Розділ 1. Малі підприємства, їх місце і розвиток в Україні

1.1. Економічна сутність малого підприємництва

Суб'єкти підприємницької діяльності можна класифікувати за окремими критеріями залежно від конкретних завдань дослідження, аналізу, мети тощо. Так, за функціональним призначенням виділяють три види підприємництва: виробниче, комерційне та фінансове.

Відповідно до масштабів діяльності підприємництво поділяють на мале, середнє та велике. Класифікація за масштабом діяльності має винятково важливе значення, тому що дає можливість виявити й проаналізувати сильні та слабкі сторони кожного з перелічених суб'єктів, визначити оптимальні варіанти їхнього співвідношення та взаємодії і на цій підставі дати відповідні рекомендації. Світовий досвід господарювання свідчить, що мале, середнє та велике підприємництво не взаємовиключають, а доповнюють одне одного. Найважливішою складовою ринкової економіки має бути існування та взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, оптимальне співвідношення їх.

Треба зазначити, що ключовим елементом зовнішнього середовища малого підприємництва є великий бізнес. Роль великого підприємництва визначається двома обставинами. По-перше, його провідною роллю в ринковій системі. Так, один із відомих американських вчених у галузі управління та економіки А. Чандлер зазначає, щоцентром економічного зростання, починаючи з останньої чверті XIX сторіччя і по сьогоднішній день, у всіх провідних країнах світу були і залишаються капітало- та наукомісткі галузі, такі як нафтова, хімічна промисловість, металургія, автомобілебудування, електротехніка. У цих галузях економічний розвиток визначає відносно невелика кількість компаній... Саме великий бізнес зробив Німеччину найбільшою промисловою державою першої половини XX ст., США – найбільш розвиненою країною 20-60-х років, Японію – лідером останніх десятиліть" [18, 20].

По-друге, великий бізнес має величезний потенціал підтримки малих фірм, який реалізується через широкий спектр форм господарської інтеграції. І справа тут не в "бажанні" керівників великих підприємств допомогти суб'єктам малого підприємництва, а в об'єктивних закономірностях великого сучасного виробництва, що вимагає стійкої та ефективної системи коопераційних зв'язків. Про це свідчить і світовий досвід. Зокрема, відомі російські вчені-економісти зазначають, що "...економіка західних країн базується на двох засадах – на великих організаційно-господарських структурах, з одного боку, та малому бізнесі, – з іншого. Перша надає їй стабільності й керованості, відкриває шлях до великомасштабної реалізації науково-технічних новацій; друга створює конкуре­нтне середовище, забезпечує виробництву гнучкість та індивідуалізацію" [18, 21].

Об'єктивна необхідність розвитку малого підприємництва зумовлена також змінами, що відбуваються у великому виробництві на сучасному етапі. У західній літературі, зокрема, підкреслюється, що в зовнішньому середовищі великого виробництва спостерігається, по-перше, загострення конкуренції в глобальному масштабі внаслідок розвитку транспорту, інформатики та засобів комунікацій; по-друге, підвищення ступеня невизначеності зовнішнього середовища внаслідок істотного сповільнення темпів зростання у всіх індустріальне розвинених країнах; по-третє, посилення тенденції до фрагментації ринків через диференціацію споживчого попиту. Зазначається, що зовнішні зміни, які відбуваються, не змогли не викликати відповідної реакції корпорацій, котрі пристосовуються до нових умов, і що глобалізація конкуренції веде до зростання їхньої спеціалізації, тоді як невизначеність та фрагментація ринків змушують компанії посилювати гнучкість господарювання й інтенсифікувати пошук нових шляхів диференціації продукції та послуг, що виробляються [18, 21].

Таким чином, явно виникає суперечність між тенденцією до спеціалізації, що передбачає концентрацію однакового виробництва, та посиленням диференці­ації, тобто розширенням спектру виробництва товарів. Формою розв'язання зазначеної суперечності стає гнучке (диференційоване) масове виробництво. Про це свідчить розвиток великих господарських структур за останні два десятиліття. "...Масове та крупносерійне виробництво за останні десятиліття модифікувалися, зазнали якісних змін і мають сьогодні потребу в постійному оновленні асортименту продукції, гнучкому реагуванні на зміни потреб" [18, 21].

Аналіз економічної природи малого підприємництва визначається двома обставинами: по-перше, воно об'єктивно існує і розвивається як певна цілісність, сектор економіки (національного, регіонального, місцевого рівнів); по-друге, воно є особливим типом підприємницької діяльності.

