
- •1.Історія виникнення предмет функції та методи дослідження політології як науки
- •2.Політична наука в Украіні.
- •3.Визнання вирішального значення ідеї культурництва 4.Європоцентризм 5.Ідея федерації
- •3.Політика як соціальне явище сутність походження типи
- •4. Політична доктрина платона і арістотеля
- •5. Політичні теоріі мислителів епохи середньовіччя( августин блаженний, аквінський)
- •6.Англійська політична філософія 16-17 ст(Гроці,Гоббс,Лок)
- •7.Політичні ідеі преставників французького просвітництва(Монтескє руссо,Вольтер та ін)
- •8. Макіавеллі про політику, державу, владу
- •9. Німецька класична філософія про державу, право(Кант, Гегель)
- •11. Політична теорія Вебера
- •13. Еволюція політичних поглядів Грушевського та виниченка
- •14.Політична доктрина Міхновського
- •15. Політична доктрина Донцова
- •16.Політична теорія липинського
- •17.Сутність та походження феномену влади.Види влади
- •18. Легітимність політичної влади. Типи легітимності
- •19.Теорія розподілу влади в суспільстві
- •20.Історичні форми та емпіричні моделі демократії
- •5. Невідокремленість, єдність особистих і суспільних інтересів.
- •21.Поняття і сутність риси демократіі
- •22.Перехід до демократії
- •23.Політична система суспільства:сутність,структура функціі
- •26.Характеристика фори державного правління(монархія, республіка)
- •29.Концепція правової та соціальної держави
- •30.Теорія громадського суспільства
21.Поняття і сутність риси демократіі
Демократія - влада народу, народовладдя, що виходить з організації та
функціонування державної влади на засадах визнання народу її джерелом і
носієм, грунтується на прагненні забезпечити справедливість, рівність і
добробут усіх при розв’язанні при розв’язанні проблем і питань суспільного
врядування. За формою і способом здійснення демократія поділяється на
безпосередню (референдум, пряме голосування) і представницьку, коли рішення
приймаються через депутатів та інших народних представників. Демократія
насамперед означає форомальне визнання народу джерелом влади, її
сувереном, тобто суб’єктом визначення її характеру і змісту владних
функцій, стосовно яких влада відіграє обслуговуючу роль. Ознакою демократії
є визнання права всіх громадян на участь у формуванні органів державної
влади, контроль за їхньою діяльністю, вплив на прийняття спільних для всіх
рішень на засадах загального, рівного виборчого права у процедурах виборів,
референдумів тощо. Ознакою демократичних порядків при прийнятті рішень
вважається чітке визначення проведення всіх процедур та процесів за
допомогою регламентів. Справжня демократія є альтернативою як тоталітарно-
авторитарному централізму, так і анархістському децентралізму. Це такий
стиль соціальних взаємин, коли їхні учасники здатні свідомо і відповідально
покладати на себе функції центру, долати відчуженне ставлення до
всезагального інтересу; коли авторитет сили чи майна витісняється
авторитетом людяності, освіченості, компетентності. Легітимна влада
демократичного суспільства залежить від волевиявлення народу. Демократія -
це не тільки справедливі закони, а ще й демократично настроєне суспільство.
Демократичні закони та установи не діятимуть демократично, якщо відсутня
демократична свідомість громадін. За сучасних умов політичний демократизм
означає: особисту, індивідуальну свободу людини; спосіб управління
суспільними справами, певний режим, порядок здійснення влади; соціальну
активність, участь громадян у житті держави, у розв’язанні суспільних
проблем. Демократія дає окремій особистості певну міру свободи, право дяти
на власний розсуд в особистому житті, свободу вибору і обрання
представників влади, свободу слова.
22.Перехід до демократії
Перехід до демократії здійснюється в процесі демократизації. Демократизація — процес, в результаті якого відбувається перехід від недемократичних режимів до демократії. Даний процес відбувається нерівномірно — з припливами і відпливами. Така нерівномірна хвильова пульсація демократизації у світовій практиці дала поштовх розвиткові концепції "хвиль демократизації", яка була викладена в роботі американського політолога С. Гантінгтона "Третя хвиля: Демократизація наприкінці XX сторіччя" (1991 p.). В цій праці підкреслюється хвилеподібний і глобальний характер демократичних змін, а хвилю демократизації визначено як сукупність переходів від недемократичних до демократичних режимів, що відбуваються протягом певного проміжку часу, за умови, що число таких переходів значно перевищує число здійсненних за той же час переходів у протилежному напрямку. На основі аналізу історичного минулого людства він виділяє три хвилі демократизації і дві хвилі відкату. Перша хвиля демократизації (1820—1926) означала поширення парламентаризму, багатопартійних систем і загального виборчого права,Зворотна хвиля (1926—1942) принесла тоталітаризм у різних його формах: фашизм, сталінізм, нацизм і повернення низки країн до авторитарного правління Друга хвиля демократизації (1942—1962) характеризувалася перемогою над фашизмом, антиколоніальним рухом і розвалом колоніальної системи, модернізацією країн, що звільнились від колоніальної залежності, включно з процесом цілковитої демократизації у деяких з них.. Зворотна хвиля (I960—1976) озачала встановлення авторитарних диктатур у низці країн. Від демократій відійшли 6 країн. Третя хвиля демократизації (розпочалася у 1975 р. і триває дотепер) ознаменувалася падінням авторитарних режимів у Греції, Португалії, Іспанії (відповідно 1974, 1975, 1977 рр.). Потім вона охопила Латинську Америку та низку країн Азії. Тут на шлях демократії стали Домініканська Республіка, Гондурас, Перу, Туреччина, Філіппіни, Південна Корея. Нарешті черга дійшла до країн радянського блоку. Комуністичні режими зазнали краху спочатку в Південній та Центрально-Східній Європі, а потім в республіках Радянського Союзу.