вибору ведучих потрібно чергувати в залежності від завдання, яке ставить перед собою керівник, від умов заняття і характеру гри, від кількості гравців.
4.Розподіл на команди можна також проводити різними способами.
а) За розсудом керівника. Керівник добре знаючи учасиків гри розподіляє їх рівними за силою. Цей спосіб застосовується в складних рухливих іграх (близькі до спортивних) та у старшокласників.
б) Шляхом розрахунку: вишикувати в ширенгу, розрахувати на „перший”, „другий”; перші номера складають одну команду, другі – другу. Таким способом можна розділити і на три, чотири команди. Цей спосіб найбільш швидкий за часом, але при такому способі розподілу команди по силі будуть різні.
в) Шляхом фігурного марширування або шляхом розрахунку в русі.
г) За домовленістю. Гравці вибирають капітанів, розподілившись на пари, домовляються хто ким буде і підходять до капітанів котрі вибирають їх за назвою (сюжетні). Цей спосіб діти дуже люблять, оскільки він і являється своєрідною грою, але його можна застосовувати на прогулянках ін., коли гра необмежена в часі.
д) За призначенням капітанів. Гравці вибирають спочатку двох капітанів, після чого капітани почергово вибирають собі в команду гравців. Цей спосіб є доволі швидкий і команди за силою бувають рівномірні. Негативною стороною цього способу є те, що слабких гравців капітани беруть неохоче, що часто призводить до образ і сутичок серед гравців.
є) Постійні команди. Цей спосіб характерний для спортивних ігор, але можна застосовувати його і в складних рухливих іграх, особливо в тому випадку, коли проводяться змагання.
Всі названі способи розподілу на команди слід застосовувати, співставляючи з характером гри, з складом гравців, а також з різними умовами проведення гри.
5. Вибір капітанів гри. В організації командних ігор важлива роль відводиться капітанам команд. Вони відповідають за поведінку в грі усієї команди і окремо гравців команди. Капітанів вибирають самі гравці, тільки в окремих випадках прзначає кервник. Коли гравці самі вибирають капітанів вони привчаються оцінювати один одного за заслуги і висловлючи довіру своєму товаришу спонукає його до вищої відповідальності. Якщо гравці погано знають один одного, є неорганізовані тоді керівник сам призначає капітана команди.
6. Вибір помічників. Для спостереження за правилими гри, для рахунку результатів гри, а також для роздачі інвентаря, керівник може вибрати собі помічника. Помічник – це майбутній організатор гри, тому бажано, щоб в цій ролі були всі учасники протягом навчального року чи на період перебування в таборі чи в інших установах. Вони можуть бути в ролі суддів (фіксувати помилки гравців, недотримання правил гри) можуть підраховувати бали, враховувати результати, слідкувати за справедливою грою.
На одну гру можна призначати одного, двох помічників, в залежності від складності її правил, від кількості гравців і від розмірів приміщення. Керівник призначає помічників, вказує на їх обов’язки і оголошує про це всім гравцям. Таким чином, керівник підвищує відповідальність помічників.
Привчати дітей до обов’язків помічника рекомендується з 1 класу, даючи їм спочатку прості доручення (напр. слідкувати за тим, щоб гравці не вибігали за межі майданчика, не заступали за лінію до сигналу та ін), а потім поступово ускладнювати їх, щоб довести помічників до ролі другого керівника.