7.Політичні ідеі преставників французького просвітництва(Монтескє руссо,Вольтер та ін)

Головні праці Монтеск’є -«Персидські листи», «Роздуми про причину величині

і занепаду римлян», «Про дух законів» та ін. Він не ставить особистість над

державою, але він постійно підкреслює, що головне завдання держави -

забезпечити людині політичної свободи. монтеск’є стверджує, що умови для

гуманного кримінального законодавства, неухильного дотримання гарантованих

державою правил судочинства, недопущення зловживань можливе при поділі

влади на три гілки - законодавчу, виконавчу і содову. Саме їх незалежність

гілок влади стоїть у Монтек’є на першому місці. Мислитель пропонує ввести

виборність судів. Мислитель пропонує надати можливість законодавчого

владування двопалатному парламенту. Найважливішою рисою виконавчої влади

Монтеск’є вважає швидкість діянь, а така можливість інує лише тоді, коли

влада зосереджена у руках монарха. монтеск’є можна вважати одним із

засновників теорії правової держави. Головні праці Вольтера «Філософські

листи», «Трактат про метафізику». У системі відносин між людиною і державою

він ставить на головне місце державу, яка виникла з договору між людьми і

пройшла шлях від республіки до найдосконалішої форми - монархії на чолі з

освіченим монархам, який підпорядковується конституції. Вважає, що

політичну владу слід зосереджувати в руках меншості. Свобода особистості -

це залежність лише від законів, свобода совісті, свобода друку, свобода

мислення, свобода творчості. Жан-Жак Руссо стверджував, що постала потреба

регресу - повернення в «золотий вік», революційного повалення деспотизму,

побудови демократичної держави на основі суспільного договору, встановлення

дійсного народного сувернітету, прямого народоправства.

8. Макіавеллі про політику, державу, владу

Великим і оригінальним мислителем, політичним письменником епохи Відродження був Нікколо Макіавеллі (1469—1527). Він залишив цілий ряд творів, які дуже високо піднесли його в історії політичної думки. Серед цих творів найбільш значні «Монарх», «Роздуми на першу декаду Тіта Лівія», «Історія Флоренції» тощо. Розглядаючи політику як автономну галузь людської діяльності, Н.Макіавеллі зазначав, що вона має свої цілі й закони, які не залежать не лише від релігії, а й від моралі. На його думку політика має: 1.пояснити минуле 2.керувати сучасним 3.прогнозувати майбутнє…Він також вважав, що історія залежить від двох факторів: 1.фортуна (доля) 2.фірті (енергія).

Макіавеллі відстоював людину борця, людину, яка творить себе, навколишнє середовище. Політика у своїй діяльності має опиратися на знання людської природи, а людська природа не завжди позитивна їй притаманні і негативні риси. Головним критерієм політичної діяльності, метою якої е зміцнення держави, виступає користь і успішність у досягненні поставлених завдань. Тому добре все те, що сприяє зміцненню держави, політичного результату можна досягати будь-якими засобами, в тому числі обманом і відкритим насиллям. Така політика згодом дістала назву макіавеллізму.

Найкращою формою правління вважав республіку, коли на чолі стоїть особа обрана на невизначений строк. Диктатура допоскається лише при надзвичайному стані. Найгіршою формою правління вважав тиранію. Багато уваги Макіавеллі приділяв релігії, яка, на його думку, має грати певну роль в політиці.Надавав перевагу язичеству над християнством.