Підхід до малого підприємництва як сектору економіки засновано на виявленні єдності двох сторін суспільного виробництва: соціально-економічної та організаційно-технічної. Перша сторона – це виробничі відносини, які утворюють суспільну форму виробництва. Друга сторона – це продуктивні сили, тобто сукупність матеріально-речових елементів виробництва, робочої сили та форм організації виробництва. Причому остання "відображає (відповідно до рівнів кооперування та поділу праці, які склалися) способи та систему концентрації, централізації та спеціалізації виробництва" [18, 21].

У контексті аналізу економічної суті малого підприємництва виключно важливо мати на увазі, що саме форми організації виробництва є об'єктивною основою утворення підприємств різних розмірів [18, 22]. "Генетичне коріння походження суб'єктів ринкової економіки, – справедливо зазначає професор Л.І. Воротіна, – криється у суспільному розподілі праці й відокремленні спо­живачів, ринок опосередковано поєднує їх (через обмін і ціноутворення)" [18, 22].

Структура економіки (галузі) за розміром передбачає співіснування підприємств різних розмірів, у тому числі й малих, які утворюють відповідну групу. Цю сукупність виробничого осередку, невеликого за масштабом, характеризує поняття "дрібне виробництво". Суспільною формою малої виробничої одиниці в умовах ринкової економіки стає мале підприємство. Головними економічними рисами його є:

• відособленість (тобто господарювання на свій страх і ризик);

• спеціалізація на будь-якому виді діяльності;

• реалізація виробничих товарів (послуг) через купівлю-продаж на ринку.

Таким чином, мова йде про мале товарне підприємство [18, 22].

Соціально-економічна природа малого підприємства доповнюється іншими обставинами, а саме: мале підприємство може бути засноване на особистій праці власника та членів його сім'ї, а також – на використанні найманої праці у поєднанні з виробничо-управлінською діяльністю господаря (його сім'ї).

Мале підприємство є "клітинкою малого підприємництва". Отже, мале підприємництво є особливим сектором економіки, який утворюється сукупністю малих підприємств і тому є специфічною суспільною формою дрібного виробництва в умовах ринку.

Таким чином, дрібне виробництво як особливий уклад за розміром характеризує організаційно-технічну сторону виробництва (площину продуктивних сил), а мале підприємництво – його соціально-економічний вимір.

Мале підприємництво як тип підприємницької діяльності найбільш повно розкривається через характеристику її суб'єктів, тобто підприємця. Підприємець – це особистий фактор відтворення, здатний на інноваційній та ініціативній основі йти на ризик і раціонально поєднати інші фактори виробництва, так щоб у перспективі отримувався підприємницький дохід. Це визначення повністю підходить і до поняття "мале підприємництво".

Насамперед розглянемо поняття "мале підприємництво", "малий бізнес", "мале підприємство". Незважаючи на значну кількість праць із цієї проблеми, на жаль, дотепер чіткого, заснованого на науковій теорії, однозначного визначення цих понять не склалося. Як свідчить практика, ці поняття дуже часто ототожнюються. Так, професор В. Карсекін та інші автори зазначають, що "...дійсно, практично повсюдно проходить ототожнення підприємництва з малим бізнесом, широке використання у вітчизняній науці та практиці терміна "мале підприємництво" [18, 23].

Ряд авторів поняття бізнесу та підприємництва і зовсім не уточнюють, тому не завжди можна розібратися, про що йдеться – про підприємництво чи бізнес [18, 23]. Чіткого визначення відповідних понять, на жаль, не виявлено. Не применшуючи важливості дослідження різними авторами сутності підприємництва, і зокрема малого підприємництва, можна констатувати наявність суперечливих поглядів на природу цього феномена і його сутність.

Мале підприємництво – це самостійна (за рахунок власних коштів) система­тична інноваційна діяльність громадян-підприємців та малих підприємств на власний ризик з метою отримання підприємницького доходу (надприбутку). При визначенні поняття "мале підприємництво" треба враховувати не стільки кількісні критерії (кількість працюючих, розміри капіталу, прибутку, грошового обігу, обсяги валової продукції, продажу тощо), скільки якісну характеристику. В першу чергу, треба виділяти такі якісні критерії, як правова незалежність, єдність права власності та безпосереднього управління фірмою; безпосередній характер відносин між хазяїном (господарем) та робітником; повна відповідальність за результати господарювання; невеликий ринок збуту; сімейне відання справою тощо.

Як бачимо, суб'єктом малого підприємництва може бути лише економічно самостійний господарюючий суб'єкт. А це неможливо без права монопольного володіння всім майном, що перебуває в його розпорядженні, тобто права власності. Як зазначає професор Л.І. Воротіна, "...підприємництвом вважається не будь-яка діяльність виробника, банкіра, працівника торгівлі, сфери послуг, а лише діяльність власника, який самостійно розпочинає і здійснює (чи із залученням найманої робочої сили) виробництво, надання послуг, торгівлю тощо" [18, 23].

