Ла античності.

Стародавня Греція.

Історію давньогрецької культури поділяють на 4 епохи:

- прадавня (гомерівська) - до кінця VІII ст. до н.е.;

- архаїчна (VII-VI ст. до н.е.);

- класична (V-ІV ст. до н.е.);

- елліністична (ІІІ-І ст. до н.е.);

Стародавня Греція характерна морським кліматом, що сприяв скотарству і землеробству та яскраво вираженим рельєфом без широких річкових долив. Від країн Сходу природними умовами Греція різнилась низькою плодючістю ґрунтів, відносно небагатою флорою і фауною.

Природні особливості зумовили появу і розвиток ряду оригінальних архітектурних відкритих театрів на схилах гір, укріплених, домінуючих над околицями акрополів. Формування грецької рабовласницької республіки супроводжувалось розвитком громадських установ для вільного населення. Велика увага приділялась фізичному вихованню молоді. З’являються перші громадські сади. В класичний період спостерігається бурхливий розвиток садово-паркового мистецтва. Один з перших типів громадських садів - священні гаї героїв, насаджені в честь засновників міст та інших видатних людей, яким поклонялись як богам. Ці місця називались героонами. Культ героїв викликав до життя щорічні змагання, що проводились в день присвячений вшануванню пам'яті героїв. Однак найбільші змагання присвячувались не героям, а богам, наприклад, олімпійські ігри, що проводились у живописній долині р. Алфея, біля підніжжя г. Кронос. Ігри проводили у священних гаях, де для змагання колісниць влаштовували Іподроми, оточені рядами високих дерев. Для насаджень у святилищах обирали особливо декоративні сорти дерев, найчастіше місцеві: платан, чорну тополю, кипарис, вільху, мирт і лавр чи екзотичну для Греції пальму (святилище Аполлона на Делосі). Відомі також святилища, прикрашені плодовими деревами.

Інший тип святилищ - німфеї. Центром композиції німфея в Ітакському гаю була оздоблена водойма, в яку з високої скелі линули води джерела. Довкола водойми зростала вологолюбна чорна вільха На вершині скелі знаходився вівтар, на який приносили жертви німфам. Згодом в Римі та за доби Ренесансу композиція німфеїв поширилась як улюблений парковий мотив: тінистий грот з водними пристроями в гущині рослин.

В X-VI ст. до н. е. склався тип священного гаю у вигляді парку прикрашеного малими архітектурними формами і спланованого за певною системою. Садове мистецтво давніх часів було або невід ємною частиною релігійного культу, або мало утилітарно-господарське призначення. За класичної доби намічається відділення громадського парку, не пов’язаного з релігійним культом, від священного гаю. Цей процес можна простежити у зв'язку з історією розвитку відомого афінського парку біля героона Академа в Елевзисі. Парк поступово перетворювався у взірцеву школу для молоді. При Кімоні у 460 р. до н.е. сад Академії був заводнений і засадженим тінистими алеями, що алеї для прогулянок верхи і пішки. Через пів століття філософ Платон (427-347 рр. до н.е.) в тіні цих дерев повчав своїх учнів. Серед них виділявся Аристотель, згодом геніальний вчений античності. На схилі літ Аристотель призначив свого спадкоємця - кращого учня Tipтама, якого звали Феофрастом (божественним оратором).

Судячи з даних про гімнасії в Дельфах і Пергамі, що дійшли до нас, громадські сади Еллади мали прямі доріжки та алеї на терасах. Споруди для фізичних занять (ксістоси), басейни, вівтарі, храми були оточені гаями, в яких росли пальми, платани, оливкові, фісташкові та інші дерева. Серед гаїв на алеях возносились статуї, вази, струменіли фонтани. За традицією, успадкованою від героонів, у громадських парках з кінця V ст. до н.е., ховали найбільш шанованих городян та вчителів гімнасіїв. Так, Феофраст був похований в парку його школи.

