9 Зовнішні сили, що змінюють земну поверхню.

Зовнішні (екзогенні) процеси — геологічні процеси, які відбуваються на поверхні Землі внаслідок дії сонячної енергії та сили тяжіння.

До них належать

вивітрювання,

діяльність вітру,

поверхневих та підземних вод,

льодовиків, багаторічної мерзлоти,

морів і океанів,

озер та боліт. Під дією цих чинників гірські породи в одних місцях руйнуються, в інших — нагромаджуються.

Акумуляція (від лат. accumulatio — нагромадження) — нагромадження осадових порід на поверхні Землі.

Денудація (від лат. denudatio — оголювання, розкривання) — руйнуван­ня гірських порід під час екзогенних процесів і перенесення продуктів руйнування на знижені ділянки рельєфу.

Вивітрювання — руйнування та зміна гірських порід під дією коливань температури повітря, вологи й живих організмів.

Розрізняють вивітрювання:

1)органічне — руйнування та зміна земної поверхні під впливом живих організмів: бактерій, грибів, лишайників, тварин, рослин;

2)хімічне — руйнування та зміна земної поверхні під впливом води та її пари за допомогою хімічних процесів;

3)фізичне — руйнування та зміна земної поверхні під впливом зміни темпе­ратури повітря протягом доби:

10 Основні форми земної поверхні: гори і рівнини.

Рельєф (франц. relief від лат. relevo — піднімаю) — сукупність різно­манітних за формою, висотою та генезою нерівностей земної поверхні.

Фактори рельєфоутворення

Фактори рельєфоутворення — фактори, які є причиною переміщення речовини в земній корі, її переносу та ущільнення, що відображається в зміні зовнішнього вигляду земної поверхні.

До факторів рельєфоу творення зараховують:

1)внутрішню енергію Землі;

2)силу тяжіння;

3)космічні явища;

4)енергію Сонця.

Фактори рельєфоутворення викликають

І)внутрішні (ендогенні) та

ІІ)зов­нішні (екзогенні) процеси, у результаті яких формується рельєф.

Дія внутрішніх сил Землі є визначальною при розміщенні основних форм рельєфу суходолу: гір та рівнин, у їхньому складі низовин, височин, плоскогір'їв, що повністю відповідають тектонічним структурам. Великі форми рельєфу утворюють первинний рельєф.

Поверхня основних форм рельєфу урізноманітнюється дрібними під панівною дією екзогенних чин­ників. Вони діють системно, однак є один-два панівні, які визначають пев­ну форму рельєфу (морфоскульптуру), завжди накладаються на основні (морфоструктуру) форми й визначаються літологією та характером заля­гання гірських порід, тектонічних рухів, сили тяжіння, дії води, вітру, сонячної енергії тощо. Таким чином формується вторинний рельєф. За­звичай він істотно молодший за віком. Іноді за його виникненням можна спостерігати (утворення зсувів, обвалів, ярів тощо).

Геотектура (від грец. ge— Земля та лат. tectum— покриття), або мега­рельєф, — найбільші форми рельєфу Землі, які утворюються в результаті внут­рішніх процесів, охоплюють усю планету й викликані дією космічних факторів.

Основними елементами

І)першого порядку є материки та океанічні запа­дини,

ІІ)другого порядку — гірські споруди складчастих поясів, рівнинні об­ласті платформ, плоскогір'я, серединно-океанічні хребти тощо.

Морфоструктура (від грец. morphe — форма та лат. structura — побудова, розміщення) — великі форми земної поверхні, які утворилися в результаті взаємодії внутрішніх (панівна дія) та зовнішніх процесів. Елементи морфоструктури ускладнюють поверхню геотектури. До них зараховують гірські хребти, міжгірні долини, окремі гори, підняття й зниження тощо.

Морфоскульптура (від грец. morphe — форма та лат. sculptura від sculpere — вирізати, висікати) — середні й дрібні форми рельєфу (яри, балки, ками, ози, бархани, дюни тощо) та їхні комплекси, в утворенні яких провідну роль відіграють екзогенні геоморфологічні фактори. Мор­фоскульптура ніби накладається на морфоструктуру.

