10.Виникнення українського козацтва

З Другої половини XV ст. починається відродження українського козацтва на пустопорожніх землях. Це була територія на півдні від Білої Церкви, землі, не закріплені за власниками. На думку Д. Яворницького, першопричиною відродження тут козацтва були "ухідництво" та "добичництво". Вже в другій половині XV — на початку XVI ст. на Наддніпрянщині утворилися громади вільних озброєних людей, чисельність яких зростала за рахунок невдоволених існуючим ладом у польсько-литовській державі. Починаючи з другої половини XVI ст., у безкраї простори Дикого Поля ринув потік селян-втікачів з Галичини, Волині, Полісся, Поділля. Втечі стали основною формою соціального протесту селян проти сваволі панів. Унаслідок втеч селян і міської бідноти в степах південної Київщини та Брацлавшини зростала чисельність вільного населення — козаків, було засновано ряд козацьких слобід і хуторів. Розпочався другий етап історії козацтва.Козаки розорювали "пустопорожні" землі, займалися мисливством, рибальством, бджільництвом. їх життя було небезпечним: доводилося не тільки обробляти землю, а й оборонятись від нападів татар. Згодом козаки самі почали здійснювати походи на кримських татар. У кінці XV ст. українські козаки вчинили ряд походів проти татар, завдавши їм поразки біля гирла Дніпра. Кримське ханство змушено було побудувати фортеці на Дніпрі та Перекопі. Однак козаки нападали навіть на турецькі фортеці. В 1521 році вони здійснили похід у Молдавію, в 1523 році ходили у Крим та спалили Очаків, у 1545 році знову напали на Очаків і здобули Його.З одного боку, поява такої небезпечної сили, як козацтво, на рубежах Польсько-Литовської федерації непокоїла її уряд. Кожної миті ця руйнівна сила могла завдати удар по державі. Внаслідок втеч селян пани втрачали робочу силу. З іншого боку, новоосвоєні козаками землі на Наддніпрянщині приваблювали панів та шляхту. Держава в особі козаків придбала безкоштовну силу, яка захищала кордони як Литви, так і Польщі.На нових землях склався своєрідний козацький лад. Козаки об'єднувалися у громади і всі важливі питання обговорювали та розв'язували на радах. Тут обирали козацьку старшину: отаманів, осавулів, суддів. Кожен козак мав право брати участь у радах, користуватися землею, ловити рибу, полювати на звіра.

11.Національно визвольна війна 1648

Корінними і одними з найголовніших битвами у війні були битва під Жовтими Водами та Корсунська битва. Ці дві події дали поштовх визвольним військами і підірвали плани поляків. Роль Звенигородки  в Корсунській битві детально дослідив Феофан Білецький у своїй роботі «Вічний подзвін Звенигори»:«...чимало тамтешнього люду влилося до повстанських загонів Тараса Трясила, у складі яких било шляхту під Корсунем в квітні 1630 року. Вписали свою сторінку звенигородчани і в історію визвольної війни під приводом  Богдана Хмельницького. Доведені до відчаю селяни і міщани вигнали зі Звенигородки та її околиць польську шляхту і піднялися на боротьбу проти  гнобителів. Тоді ж Звенигородка ввійшла до складу Корсунського полку, який був найбільшим серед шістнадцяти інших полків.Вийнятковою  мужністю і  стійкістю прославився полк у битві з польсько-шляхетськими військами гетьманів М.Потоцького та М.Калиновського. Дізнавшись про розгром своїх авангардних загонів під Жовтими Водами, Потоцький відійшов до Корсуня. Пограбувавши Корсунь, його вояки взялися за місто. Під час пожежі вони по звірячому знущалися з місцевого населення, не жаліючи й жінок та немовлят…».З допомогою татарської кінноти Тугай-бея та добре продуманого стратегічного плану дій, козаки задали величезних втрат шляхті, знищили всі сили, які були кинуті урядом Речі Посполитої на придушення повстання. Взяли в полон та  захопили  80 великих вельмож, разом із гетьманами Потоцьким і Калиновським, 127 офіцерів, 8520 жовнірів, обоз, 41 гармату, багато вогнепальної  і холодної зброї, військові припаси. Плани поляків не тільки повністю зруйнувались, а й було поставлено  під серйозну загрозу контроль Речі Посполитої на всій території середньої України. У землях українських королев'ят почали спалахувати селянські бунти, учасники яких приєднувалися до повсталих загонів Хмельницького. Через побоювання козацько-татарської армії члени міських адміністрацій Київського,  Брацлавського воєводств евакуювалися у Литву. Безвладдя розв'язало руки невдоволеним селянам, міщанам і міським козакам, які заходилися нападати на маєтки знаті і садиби заможних городян, вирізуючи шляхту, духовенство і єврейське населення. Говорячи про євреїв, не треба думати, що повстання було на підставі расових розбіжностей.