В грецькій монументальній архітектурі дуже поширеними були видовищні споруди, зобов’язані своєю появою культу Діоніса: одеони і театри. Відкриті театри досягали велетенських розмірів і вміщували все населення полісу. Найбільший театр Греції в Мігалополі вміщував 44 тис. глядачів. Найпривабливішими були театр в Епідаврі (сер. IV ст. до н.е.) архітектора Поліклета Молодшого і сучасний йому театр Діоніса в Афінах, розміщений на південних схилах Акрополю. Грецькі театри відзначались винятковою акустикою і оптикою, ідеальним зв’язком з відкритим ландшафтом. Окрім театрів будували багато стадіонів з трибунами для глядачів, витесаних в скелі чи штучно зведених. Таким був стадіон у Мілеті (пп. ІІ ст. до н.е.).

Початок озеленювальних робіт припадає на час правління Кімона, коли греки відновлювали свої міста після навали персів. Громадські міські площі невеликих розмірів - агори - обсаджували платанами; на них закладали невеликі насадження, прикрашені по периметру колонадами. Мешканці Еллади віддавали перевагу невеликим садам, про що можна судити за описаним в "Одисеї" садом Алкіноя і Лаерта чи по священному гаю німф в Ітаці.

В Греції було створено своєрідну міфологію, тісно пов’язану з прекрасною і тоді ще майже не зміненою людиною природою. В легендах і поемах часто згадують квіти, що свідчить про велику любов до них. Ще в кінці V ст. до н.е. з явились керівництва по розведенню квітів і садовій справі. Греки вирощували троянди, махрові левкої, хризантеми (в перекладі "золота квітка"). Елліни любили гвоздику. Феофраст називав її "божественною квіткою". За легендами гвоздика виросла з очей пастуха, які Артеміда вирвала йому за те, що він грою на сопілці розігнав всю дичину. Надто цікавих, тих хто насмілювався підглядати за богинею кохання Афродітою під час купання, Зевс перетворював на братчики. Біла лілея виникла з краплі молока матері богів - Гери тощо.

Розквіт СПМ припадає на останній період розвитку Стародавньої Греції - еллінізм. На той час Афіни втратили свій авторитет і столиця за Олександра Македонського була перенесена в Африку в м. Олександрію, чверть території якої займали сади і парк Папейон. Парк мав штучний пагорб, до вершини якого вели спіральні доріжки. З нього відкривався чудесний краєвид на все місто. Ще більше славилась своїми садами столиця тоді грецької Сирії - Антіохія на Оронті. Біля Антіохії знаходився відомий грекам парк Дафни, що виник біля святилища Аполлона і Артеміди. Заклали його царі з династії Селевкідів, посадивши 300 кипарисів. Надалі він розрісся до 15 км по периметру. Місцевість у парку була багата на джерела. На його території були численні споруди: купальні, портики, фонтани, будинки розваг, готелі тощо.

Найвідомішою окрасою парку були гроти і криті доріжки - перголи, обвиті плющем та ін. в'юнкими рослинами. Зріс попит на скульптуру, спеціально пристосовану для гротів чи зеленого фону. Фонтани також прикрашали скульптурою. Еллінський сад, втративши своє суспільно-виховне значення, перетворився головним чином у місце розваг та відпочинку.

Архітектура античної Греції виявляє свій вплив на розвиток світової архітектури вже більше 2000-х років. Такою життєвою силою вона зобов’язана поєднанню в спорудах основних необхідних якостей: утилітарності, міцності, краси і разом з тим виразності художнього образу. Антична Греція дала світу багато нових типів громадських споруд: театри, одеони, іподроми, стадіони, палестри, гімнасії, лесхи, портики і стої. Засоби композиції розроблені греками, не втратили свого значення по-сьогодні. Стародавній Греції ми зобов’язані народженням і розвитком нового типу - громадського саду . Він був або загальноміським, або спеціальним при гімнасіях. Композиція садів Стародавньої Греції - регулярна з майстерним врахуванням довершеного ландшафтного оформлення. Класичним прикладом гармонії величезного комплексу і рельєфу є афінський Акрополь. В Давній Греції зародились природничі науки. Багато праць, написаних грецькими зодчими, присвячувались теорії та практиці архітектури.

Характерні особливості садово-паркового будівництва Греції наступні:

• використання гірської місцевості для закладки терас,

• створення штучних басейнів і фонтанів,

• використання архітектурних форм, скульптури і мафів у парках.

Гармонійний перехід від інтер'єру до екстер’єру створювався портиками та колонадами.