Великі форми рельєфу мають прямий зв'язок з тектонічними структурами, тобто успадко­вані від них: давнім платформам відповідають рівнини,

(молодим платформам (плитам) — низовини;

щитам і масивам — височини,

западинам — низовини,

давнім складчастим спо­рудам — височини,

молодим складчастим поясам — гори. Проте бувають випадки, коли така залежність порушена: наприклад, западині відповідає височина.

Планетарні форми рельєфу — найбільші форми рельєфу, до яких за­раховують материки й западини океанів.

Основними формами рельєфу суходолу є гори та рівнини.

1. Гори (гірська країна, гірська система) — високо підняті над рівнем Світового океану та сильно розчленовані ділянки земної поверхні. Гора — позитивна форма рельєфу, яка ізольовано піднімається над від­носно рівною поверхнею не менше ніж на 200 м.

Виділяють такі форми рельєфу гори:

підошва — перехід від рівнинної території до схилу гори, що утворює замкнуту лінію;

схил — нахилені поверхні, які з усіх боків обмежують поширення гори;

вершина — найвища частина гори.

Гірський хребет — велика лінійно-витягнута позитивна форма рельєфу з чітко вираженими схилами, які перетинаються у верхній частині. Виділяють такі складові гірського хребта:

гребінь — найвища частина гірського хребта;

вершини — найвищі ділянки гребенів та гре­беневих поверхонь;

перевали — найнижчі ділянки гірських хребтів.

Гірський вузол — область перетину двох або кількох гірських хребтів. Зазвичай він висо­кий і важкодоступний.

Міжгірські долини — знижені ділянки те­риторії, які розділяють гірські хребти.

Нагір'я — гірська країна, яка складається з гірських хребтів і високо розміщених над рів­нем моря відносно рівних ділянок земної по­верхні (Тибет, Тибесті, Ахаггар).

Найвище нагір'я — Тибетське. Середня висота його становить 4 875 м, водночас тут є й численні гірські пасма, які підносяться до 6-7 тис. м над рівнем моря.

Плато (франц. plateau від plat — плос­ка, горизонтальна, рівна поверхня) — рівні хвилясті або трохи розчленовані, трохи підняті й обмежені уступами ді­лянки поверхні (Путорана, Кордофан).

Класифікація гір

Гори розрізняють: 1)за висотою над рівнем моря, 2)походженням, 3)віком.

За висотою:

високі — гори, абсолютна висота яких перевищує 2000 м (Гімалаї, Альпи, Кавказ, Анди, Кордильєри);

середні — гори, абсолютна висота яких становить від 1 000 м до 2 000 м (Скандинавські, Карпати);

низькі — гори, абсолютна висота яких сягає до 1000 м (Кримські, Уральські).

Найвища гірська система — Гімалаї (середня висота — 6 000 м). Найвища гірська вершина земної кулі — Джомолунгма, або Еверест (8 848 м). Найдовша гірська система — Кордильєри (понад 18 000 км).

За походженням:

складчасті — гори, які утворюються в районах зіткнення літосферних плит, у результаті зминання в складки гірських порід під дією внутріш­ніх сил Землі. Зазвичай це високі молоді гори (Кавказ, Памір, Гімалаї);

складчасто-брилові — гори, територія яких у більш пізні епохи була розбита системою розломів на окремі блоки, що зазнали підняття чи опускання. Таким чином з'явилися відроджені хребти й нагір'я, при­стосовані до піднятих блоків, а також міжгірні котловини, пристосовані до більш низьких блоків;

брилові — підняття земної поверхні, відокремлені тектонічними розло­мами. Для них характерні масивність, круті схили, порівняно незначна розчленованість;

вулканічні — гори, які утворилися в результаті вулканічних процесів і мають конусоподібну форму або вигляд лавових плато.

За віком:

молоді — гори, які в сучасному рельєфі пристосовані до окраїнних рухомих поясів і пов'язані з кайнозойською складчастістю.