Головними умовами здійснення підприємництва, на думку Л.І. Воротіної, мають бути:

• по-перше, приватна автономність підприємця, тобто його повна економічна і господарська свобода у виборі сфери, методів, часу, місця здійснення підприємницької діяльності;

• по-друге, повна відповідальність підприємця за економічні, екологічні та соціальні наслідки своєї діяльності й пов'язаний із нею ризик;

• по-третє, власна орієнтація на комерційний успіх, на одержання прибутку [18, 23].

Отже, при визначенні суб'єктів малого підприємництва треба виділяти базові та похідні властивості цього типу підприємницької діяльності. До базових властивостей слід віднести економічну свободу, володіння ресурсами, інноваційність, прийняття рішень тощо.

Малий бізнес – це діяльність будь-яких малих підприємств та окремих громадян (фізичних осіб) з метою одержання прибутку. Практично це будь-яка діяльність зазначених суб'єктів господарювання, спрямована на реалізацію власного економічного інтересу. Не обов'язково це має бути особливо ризикова та інноваційна діяльність на засадах повної економічної відповідальності. На нашу думку, саме в цьому якісному чиннику й полягає різниця між поняттями "мале підприємництво" і "малий бізнес". На жаль, ці поняття не розмежовуються ні в економічній літературі, ні на практиці.

Малі підприємства – це організаційно-економічний вид підприємств, які, згідно із ст. 63 Господарського кодексу України [2], кваліфікуються за показни­ком чисельності зайнятих працівників з градацією за сферами діяльності [18, 24].

Відповідно до п. 7. ст. 63 ГК [2] малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Аналіз фактичної середньоспискової чисельності працюючих на одному малому підприємстві засвідчує, що їх значно менше. Так, на початок 2000 року в середньому по Україні на одному малому підприємстві працювало 9 осіб, у промисловості – 10 осіб, на будівництві – 11 осіб, у науці й науковому обслуговуванні – 7 осіб, на транспорті – 12 осіб, у побутовому обслуговуванні населення – 10 осіб, у торгівлі – 7 осіб (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Середньоспискова чисельність працюючих на одному малому підприємстві в Україні у 2004-2008, 2012 рр. [31]

	Кількість працюючих за законом, осіб	Фактична середньоспискова чисельність пра­цюючих на одному малому підприємстві, осіб
		2004	2005	2006	2007	2008	2012
Україна		33	18	12	11	11	9
У т.ч. промисловість	до 200	34	24	18	17	15	10
будівництво	до 200	39	26	21	20	19	11
наука і наукове обслуговування	до 100	47	17	10	10	9	7
транспорт	до 50	21	15	13	14	13	12
побутове обслуго­вування населення (виробничі види)	до 25	23	16	17	11	11	10
роздрібна торгівля	до 15	13	11	7	8	8	7

Залежно від розмірів (масштабів господарської діяльності) підприємства необхідно поділяти на чотири категорії: мікропідприємства, малі, середні та великі підприємства. Класифікація за розміром (масштабом) має виключно важливе значення, тому що дає можливість виявити і проаналізувати сильні та слабкі сторони кожної групи (категорії) підприємств, визначити оптимальні варіанти їхнього співвідношення та взаємодії, основні напрями відповідної державної підтримки.

Для визначення відповідних категорій підприємств необхідно використовувати, як мінімум, два критерії: середньоспискову чисельність працюючих та обсяг виручки (валового доходу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік [18, 27].

Середньоспискова чисельність працюючих за звітний період має становити:

• на мікропідприємствах – до 10 осіб;

• на малих підприємствах – до 50 осіб;

• на середніх підприємствах – до 250 осіб;

• на великих підприємствах – понад 250 осіб. Відповідно, обсяг виручки (валового доходу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує:

• на мікропідприємствах – 500 000 грн.;

• на малих підприємствах – 1 000 000 грн.;

• на середніх підприємствах – 5 000 000 грн.;

• на великих підприємствах – понад 5 000 000 грн.

Цей показник (критерій) застосовується через календарний рік з дати державної реєстрації суб'єктів господарювання (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Класифікація підприємств відповідно до масштабів господарської діяльності [18, 27]

Категорії підприємств	Критерії класифікації
	Середньоспискова чисельність працюючих, осіб	Обсяг виручки (валового доходу) від реалізації продукції (робіт, послуг), грн.
Мікропідприємства	до 10	до 500 000
Малі підприємства	до 50	до 1 000 000
Середні підприємства	до 250	до 5 000 000
Великі підприємства	понад 250	понад 5 000 000

Виділення такої категорії, як мікропідприємства, передбачатиме порядок спрощеного ведення бухгалтерського обліку, статистичної звітності та застосування спрощеної системи оподаткування, наприклад, шляхом введення єдиного податку на сукупний доход [18, 27].