18

Дисципліна: ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ ТА МІЖОСОБОВОГО СПІЛКУВАННЯ

Спеціальність: СЕСТРИНСЬКА СПРАВА

ЛЕКЦІЯ № 5

ТЕМА: ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ МІЖОСОБИСТІСНОГО СПІЛКУВАННЯ. ЗОНИ КОМФОРТУ. ТИПИ ПОВЕДІНКОВИХ РЕАКЦІЙ

План

1. Сутність міжособистісного спілкування

2. Особистісні орієнтації та рівні спілкування (за А.Б.Добровичем)

3. Індивідуальні типи спілкування

4. Індивідуальні типи співрозмовників

5. Типові стилі комунікативної поведінки

6. Роль особистого простору у спілкуванні

7. Типи поведінкових реакцій пацієнтів (агресивність, впевненість у собі, невпевненість у собі)

8. Етапи безпосередніх взаємин між медичною сестрою та пацієнтом (самостійна робота № 19)

9. Класифікація типів пацієнтів (самостійна робота № 20)

10. Етикетна поведінка учасників акту спілкування (самостійна робота № 21)

11. Невербальні антиетикетні знаки. Табу та евфемізми (самостійна робота № 22)

1. Сутність міжособистісного спілкування

Людина передусім є соціальною істотою. У своїй діяльності вона завжди взаємодії з іншими людьми. А ця взаємодія неможлива без спілкування.

Потреба здорової людини у спілкуванні є дуже великою. Ця одна з її уроджених потреб. Лише психічно хворі відмовляються від живого безпосереднього спілкування з іншими людьми, але і вони спілкуються самі із собою за рахунок патологічної фантазії.

Міжособистісне спілкування – складний багатоплановий процес встановлення та розвитку контактів між людьми і групами. Породжений потребами спільної діяльності і включає в себе як мінімум три різних процеси: комунікацію (обмін інформацією), інтеракцію (обмін діями), соціальну перцепцію (сприйняття і розуміння партнера).

2. Особистісні орієнтації та рівні спілкування (за а.Б.Добровичем)

А.Б.Добрович визначив особистісні орієнтації людини, які визначають типовий характер її спілкування:

1. Життєва орієнтація властива людям, які мають високу потребу у спілкуванні і охоче спілкуються з різними партнерами, виявляючи при цьому привітність і доброзичливість. їхня комунікативність щонайбільше детермінується такою емоційною якістю, як товариськість.

2. Громадянська орієнтація полягає в тому, що індивід отримує задоволення від спілкування не з усіма, хто зустрічається на його життєвому шляху, а тільки з тими, хто поділяє його громадянські інтереси і погляди. Найчастіше це люди інтелектуального складу, для яких важливі логічність і переконливість аргументів та вірність своїм переконанням.

3. Активно-жорстока орієнтація вираженість вольових якостей, зокрема потреби в самоствердженні і домінантності в характері особи, часто породжує активно-жорстку орієнтацію, яка постає у виборі для постійного спілкування тих, хто визначає її ведучу роль, у прагненні стверджувати свою волю. Найчастіше, відчуваючи неможливість прямого, безкомпромісного диктату, вони “купують” це право турботою про партнера, причому ця турбота може мати навіть самовідданий характер. Влада постає для таких людей найбільшою цінністю, за неї вони здатні віддати все.

4. Пасивно-поступлива орієнтація полягає в готовності визнати ведучу роль партнера у спілкуванні в обмін на його турботу і достатньо гуманне ставлення до себе. Люди цього типу часто складають гармонійну подружню пару з активно-жорсткими партнерами.

5. “Ринкова” орієнтація полягає в прагненні спілкуватися з престижними людьми, тому що це начебто підносить соціальну цінність самих суб'єктів цієї орієнтації.

6. Накопичувальна орієнтація означає пошуки тих, знайомство з ким може мати якусь матеріальну вигоду; це так звані корисні зв'язки, до яких часто прагнули радянські люди в часи дефіцитів. Такі люди не відмовляються і від більш щирого спілкування, можуть мати друзів, але ніколи не упускають можливості завести корисне знайомство.

7. Схимницька орієнтація притаманна малокомунікабельним людям, надмірно чутливим до всього того, що їм здається приниженням або образою.

Спілкування можна розглядати на різних рівнях. Усе залежить від того, що береться за основу. Саме тому є чимало класифікацій рівнів спілкування.

Вже відомий підхід до спілкування Б.Ломова, який виокремлює такі рівні:

• макрорівень спілкування розглядається як найважливіший аспект способу життя індивіда. Цей рівень передбачає вивчення розвитку спілкування протягом життя людини, виявлення основного змісту діяльності, кола осіб, з якими переважно вона спілкується, соціальних груп, до яких належить. Цей рівень є основним у дослідженні особистості, спрямованості її діяльності, мотиваційної сфери і міжособистісних стосунків.

• мезорівень спілкування, на якому вивчаються контакти, в які вступають люди при виконанні певних завдань чи спілкуванні на певну тему. Спілкування в межах певної теми обмежене у часі: воно має початок і кінець, тобто є процесом. Залежно від завдання чи обраної теми загальна картина спілкування виявляється дуже своєрідною а формою і способами.

• мікрорівень спілкування охоплює акти спілкування, які є його елементарними одиницями. Таким актом спілкування може бути "запитання – відповіді", "повідомлення інформації – ставлення до неї", "спонукання до дії – дія".

Кожен із перелічених рівнів може проявлятися в різних ситуаціях і в різних сферах: діловій, міжособистісній, рольовій тощо. Зокрема, одна справа, коли партнери виступають як рівноправні учасники спілкування, і зовсім інша, якщо один з них відчуває певну залежність, а особливо, якщо починає проявлятися нерівноправність у формі тиску, агресії, залякування і т. п.

Американський психотерапевт і теоретик психоаналітичного напряму Е.Берн виокремлює шість рівнів спілкування:

1) "нуль спілкування" або "замкнення на себе";

2) ритуали (норми спілкування);

3) розваги;

4) ігри (людина думає одне, а демонструє інше з тим, щоб завести другого в пастку);

5) близькість;

6) робота (ділове спілкування).

На кожному з цих рівнів людина використовує різні способи і засоби спілкування, тому що його мета щоразу змінюється. Він описує життєві ігри людей, використовуючи позиції, які кожен проявляє в певних ситуаціях, – Батька, Дитини та Дорослого.

Аналізуючи особливості діалогу, А.Добрович пропонує вирізнити сім рівнів спілкування: