6.2. Контрольні запитання для перевірки знань теми

1. Сутність, склад і структура оборотних коштів. 2. Класифікація та принципи організації оборотних коштів. 4. Методи нормування оборотних коштів. 5. Нормування оборотних коштів для створення виробничих запасів. 6. Нормування оборотних коштів у незавершеному виробництві. 7. Нормування оборотних коштів у витратах майбутніх періодів. 8. Нормування оборотних коштів для створення запасів готової продукції.

9. Розрахунок нормативу оборотних коштів економічним методом. 10. Джерела формування оборотних коштів, їхнє значення та класифікація. 11. Власні джерела формування оборотних коштів. 12. Використання банківських кредитів для формування оборотних коштів. 13. Показники стану та використання оборотних коштів і способи прискорення їхнього обороту. 14. Вплив розміщення оборотних коштів на фінансовий стан підприємства.

Тема 7. Кредитування підприємств

ПЛАН ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

1. Сутність, форми і види кредиту.

2. Банківське і небанківське кредитування підприємств.

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

Розв'язування задач з теми.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

1. Принципи та умови короткострокового банківського кредитування суб’єктів господарювання.

2. Контроль банку за дотриманням умов кредитного договору та ефективним використанням кредиту позичальником.

3. Основні показники оцінки кредитоспроможності підприємства.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

[28, 29, 30, 36, 39, 44, 46, 47, 52, 55, 56, 60, 61, 62, 63, 66]

1. Сутність, форми і види кредиту.

У процесі вивчення теми необхідно звернути увагу на такі пи тання: - кругооборот коштів підприємств та необхідність залучення кредитів; - класифікація кредитів, що надаються підприємствам; - небанківське кредитування підприємств. На сучасному етапі кожне підприємство не може обмежитись власними фінансовими ресурсами. Важливим є забезпечення безперервності та ритмічності виробничих процесів або збільшення обсягів реалізації. Не завжди підприємство має можливість забезпечити власними коштами фінансування капітальних вкладень, модернізацію виробництва. Для досягнення цієї мети актуальним стає питання кредитування. Отже, ефективна фінансово-господарська діяльність сучасного підприємства неможлива без постійного залучення кредитів. Короткотермінове кредитування забезпечує нестачу обігових коштів та запобігає простою виробництва. Довготермінове кредитування забезпечує фінансування глобальних проектів, пов'язаних з реконструкцією, модернізацією та розширенням виробництва. Деякі галузі суспільного виробництва взагалі неможливо уявити без залучення кредитів. Особливо це характерно для виробництв зі значними сезонними коливаннями (підприємства АПК) та виробництв, що пов'язані з капітальними вкладеннями (будівництво). З економічного погляду кредит − це форма позичкового капі талу (у грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і зумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

Використання кредитних ресурсів дає змогу суттєво розширити обсяги як реалізації товарів (робіт, послуг), так і формування товарних і виробничих запасів, що, у свою чергу, сприяє створенню резервних та відновлювальних фондів підприємств. При обранні форм кредитування підприємства, в першу чергу, повинні спиратися на доцільність та напрями використання кредитних ресурсів, які визначають термін використання залучених банківських кредитів. Усі кредити поділяються на короткострокові (що надаються на термін до одного року) та довгострокові (що надаються на термін понад один рік). Як правило, на короткостроковий термін надаються кредити на розширення обсягів продажу та виробництва, на розрахунки з постачальниками при нерівномірному надходженні виручки. Кредити на модернізацію та оновлення основних фондів залучаються на строк понад один рік, тобто як довгострокові. Градація кредитів за терміном користування зумовлена строком окупності кредитних коштів, що визначається так: Т

