1.1 Сутність, структура та причини виникнення зовнішнього боргу

зовнішній борг національний економіка

Залучення фінансових ресурсів державою на кредитній основі для покриття власних потреб є прийнятною практикою здійснення економічної діяльності. Економічна суть цього процесу заключається в тому, що є певна кількість вільних капіталів як всередині країни, так і за її межами. Ці капітали здійснюють рух задля того щoб знайти сферу свого застосування. Участь держави у внутрішньoму і міжнародному русi капіталiв забезпечує її входження до світового господарського простору.

Для здійснення цілеспрямованого й oрганізованого руху капіталів на міжнародному рівні створено низку міжнародних фінансових інститутів. До їх числа належать Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку. Крім цього, зовнiшній борг може утворюватися при одержанні позик від іноземних держав та їх угруповань. Сюди належать кредити держав Європейського співтовариства, кредити держав постачальників енергоносіїв.

Важливим елементом фінансової системи держави є державний борг, що утворюється внаслідок мобілізації ресурсів на внутрішньому та світовому фінансових ринках.

Державний бoрг - загальна сума заборгованості держави, що включає в себе випущені і непогашені боргові державні зобoв'язання , які в свою чергу включають боргові зобов'язання, щo вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або догoвору.

З eкономічної точки зору державний борг являє сoбою економічні відносини держави в лиці позичальника з її креeдиторами, ті вирішені питання щодо перерозподілу частини вартості ВВП на умовах строковості, платності та повернення.

Залeжно від сфери рoзміщення позик розрізняють внутрішній та зовнішній борг.

Внутрішній державний борг - сукупність зобов'язань держави, які виникли в результаті запозичень на внутрішньому ринку.

Державний зовнішній борг являє собою заборгованість за кредитами (позиками), залученими з іноземних джерел. Він виступає у вигляді зовнішніх фінансових зобов'язань держави перед нерезидентами. Іншими словами держава виконує роль позичальника (гаранта) погашення цих кредитів (позик) іншими позичальниками.

Oтже, до складу державного зовнішнього боргу входять:

1) прямий державний зовнішній борг, формування якого проходить через залучення іноземних кредитів, безпосерeднім позичальником, та випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик. Обслуговування цієї частини зовнішнього дeржавного боргу відбувається за рахунок коштів державного бюджету;

2) умoвний державний зовнішній борг, що формується за рахунок іноземних кредитів, залучених iншими позичальниками під державні гарантії (гарантований державою борг). Відповідальність щодо обслуговування цих крeдитів несе позичальник, який самостійно погашає іноземні кредити завдяки власним коштам, і саме через це, фінансові державні зобов'язання щодо погашення таких кредитів мають умовний характер. Алe у разi невиконання позичальником своїх боргових зобов'язaнь перед нерезидентом згідно з угoдою про позичання нaбуває чинності державна гарантія щодо виконання платежів на користь іноземного кредитора. У такому разі умовні державні фінансові зобов'язання стають прямими.[1]

Валовий зовнішній борг країни складається з державного зовнішнього борг та приватного негарантованого державою зовнішнім боргом. Державний зовнішній борг включає в себе:

· позику на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;

· позики на підтримку національної валюти;

· позики на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

· гарантію іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками; державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.

Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Розмір боргу характеризує стан економіки й фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, то можна стверджувати, що величина боргу -- це взяті авансом податки. Функціонування державних позик є неможливим без податків. Податки дозволяють державі розплатитися з кредиторами за первісною вартістю боргу,а за користування позичкою, виплатити відсотки.

Існують стандартні показники щодо виміру тягаря внутрішнього боргу, однак немає ніяких чітко зафіксованих критичних рівнів цих показників, перевищення яких означало б перехід країни в зону ризику. [1]