Зазвичай це високі, складчасті гори з чітко вираженими формами рельєфу:

антиклі­налям і антикліноріям відповідають позитивні форми,

а синкліналям і синкліноріям — міжгірні западини.

старі — гори, які утворилися в період найдавнішої (байкальсь­кої) та давньої (каледонської) складчастості. Це низькі, брилові гори; займають 10% від площі гір (Сіхоте-Алінь, Прибайкалля та Забайкалля);

«відроджені» — гори, які пережили період «омолодження» в піз­ніші епохи горотворення порівняно з тими, у які вони були утво­рені. Залежно від віку складчастого поясу, у якому вони виникли, «відроджені» гори поділяють на мезозойські, палеозойські (герцинські й каледонські) і докембрійські. Що старіша складчаста основа, то нижчі гори, менше складок, а більше грабено-горстових форм рельєфу. Займають 49% гірської території (Тянь-Шань, Алтай, Саяни, Скелясті гори).

2. Рівнини — рівні або горбисті великі ділянки земної поверхні, на яких висоти сусідніх точок мало відрізняються одна від одної.

Класифікація рівнин — розподіл рівнинних форм рельєфу на певні гру­пи згідно з більшістю істотних ознак.

Рівнини розрізняють 1)за висотою над рівнем моря, 2)зовнішнім виглядом, 3)походженням.

За висотою:

низовини — рівнини, абсолютна висота яких не перевищує 200 м (При­чорноморська, Амазонська);

височини — рівнини, абсолютні висоти яких від 200 до 500 м (Поділь­ська, Придніпровська);

плоскогір'я — рівнини, абсолютна висота яких перевищує 500 м (Гві­анське, Бразильське).

Найбільша низовина на Землі — Амазонська в Південній Америці. її площа становить понад 5 млн км2.

За зовнішнім виглядом:

горбисті — рівнини, на яких чергуються горби з улоговинами, ярами;

плоскі — рівнини, які мають рівну поверхню;

східчасті — рівнини, поверхня яких знижується в певному напрямку, утворюючи т. зв. «східці»;

хвилясті — рівнини, на яких трапляються слабо виражені трохи під­няті та знижені ділянки, що набувають форми «хвиль».

За походженням:

первинні — рівнини, які утворилися на місці колишніх ділянок мо­рів або океанів у результаті вікових вертикальних рухів літосфери (Західносибірська, Причорноморська);

вторинні — рівнини, які утворилися на місці колишніх зруйнованих гір (Східноєвропейська, Великі рівнини Північної Америки) або річко­вими наносами (Амазонська, Індо-Гангська).

Генетичні типи основних форм рельєфу

Генетичні типи основних форм рельєфу — групування форм рельєфу за генезою

Техногенні (антропогенні) форми рельєфу — це нерівності земної повер­хні, викликані людською діяльністю (кар'єри, терикони, дамби, насипи, вали тощо).

Кар'єр (франц. carriere від лат. quadrare — робити квадратним) — гір­ниче підприємство, що видобуває корисні копалини відкритим способом, а також сукупність гірничих виробок, які виникають під час такого видо­бутку корисних копалин.

Терикон (франц. tirriconique від terri — відвал породи та conique — конічний) — конусоподібний насип з порожніх порід на поверхні землі бі­ля шахти.

Дамба (нідер. dam від давньоісл. damma — замикати) — гідротехнічна або дорожня споруда у вигляді валу (з ґрунту, каміння, бетону тощо), що служить для захисту низин від затоплення, проведення дорожнього полот­на, регулювання течії річок тощо.

Водно-ерозійні форми рельєфу утворюються поверхневими водами. Плин­ні води розмивають (ерозія), переносять (транспортування) і відкладають (акумуляція) продукти руйнування, створюючи відповідно ерозійні й аку­мулятивні форми рельєфу. Це — річкові долини, алювії, балки, яри.

