1. Облікова політика держави.

2. Облікова політика підприємства

На державному рівні формування облікової політики полягає у:

1. здійсненні державного регулювання організації та ведення обліку в Україні шляхом видання відповідних нормативно-правових актів, які визначають загальнообов'язкові правила ведення обліку та формування фінансової звітності;

2. розробці національного Плану рахунків та національних стандартів обліку;

3. визнанні міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та гармонізація національних і міжнародних правил ведення обліку;

4. розробці та затвердження форм фінансової звітності;

5. методологічному та організаційному керівництві системою обліку в Україні;

6. організації підготовки кадрів та розвитку наукових досліджень;

7. розвитку видавничої бази, тиражування методичної літератури та забезпечення необхідними нормативно-правовими і методичними матеріалами бухгалтерів-практиків;

8. формуванні інформаційної бази для своєчасного забезпечення потреб науковців та практиків в інформації про зміни законодавства;

9. організації перепідготовки спеціалістів та ін.

Трансформація економіко-правового середови­ща, курс на ринкові перетворення в Україні су­проводжується реформуванням бухгалтерського обліку. Проведення заходів з реформування бух­галтерського обліку потребує перегляду та онов­лення або визнання не чинною попередньої нор­мативно-правової бази.

Нагальним завданням для держави стали роз­робка й адекватне застосування методології бухгал­терського обліку і звітності, що відповідає міжна­родним стандартам, як найбільш уніфікованих вимог до організації та ведення бухгалтерського обліку, орієнтованих на зближення національних систем обліку з принциповими положеннями між­народних стандартів фінансової звітності. Крім того, необхідно встановити з боку держави прави­ла і процедури обробки інформації та складання фінансової звітності тільки для зовнішніх корис­тувачів, а безпосередньо суб'єктам підприємницт­ва дати змогу самостійно встановлювати межі та форми ведення обліку для внутрішніх потреб управління, включаючи ведення в окремій системі рахунків і регістрів обліку доходів, витрат, товар­но-грошових потоків у потрібному самому підпри­ємству аспекті деталізації та регламентації.

На виконання Програми реформування бухгал­терського обліку із застосуванням міжнародних стандартів фінансової звітності, затвердженої по­становою Кабінету Міністрів України від 28 жов­тня 1998 року № 1706, наказами Міністерства фі­нансів України затверджено комплексний пакет з нормативно-методичної бази бухгалтерського облі­ку, який складає його регламент і включає:

• 29 Положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

• форми фінансової звітності, примітки і додатки до річної фінансової звітності;

• План рахунків і спрощений план рахунків бухгалтерського обліку з Інструкцією по їх застосуванню;

• регістри бухгалтерського обліку і методичні рекомендації по їх застосуванню;

• Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів;

• Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку;

• Інструкція по інвентаризації, тощо.

До цього пакету також входять:

• Закон України про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні;

• Порядок подання фінансової звітності, затверджений Постановою КМУ від 28 лютого 2000р. № 419.

Меморандумом урядових і неурядових органі­зацій, який символізує об'єднання прагнень і зу­силь суспільства визначити перспективні напрями розвитку бухгалтерського обліку в державі, встановлено необхідним застосування основних прин­ципів міжнародних стандартів фінансової звітності на всіх підприємствах. Проте визнано обґрунтованим передбачити різні вимоги щодо обсягу роз­криття інформації у фінансовій звітності для різ­них груп підприємств, зокрема, з урахуванням їх участі в операціях на ринках капіталу та обсягів діяльності. У Меморандумі рекомендується три рівня застосування регламенту бухгалтерського обліку: підприємства з цінними паперами на фон­довому ринку та ті, які зобов'язані оприлюднюва­ти річну фінансову звітність (/ рівень) для скла­дання бухгалтерської (фінансової) та консолідо­ваної бухгалтерської (фінансової) звітності, засто­совують безпосередньо міжнародні стандарти фі­нансової звітності; підприємства, що не випуска­ють в обіг цінних паперів і не зобов'язані опри­люднювати річну фінансову звітність (// рівень), застосовують національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку; підприємства - суб'єкти малого підприємництва (III рівень) застосовують спрощену систему правил і процедур бухгалтер­ського обліку та бухгалтерської (фінансової) звіт­ності, включаючи можливість оцінки активів за іс­торичною собівартістю.

