10

Семінар 6.	Література періоду громадянських воєн.
Мета:	розглянути розвиток давньоримської літератури періоду громадянських воєн, розкрити художню своєрідність творчості видатних письменників цього періоду (середина II ст. – 31 р. до н. е.).

План

1. Загальна характеристика суспільно-політичного і культурного життя Давнього Риму періоду громадянських воєн (середина ІІ ст. – 31 р. до н.е.).

2. Особливості розвитку давньоримської літератури в епоху громадянських воєн.

3. Поетична діяльність неотериків.

4. Жанрове розмаїття поезії Гая Валерія Катулла (сатиричні епіграми, елегії, ліричні вірші, любовні елегії тощо). Художня своєрідність любовної лірики давньоримського поета.

5. Антирелігійний пафос філософської поеми Тіта Лукреція Кара «Про природу речей».

6. Красномовство в Давньому Римі. Творчість Марка Туллія Ціцерона.

7. Давньоримська мемуаристика. Творчість Юлія Цезаря.

Література

1. Антична література: Підручник / За ред. А.А.Тахо-Годі. – К.: Вища школа, 1976. – 440 с.

2. Білецький О.І. Антична література: Хрестоматія. – К.: Рад. школа, 1968. – 612 с.

3. Пащенко В.І., Пащенко Н.І. Антична література: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 718 с.

4. Распопин В.Н. Литература Древнего Рима. Очерки истории зарубежной литературы [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://raspopin.den-za-dnem.ru/index_e.php?text=236

5. Тронский И.М. История античной литературы: Учеб. – 5-е изд., испр. – М.: Высш. шк., 1988. – 464 с.

6. Гай Валерій Катулл. Поезії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ae-lib.org.ua/texts/catullus__carmina_by_zerov__ua.htm

7. Марк Туллій Ціцерон. Про державу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ae-lib.org.ua/texts/cicero__de_re_publica__ua.htm

Завдання для самостійної роботи

1. Визначити художню своєрідність циклу любовних поезій Катулла «До Лесбії». Проаналізувати і вивчити напам’ять вірш «Плач, Венеро! Плачте, купідони!».

2. Прокоментуйте такі рядки з поеми Лукреція «Про природу речей»:

Значить, розвіяти страх, що в душі загніздився, повинні

Не ясносяйного сонця провісники – промені-стріли,

Не найяскравіший день, а природа – весь лад її, вигляд.

Ось що ми тут беремо за початок, за першу засаду:

З волі богів, із нічого ніщо народитись не може.

Бо, якщо страх у полоні тримає людей всіх так цупко,–

Це через те, що, весь час помічаючи явищ багато

Як на землі, так на небі, вони неспроможні збагнути

Їхні причини й гадають, що все це – веління безсмертних.

Отже, як слід усвідомивши те, що з нічого ніколи

Не виникає ніщо, ми чіткіше простежити зможем

Роздумів наших предмет: відкіля кожна річ узялася,

Як незалежно від волі безсмертних, усе протікає.

Хай щось могло б із нічого постати,– то все б упереміш

Із різнорідних родилось речей, без потреби в насінні:

З моря людина пішла б, із землі виринали б лускатих

Риб косяки, прямо в небі могло би виводитись птаство;

Різні отари, стада й, між собою спаровані будь-як,

Звірі всіляких порід то поля, то пустелі б займали.

Й дерева плід не однаковим був би: постійно б мінявся;

Все тоді, взяте зокрема, могло б, отже, все породити.

Тож, якби в кожній з речей не було родових отих тілець,

То чи була б у речей тих спорідненість, певна їх матір?

А коли все довкруги із свого виникає насіння,

То кожна річ тільки там постає й виринає до світла,

Де є матерія, речі властива, і первісні тільця (І, 140-165).

3. Розкрити проблематику трактату Ціцерона «Про державу». Прокоментувати думку видатного давньоримського оратора про те, що «…недостатньо мати [в собі] чесноти, немов якусь науку, якщо не почнеш їх уживати. Бо всяка наука, якщо її не вживати, може триматися на самому знанні. Чесноти ж призначені цілком, щоб ними користувалися, а їхнє найважливіше призначення – керувати державою і вершити на ділі, а не на словах…».

Поезії Гая Валерія Катулла

Плач, Венеро! Плачте, купідони!

Плачте, люди витончені й чемні:

Вмер горобчик милої моєї,

Вмер горобчик, що вона любила

І як свого ока доглядала.

Був він ніжний і ласкаву пані

Знав, як доня малолітня матір:

На її колінах завжди бавивсь

І, стрибаючи навколо неї,

Щебетанням вірним озивався.

А тепер і він пішов до краю,

Звідкіля ніхто ще не вертався...

Хай навіки ти не діждеш долі, 

Попідземна темряво несита,

Ти нам радість нашу відібрала...

Горе й нам, горобчику сердешний,

Через тебе дорогі очиці

Від плачу, від сліз почервоніли (Переклад М.Зерова)

До лесбії

Жиймо, Лесбіє мила, і кохаймось

Та про осуд лихий дідів суворих

Киньмо дбати - копійки він не вартий!

Хай заходить і знову сходить сонце -

Нам, як тільки погасне день короткий,

Ніч солодка стає безмежжям вічним.

Дай-но тисячу поцілунків й сотню,

Потім другу тисячу й другу сотню,

Ще раз тисячу, потім знову сотню,

А коли вже зберем багато тисяч, 

То змішаєм у безлад, щоб самі ми

Лік згубили й щоб хтось лихий не заздрив,

Взнавши, скільки було отих цілунків (Переклад М.Борецького)

ПОЕТ ПРО СЕБЕ

Катулле бідний, вже химери гнати годі,

Бо те, що втратив ти, пропало навіки!

Всміхалося тобі колись ясне сонце,

Як ти туди ходив, куди вела люба,

Дорожча і миліша над усе в світі.

О, скільки пустотливих там було жартів,

Яких хотілося й тобі і їй разом!

Так, так, всміхалося тобі ясне сонце,

Тепер вона не хоче,- будь же і ти гордий

І не біжи за нею, й не журись дурно,

А все стерпи й переможи твердим духом!

Прощай, дівчино! Вже Катулл стоїть твердо.

Шукать тебе й просить не буде він марно,

Щоби, непрохана, зазнала й ти горя.

Злочинна, що тепер твоє життя значить!

Чи прийде хто? кому здасися за гарну?

Кого полюбиш і чиєю ти будеш?

Кого, цілуючи, укусиш за губку?

А ти, Катулле, не хитайсь і стій твердо! (Переклад М.Зерова)