2.3. Буддизм
На відміну від європейського регіону в Східній Азії народні вірування утворили міцну єдність з державною структурою. Замість обернення населення в нову віру і викорінення попередніх релігійних культів тут спостерігався процес поступової інфільтрації прийшлої світової релігії (буддизму) У різні сфери суспільного життя. Але різниця цим не обмежувалась. Держава, що мала традиційний сакральний фундамент, відносилась до місцевих і прийшлих релігійних систем як до чогось часткового і нижчого порівняно з власною сакральністю, тому ставила їх у підлегле становище. Вона трактувала релігію лише з прагматичного погляду, намагаючись використовувати її як допоміжний засіб управління народом. Наслідком цього було повне і необмежене панування держави над релігійними організаціями у політичному, адміністративному й ідеологічному аспектах.
Традиційна соціальна структура Китаю визначається системою сімейно-кланових зв'язків, що пронизані принципом ієрархічно-сті, підпорядкованості нижчих вищим.
На початку нашої ери і аж до кінця IV —V ст. впливовою духовною силою в регіоні стає буддизм (у формі "махаяна"). Проникаючи у різні країни далекосхідного регіону, буддизм був змушений адаптуватись до своєрідних місцевих, соціальних умов. Це приводило до його трансформацій, часткової зміни змісту і форми. Внаслідок трансформації утворювались так звані місцеві, національні варіанти буддизму: чань-буддизм у Китаї, дзен-буд-дизм у Японії, ламаїзм у Тібеті.
Буддизм "чань" багато в чому — повна протилежність традиційному класичному буддизму. Наприклад, для будь-якого буддиста найбажанішою метою є досягнення нірвани заради того, щоб стати Буддою чи бодхісатвою. Буддизм "чань" вчить, що це лише марнота. Слід звернути погляд на реальне життя, навчитись жити власне зараз, поки ти живий, поки можеш щось взяти від життя і чогось від нього навчитись. (Звичайно, йдеться не про чуттєві насолоди). Істина і Будда всюди і у всьому: в красі природи, радості праці, у скромності та величі самої простої роботи. Отже, чань буддизм — це своєрідне мистецтво "життя для себе," для пізнання істини і Будди, істини, що розкривається через прозріння й осяяння. Осягнути таку істину може лише людина, яка психологічно підготовлена для цього. Золотим віком китайського буддизму вважається епоха Тан.
Головні релігійно-філософські, світоглядні системи Китаю сформували особливий етно-ментальний тип людини. Так, книга "Китайці у себе вдома" (1909 р.) англійського місіонера Дж.Макгована подає стереотипні уявлення європейців про китайців, їхній національний характер. Зокрема, автор наголошує на надзвичайно розвинутому почутті відповідальності китайців, особистій жертовності заради вищого колективного блага (сім'ї, роду, держави), акцентує на таких рисах китайської національної вдачі, як добродушності, гуморі, терплячості, наполегливості, високій працездатності. Одночасно Дж.Макгован зауважує, що надання великого значення ритуалу, церемоніям породжує брак (або й цілковиту відсутність) щирості, неправдивість, а знаменита китайська добродушність і розсудливість часто дивно поєднуються з жорстокістю. Сучасні соціологічні дослідження засвідчують, що проведені
Дж.Макгованом розвідки не втратили актуальності також для Європи дотепер.
Китайська цивілізація в процесі розвитку досягла значних висот. Достатньо лише пригадати, що багато галузей китайської промисловості недосяжні для Європи. Це, наприклад, ступінь досконалості фарби, технологія фарбування тканин, фарфор, багато матеріалів із шовку, лаковані фарби. Китайське землеробство посідає одне з перших місць на землі. Викликають захоплення естетичні форми китайських ландшафтних садів, успіхи фармацевтики, китайські канали. Окрім цього, порох, книгодрукування, папір, компас були давно відомі китайцям і від них запозичені Європою. Китайська астрономія, наука і знання, мабуть, ніде не користувались таким високим авторитетом, як у Китаї.