Розділ III Характеристика економічного розвитку

3.1 Характеристика виробничо – господарського комплексу регіону.

Наявність тих чи інших інших природних ресурсів зумовлює виробничо - господарський потенціал регіону, який формує його економічний стан. Екологія та економіка все більше переплітається між собою на місцевому, регіональному, національному і глобальному рівнях, формуючи складний комплекс причин і наслідків.

Тут є великі машинобудівні і металообробні заводи, також підприємства енергетичного машинобудування та електротехнічної промисловості (45 % всієї продукції м.): Харківський тракторний завод, Харківський завод транспортного машинобудування (випускає магістральні тепловози), Харківський електротехнічний завод (генератори для парових і гідравлічних турбін), Харківський завод «Серп і Молот» (двигуни до зернових комбайнів), верстатобудів., авіаційний, велосипедний заводи, «Турбоатом», «Електроважмаш», «Південкабель», Завод імені Малишева тощо. Працюють підприємства хім. промисловості (заводи пластичних мас, мед. пластмас, хім. реактивів, лакофарбові, фармацевтичні й ін.), деревообробної, будів. матеріалів, меблів; розвинута поліграфічна промисловість, харч. (кондитерська фабрика «Харків'янка», Харківська бісквітна фабрика, 2 броварні, жировий комбінат, 2 м'ясокомбінати тощо), парфумерно-косметична фабрика, Харківський ювелірний завод. З легкої промисловості найбільш розвинена швейна, трикотажна, шкіряно-взуттєва (Харків мав найбільшу фабрику в колишній УРСР), канатний завод.

Таблиця 3.1

Галузі промисловості, які складають виробничий комплекс

Галузі промисловості (інші галузі)	Кількість підприємств
	загальна	екологічно небезпечних
Сільське господарство	41	1
Добувна промисловість	10	--
Обробна промисловість	349	5
Виробництво електроенергії, газу та води	44	1
Будівництво	50	--
Транспорт	104	2
Державне управління	7	--
Освіта	16	--
Охорона здоров’я та соціальна допомога	6	--
Колективні, громадські та особисті послуги	24	3
Інші	124	--
Всього	775	10

Серед великої кількості таких показників необхідно вибрати ті, котрі будуть індикаторами стійкого розвитку і найбільш точно зможуть кількісно або якісно оцінити стан регіону, не потребуючи при цьому великого обсягу додаткової інформації. Система індикаторів стійкого розвитку на сьогоднішній день перебуває у стадії розробки та вдосконалення. Найбільш доцільним є використання трьох груп індикаторів стійкого розвитку: екологічних, економічних і соціальних. Слід зазначити, інформація отримана за допомогою індикаторів, є основою для формування комплексу заходів для досягнення стійкого розвитку, а тому необхідно врахувати наступні критерії:

• можливість використання індикаторів на регіональному і національному рівнях;

• відповідність показника меті застосування;

• індикатори повинні бути реальними для практичного застосування;

• кількість показників має бути обмеженою, але в разі потреби її можна збільшити;

• показники повинні охоплювати всі складові стійкого розвитку;

• отримання інформації про показники не повинно бути занадто складним, а витрати на це – виправданими відносно отриманої користі.