Програма інтеграції України до Європейського Союзу, схвалена Указом Президента України від 14 вересня 2000 р. М9 1072/2000, передбачала за­провадити до 2002 р. пакет з 25 національних по­ложень (стандартів) бухгалтерського обліку. На сьогодні їх 29.

На рівні підприємства облікова політика включає такі процедури:

1. розробка робочого Плану рахунків;

2. вибір форми бухгалтерського обліку та переліку регістрів, які складають для відображення відповідних об'єктів обліку;

3. технологічні прийоми і процедури обробки, систематизації та узагальнення даних;

4. підготовчі роботи до формування звітності та методика складання звітності;

5. організація управлінського обліку;

6. організація податкового обліку;

7. встановлення форм первинних документів та визначення кола осіб, які мають право підписувати бухгалтерські документи;

8. затвердження складу постійно діючої інвентаризаційної комісії, термінів та порядку проведення інвентаризації й інші.

Фактори, які впливають на визначення облікової політики підприємства:

1) форма власності та організаційно правова форма (різні форми власності);

2}вид діяльності чи галузеве підпорядкування (комерційна діяльність, будівництво, промисловість);

3. обсяги виробництва, середньоспискова чисельність працівників ;

4. відносини із системою оподаткування (звільнення від різного роду податків, пільг, зменшення ставок);

5. можливість самостійних дій з питань ціноутворення ;

6. стратегія фінансово-господарського розвитку ;

7. наявність технічного оснащення функції управління;

8. наявність ефективної системи інформаційного забезпечення підприємства ;

9. рівень кваліфікації бухгалтерських кадрів, економічної сміливості та ініціативності керівників підприємства ;

10. система матеріального заохочення і матеріальної відповідальності за коло робіт, що виконуються.

Підприємство самостійно визначає свою облікову політику; обирає форму бухгалтерсь­кого обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених Законом про бухгалтерський об­лік, та з урахуванням особливостей діяльності підприємства і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньо­господарського (управлінського) обліку, звіт­ності і контролю господарських операцій; ви­значає права працівників на підписання бухга­лтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки обліко­вої інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку. Крім того, воно (підприємство) може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік з подальшим вклю­ченням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Облікова політика включає в себе велику кількість прийомів, методів, процедур, які можуть бути представлені у вигляді окремих блоків та елементів:

1. Теорія – загальнотеоретичні основи організації та ведення обліку (принципи обліку, законодавчі акти, на основі яких визначають предмет, методи, вимоги та порядок складання документів, регістрів, загальнодержавної звітності, тощо).

2. Методологія – критерії оцінки об'єктів бухгалтерського обліку, методи нарахування зносу основних засобів, необоротних активів, нематеріальних активів, порядок списання МШП, облік та порядок списання витрат майбутніх періодів, аналітичний облік та методика розподілу непрямих втрат, порядок формування статутного капіталу, фондів, резервів, методика обліку та розподілу прибутку.

3. Технологія – включає процедури і прийоми, які власне забезпечують реєстрацію даних у первинних документах, облікових регістрах та формах звітності (План рахунків, форми та регістри обліку, внутрішній контроль, проведення інвентаризації, порядок заповнення облікових регістрів та складання форм звітності).

4. Організація – визначає структуру бухгалтерії, розробку посадових інструкцій, встановлення способу ведення обліку, інформаційні зв'язки та взаємодію працівників бухгалтерії з іншими управлінськими підрозділами.

Облікова політика – це документ, який формують переважно для внутрішнього використання. Він впорядковує ведення та організацію обліку на підприємстві.

Протягом звітного періоду облікова політика є незмінною. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених законодавством:

• у зв'язку зі змінами нормативно-правових актів, що визначають та регулюють норми ведення обліку;

• суттєвими змінами в організації та структурі підприємства

• розробкою нових методів обліку.

Хоч облікову політику встановлюють на тривалий час, разом з тим кожного року можна вносити зміни в окремі елементи облікової політики. Зокрема, змінювати організацію обліку, методи оцінки об'єктів обліку, методи нарахування амортизації (зносу) необоротних активів, визначення вартісної межі для віднесення матеріальних активі до складу матеріальних необоротних активі та МШП, інше.