де Т – термін окупності отриманих кредитів; К – сума отриманих кредитів; % − сума процентів за користування кредитом протягом певного періоду; ЧП – чистий прибуток підприємства за відповідний період (періодом, який застосовується для обчислення терміну окупності, може бути місяць, квартал, рік; відповідно, окупність визначатиметься в місяцях, кварталах, роках). Студентам необхідно звернути увагу на різницю підходів теми «Кредитування підприємства» і до теми «Кредитування підприємств банками». Ця різниця залежить від принципової відмінності інтересів банку та підприємства в процесі кредитування. Інтереси банку передовсім пов'язані з обов'язково умовою повернення кредитних ресурсів разом з нарахованим процентами, бажано в терміни, визначені кредитною угодою. Для гарантії повернення кредитних ресурсів в Україні, як правило, використовують заставне забезпечення. Питання про доцільність та ефективність використання таких ресурсів підприємством мало хвилює кредитну установу. Натомість підприємство заінтересоване саме в ефективності використане залучених кредитних ресурсів та отриманні прибутку від ці операції. Тільки тоді залучення ресурсів для підприємства доцільним. Якщо для банківської установи оцінка фінансового стану під підприємства необхідна для визначення його кредитоспроможності перед видачею кредиту, то для самого підприємства важливішим є фінансова оцінка діяльності після його отримання. В період після отримання кредиту підприємства значну увагу повинні приділяти аналізу показників прибутковості, аналізу факторів, що впливають на формування та розподіл прибутку. В першу чергу важливим є визначення показника рентабельності реалізації, як є визначальною для повернення кредиту. Показник обчислюється таким чином:

де Р – рівень рентабельності реалізації, %; П – прибуток від реалізації товарної продукції, грн..; С – собівартість продукції, грн.

Рівень рентабельності підприємств торгівлі та громадського харчування визначається як відсоткове співвідношення прибутку від реалізації товарів (продукції громадського харчування) до товарообороту. Практика свідчить, що цей показник при визначенні тенденцій у роботі підприємства (якщо питома вага залученого капіталу перевищує 30 % від загальної суми капіталу) необхідно визначати один раз на декаду з метою зниження ризику використання кредитних ресурсів. При широкому їх використанні фінансовим службам підприємств доцільно утримувати фінансового аналітика для проведення таких досліджень. Обов'язково слід також обчислювати рівень обсягу реалізації продукції, що забезпечив би досягнення точки беззбитковості в процесі використання кредитних ресурсів:

де – обсяг реалізації продукції; ПВ – сума постійних витрат; коефіцієнт чистого доходу в %, що розраховується таким чином: – коефіцієнт змінних витрат у %, який обчислюється:

Для виявлення тенденцій у змінах рівня обсягу реалізації про дукції необхідно брати якнайменші періоди для обчислення. На приклад, якщо у підприємства термін користування кредитом ви значений у 3 місяці, то цей показник слід визначати не рідше ніж один раз на місяць. Тема «Кредитування підприємства» досліджує та вивчає про цеси кредитних взаємовідносин підприємств, причому не тільки з банками, а й з іншими підприємствами, державою, іноземними партнерами. Кредитні взаємовідносини з банком виникають з приводу на дання підприємствам різноманітних кредитних послуг, а кредитні взаємовідносини між підприємством та іншими підприємства ми – з приводу надання товарного (комерційного) кредиту, емісії боргових цінних паперів. Держава також може виступати як кредитор підприємства у зв'язку з цільовою державною програмою, санаційними заходами. Особливу увагу необхідно звернути на те, що найменші по рушення кредитної системи негайно позначаються на виробничих процесах. Якщо порушення кредитного обігу набувають стихійного характеру, то кризи в економіці не уникнути. Такими характерними кризовими явищами є: - криза взаємних неплатежів між підприємствами; - криза неповернення банківських кредитів, що провокує інфляційний процес. У процесі вивчення теми студентам необхідно звернути увагу на форми кредитування підприємств і на те, коли саме, тобто на яких етапах фінансово-господарської діяльності вони використовуються. У банківському кредитуванні підприємств слід розрізняти такі види кредитів: - страховий кредит; - кредитна лінія. За термінами використання кредити розподіляються: 1. на короткострокові; 2. середньострокові; 3. довгострокові. Залежно від ставки кредитування підприємства можуть отримувати: - кредит із плаваючою ставкою; - кредит із фіксованою ставкою. Особливо важливим є питання вивчення доцільності одержання та необхідності використання кредитних ресурсів підприємством. Вивчаючи потребу в кредитах, підприємства виходять із загальної потреби в коштах і наявності таких. Необхідна величина залучення кредитів банку на покриття збільшення потреби в оборотних коштах визначається за формулою: де – необхідний розмір кредитів, які залучаються в оборотні кошти; ОК – потреба в оборотних коштах; – власні оборотні кошти на початок періоду; − поновлення оборотних коштів за рахунок прибутку підприємства; КЗ – зменшення кредитної заборгованості. Потреба підприємства в кредитах під інвестиційні проекти визначається на основі інвестиційної програми за окремими етапами її реалізації з урахуванням власних джерел фінансування. Окремо необхідно звернути увагу на засадничі принципи кредитування: - точне визначення терміну кредитування; - обов’язкове повернення кредиту. - цільовий характер кредиту;

- забезпечення кредиту; - платність кредитування. З цих принципів найменш вивченим, але чи не найважливішим є принцип цільового використання кредитних ресурсів. Тільки він може забезпечити точне дотримання всіх інших принципів підприємством-кредитоотримувачем. Запорукою ефективності використання кредитних ресурсів є цільовий контроль за ними.