Алювій (лат. alluvio — нанос) — відкладення постійних і тимчасових во­дяних потоків (річок, струмків), що складаються з уламків різного ступе­ня обкатаності й сортування (галька, гравій, пісок, суглинок, глина). Де­льти річок повністю складаються з алювіальних відкладень.

Балка — суха улоговина з широким, плескатим дном і стрімкими, вкритими рослинністю схилами.

Яр — ерозійна форма рельєфу, що виникає в різних породах на схилах під дією зливових і талих вод, а також антропогенних чинників.

Вулканогенні форми рельєфу пов'язані з вулканічною діяльністю на певній території (лаколіти).

Гравітаційні форми рельєфу утворюються під впливом сили тяжіння (гравітації). Це — обвали, осипища, зсуви.

Обвал — обвалення покрівлі виробки в шахті та засипання її породою.

Осипище — продукти руйнування гірських порід, поширені зазвичай у гірській місцевості (наприклад, кам'яні осипища в Карпатах).

Зсув — швидке сповзання схилом мас гірських порід під впливом сили тяжіння; назва нагромадженого в такий спосіб матеріалу гірських порід.

Денудаційні форми рельєфу утворюються в результаті руйнування (де­нудації) гірських порід водою, льодом, вітром. Це — останці, пасма, вали, уступи, виходи гранітів, куести.

Останець (останцеві гори) — ізольоване, невелике узвишшя; залишок гірського комплексу, що був переважно зруйнований ерозією.

Пасма — підвищені форми рельєфу. Термін уживаний за аналогією до слова хребет. Наприклад, гори Карпати складаються з кількох паралель­них пасом, що простягаються з північного заходу на південний схід у ме- жах України на 270 км.

Уступ — частина товщі гірських порід у кар'єрі, горах, яка має робочу поверхню у формі сходинки, обриву.

Куеста (від ісп. cuestq — косогір) — денудаційна форма рельєфу; аси­метричний хребет з одним довгим, пологим, рівним схилом, який іде по­верхнею нашарування порід та іншим схилом — крутим, виробленим по­перек шаруватості.

Еолові форми рельєфу пов'язані з діяльністю вітру. Рухоме повітря ви­дуває й розвіює дрібні частинки (дефляція), обточує за їхньою допомогою виступи корінних порід (корозія). Це — піщані горби й пасма, бархани, дюни.

Бархани (казах, від тюрк, бар — рухатися) — нанесені вітром піщані горби серпоподібної форми з пологими навітряними й крутими підвітря­ними схилами, не закріплені рослинністю. Переміщуються зі швидкістю до сотень метрів за рік.Найбільші бархани виявлено в алжирській Сахарі\ вони сягають 400 м при довжині 5 км.

Дюна (нім. Dune) — піщаний горб, що утворюється під впливом вітру з незакріпленого рослинами піску на узбережжі морів, річок та озер. Мо­же переміщуватися в напрямі руху вітру зі швидкістю кількох метрів на рік. Найбільші піщані дюни зареєстровані біля селища Aye в південно-західній частині Афри­ки. Вони сягають висоти 253 м.

Карстові форми рельєфу утворюються в результаті розчинення водою гірських порід (вапняк, доломіт, гіпс, сіль, крейда). Це — кари, лійки, колодязі, шахти, воронки, печери.

Кари — форми поверхневого карсту, що мають вигляд канавки, борозни чи щілини завглибшки від декількох сантиметрів до метра. Виникають на поверхні розчинних гірських порід унаслідок дії атмосферних вод. Трі- щинні кари виникають унаслідок розчинення гірських порід у тріщинах. Найчастіше розміщуються паралельними рядами, іноді це — замкнені за­глибини.

Лійка — один з видів підземних печер.

Воронки (вирви) — форми розчинення, які виникають на поверхні гір­ських порід, здатних до карстування.

Карстові печери — підземні порожнини в гірських породах, з'єднані між собою. Виникли в результаті розчинення гірських порід підземними водами. Розрізняють типи карстових печер: каверни (вимірюють у санти­метрах) і зали (вимірюють у метрах). Загальна довжина печер може пере­вищувати навіть сотню кілометрів.

Найбільша у світі карстова печера — Мамонтова, яка розміщена в горах Аппалачі (США). Загальна її довжина сягає 500 км.

Найдовша у світі гіпсова печера— Оптимістична, яка розміщена в Україні в Тернопіль­ській області. Досліджено 214 км її лабіринтів.

Берегові форми рельєфу — комплекс форм рельєфу на межі моря (океану) і суходолу, сформовані в результаті взаємодії літосфери, гідросфери, біосфери за участю антропо­генного чинника.

За факторами розвитку розрізняють

хвильові (утворюються під впливом вітрових хвиль) і нехвильові берегові форми рельєфу;

за морфо­логічними та динамічними ознака­ми — абразійні, акумулятивні, хемогенні, біо­генні, вулканогенні, тектогенні, антропогенні, за віком — давні та сучасні.

Льодовикові форми рельєфу утворені в результаті процесів, пов'язаних з материковим або гірським зледенін­ням. Це — морени, піщані вали, ками, ози, зандри, льодовикові долини (троги), льодовикові цирки, друмліни.

Морена (франц. moraine) — нагромадження уламків гірських порід і дрібнозему, які переносяться або відкладаються льодовиками.

Ками (від нім. Катт — гребінь) — пагорби конічної форми, скла­дені відсортованими шаруватими пісками, галькою і гравієм, іноді перекриті зверху плащем морени. Середня висота 10-12 м. Виника­ють біля внутрішнього краю материкових льодовиків під час їхнього танення.

Ози (швед, osar) — валоподібні хвилясті гірські пасма заввишки кілька десятків метрів, ширина— від 120 м до 1-2 км і більше. Утворилися внаслідок відкладів піску, гальки, гравію тощо під дією талої води льодо­виків. Поширені у Швеції, Фінляндії та ін.

Зандри (ісл. sandr, sand — пісок) — водно-льодовикові потоки, що ма­ють вигляд полого хвилястих рівнин, розміщених безпосередньо за зов­нішнім краєм морен.

Абразія (від лат. abrasio — зішкрябу­вання) — процес руйнування гірських по­рід хвилями й течіями в береговій зоні мо­ря, озера чи водосховища. У результаті ви­носу абразійного матеріалу утворюються високі й круті абразійні береги.

Льодовикові долини, або троги (нім. Trog, букв. — ночви), розвиваються, здебільшого успадковуючи ерозійні гірські долини.

Льодовикові цирки (лат. circus, букв. — коло) — великі чашоподібні за­падини, які мають форму амфітеатрів і являють собою частини верхів'їв гірських долин, сильно розширених та змінених льодовиками.

Друмліни (англ. drumlin — гребінь, кряж, пасмо) — горби, що виникли внаслідок давньольодовикової акумуляції і які витягнуті в напрямку руху льодовика. Утворені переважно моренними відкладами.

Суфозійні форми рельєфу утворюються в результаті просідання поверх­ні під дією виносу ґрунтовими водами найдрібніших частинок гірської по­роди або їх розчинення. Це — степові блюдця (поди), суфозійні лійки, по­ля просідання.

Степові блюдця (поди) — пологі западини округлої або овальної фор­ми, днища яких від центральної, найбільш зниженої частини, поступово підвищуються до країв і непомітно зливаються з навколишньою поверх­нею.

Поля просідання — площі інтенсивного просідання осадових гірських порід. Займають десятки кілометрів.

Тектогенні форми рельєфу утворюються внаслідок деформації земної кори. Це — гірські хребти, міжгірні улоговини.

Горст (від нім. Horst, букв. — гніздо) — форма тектонічного порушення гірських порід; блок, піднятий відносно суміжних блоків по розривних порушеннях. Найчастіше горсти утворюють складні структури, обмежені системою ступінчастих скидів.

Скид — розрив товщі шарів гірських порід та опускання їх.

Грабен (від нім. Graben — рів, канава) — форма тектонічного порушення гірських порід; блок, опущений по розривних пору­шеннях (скидах).