Отже, кредит – це позичковий капітал банку в грошовій формі, що передається в тимчасове користування на умовах належного забезпечення, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Таке визначення найповніше і най точніше визначає саме банківський кредит, хоч існують також і форми небанківського кредитування.

2. Банківське і небанківське кредитування підприємств.

Положення НБУ визначає такі форми кредиту, що надаються юридичним особам: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний. Найчастіше підприємства користуються саме банківською формою кредитування, хоч останнім часом в Україні набули достатнього поширення лізинговий та іпотечний кредити. Вибираючи форму кредитування, підприємство передовсім має точно продумати напрямки використання кредитних ресурсів, які забезпечать найбільшу їхню ефективність, бо від цього залежатиме термін, на який ці кредити залучатимуться. Як правило, короткостроковими (з терміном повернення менше за один рік) бувають кредити на розширення обсягів продажу та виробництва, на розрахунки з постачальниками в разі нерівномірного надходження виручки. Кредити на модернізацію та оновлення основних фондів залучаються на строк понад один рік, тобто є довгостроковими. Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками: 1. за кредиторами; 2. формами та видами; 3. метою використання; 4. терміном надання; 5. забезпеченням; 6. порядком надання. Кредиторами підприємств можуть бути: - банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (бан ківський, лізинговий кредити); - інші підприємства (комерційний кредит); - держава (державний кредит, який надається через уповноважені банки); - міжнародні фінансово-кредитні установи (відкриття кредитних ліній через уповноважені банки). Банківський кредит надається суб'єктам господарювання в форм власності на умовах, передбачених кредитним договором. Комерційний кредит – це економічні, кредитні відносини, я виникають між окремими підприємствами. Державний кредит – це економічні, кредитні відносини мі державою та суб'єктами господарювання. Джерелом державно кредиту є кошти державного бюджету, які спрямовуються в уповноважені банки для здійснення кредитування підприємств. Лізинговий кредит – це відносини між суб'єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит). Банківський та державний кредити надаються підприємства у грошовій формі, лізинговий та комерційний – у товарній. Банківський та державний кредити погашаються в грошовій формі. Комерційний кредит також повертається переважно в грошові формі. Підприємства можуть отримати різноманітні види кредитів та послуг кредитного характеру. Строковий кредит – це кредит, який надається в повній сумі негайно після укладення кредитної угоди. Погашається він або періодичними внесками, або одноразовим платежем у кінці терміну. Кредитна лінія – це згода банку надати кредит протягом певного терміну в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми. Кредитна лінія відкривається, як правило, на рік. Протягом строку дії кредитної лінії підприємство може будь-коли одержати позику без додаткових переговорів з банком та інших формальностей. Проте за банком зберігається право відмовити підприємству в позичці через погіршання фінансового стану позичальника. Через це кредитну лінію відкривають підприємствам зі стій ким фінансовим становищем та доброю репутацією. На прохання підприємства ліміт кредитування може бути переглянутий. Розрізняють два види кредитних ліній: сезонну й постійно відновлювальну. Сезонну кредитну лінію відкривають за періодичного браку оборотних коштів, пов'язаного із сезонністю виробництва або з необхідністю створення запасів товарів на складі. Погашення боргу і процентів здійснюється одноразовим платежем. У разі відкриття сезонної кредитної лінії банк в обов'язковому порядку вимагає від підприємства забезпечення. Відновлювальну кредитну лінію може бути відкрито підприємству тоді, коли воно відчуває постійний брак оборотних коштів для відновлення процесу виробництва в заданому обсязі. Відновлювальна кредитна лінія надається на термін, який не перевищує одного року. Особливість відновлюваної кредитної лінії полягає в тім, що підприємство, погасивши частину кредиту, може одержати нову суму, але в межах відповідного ліміту і пері оду дії кредитної угоди. У зв'язку з цим підприємство повинно за ставити в банкові основні фонди або надати якусь іншу гарантію. Нині комерційні банки України відкривають кредитні лінії, як правило, сільськогосподарським підприємствам і підприємствам переробних галузей народного господарства. Овердрафт – короткостроковий кредит, що надається банком надійному підприємству понад залишок його коштів на по точному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми через дебетування його рахунка. Для підприємства в комерційному банку може бути відкритий спеціальний позичковий рахунок – контокорент (італ. conto corrente – поточний рахунок) – єдиний рахунок, на якому враховуються всі операції підприємства. На контокорентному рахунку відображаються, з одного боку, погашення банківського кредиту та інші платежі з доручення підприємства, з другого – кошти, які надходять на користь підприємства (виручка від реалізації продукції, наданий кредит та інші надходження). Контокорент – це поєднання позичкового рахунка з поточним, і він може мати дебетове та кредитове сальдо. До кредитно-гарантійних послуг, що їх банки надають підприємствам, належать: - акцептний кредит; - авальний кредит. Акцептний кредит – це позичка, яка передбачає акцептування банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, що підприємство-одержувач надає в розпорядження банку вексель до строку його оплати. Особливість акцептного кредиту полягає в тім, що банк дає підприємству не гроші, а гарантію оплати векселя у визначений термін. При цьому банк стає першим боржником і з економічного погляду виконує умовне зобов'язання, тобто здійснює оплату векселя лише тоді, коли підприємство-позичальник не виконає своїх зобов'язань. Акцептний кредит має короткостроковий характер і використовується для фінансування оборотних засобів підприємства і переважно у сфері зовнішньої торгівлі. Цей кредит дешевший для підприємств, як порівняти з дисконтним, оскільки вони сплачують банку лише комісійні за акцепт векселя. На відміну від дисконтування векселів акцептний кредит надається платнику за векселем (звідси і його інша назва – вексельний кредит) і виступає як гарантійна послуга. Підприємство виставляє вексель на банк, тобто банк стає трасатом. Банк акцептує вексель з умовою, що до настання платежу за векселем підприємств внесе в банк суму, необхідну для погашення. Позичальник (векселедавець) може використовувати акцептований банком вексель як платіжний засіб для придбання товарів оплати своїх зобов'язань перед іншими кредиторами, розрахунків з іншим банком. Дисконтування векселя може бути здійснене в банку, який йог акцептував. У цьому разі банк стає не тільки гарантом, а й безпосередньо кредитором підприємства. Оскільки умовою акцептного кредиту є грошове покриття суми векселя позичальником до на стання строку погашення векселя, банки ставлять високі вимоги до надійності підприємств, векселі яких вони акцептують. За надання акцептного кредиту банк стягує акцептну комісію. В Україні у зв'язку з ненадійним фінансовим становищем біль шості підприємств акцептний кредит не набув поширення. Авальний кредит – це позичка у формі поручництва або га рантії банку. Підприємство – одержувач платежу, як і за акцепт ного кредиту, отримує від банку-гаранта (аваліста) умовне платіж не зобов'язання. Якщо власник векселя вносить протест у зв'язку з несплатою векселя, банк-аваліст погашає всю суму векселя за платника. За авальний кредит банк отримує комісійні, розмір яких залежить від виду вимог, що випливають з гарантії, а також терміну дії гарантії. Крім того, за наданий кредит стягується процент за чинними ставками. Принципова різниця між авальним та акцептним кредитами полягає в характері відповідальності банку. За надання авального кредиту, без огляду на його суть як вексельного поручництва, банк несе тільки субсидіарну (додаткову) відповідальність, тобто вимога може бути звернена на нього тільки в разі невиконання своїх зобов'язань підприємством. За акцептного кредиту банк несе солідарну відповідальність з боржником, і вимогу на вибір кредитора може бути звернено як на підприємство, так і на банк. До послуг кредитного характеру, що надаються банками підприємствам, належить також факторинг – система фінансування, за умовами якої підприємство-постачальник товарів відступає свої короткострокові вимоги за торговельними операціями комерційному банку. Факторингові операції включають: 1. кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; 2. ведення бухгалтерського обліку клієнта, зокрема обліку реалізації продукції; 3. інкасацію заборгованості клієнтові; 4. страхування його від кредитного ризику. В основу факторингової операції покладено принцип при дбання банком рахунків-фактур підприємства-постачальника за відвантажену продукцію, тобто передачу банку постачальником права вимагати платежі з покупця продукції.