7. Зв'язок етики бізнесу з іншими науковими дисциплінами (етика, економіка, маркетинг, право, психологія та ін.).

Кризові явища, пов'язані з розвитком існуючої цивілізації, глобальні проблеми, які на весь голос заявили про себе людству (екологічні, демографічні, проблеми війни і миру, голоду, хвороб, культури тощо), можуть бути вирішеними людьми з гуманістичними орієнтирами, які б прагнули будувати світ і своє життя на загальнолюдських моральних цінностях. За таких обставин зростає роль морального чинника в усіх сферах життєдіяльності суспільства і людини. У минулому (та й сьогодні) існувало немало чинників, які обмежували або за допомогою яких обмежувалася дія морального чинника. Зокрема, це сфери політики, права, економіки, інші напрями духовного життя. Українське суспільство, яке поступово трансформується, має морально відродитися. Тому за сучасних умов етичні знання стають важливим чинником розвитку духовної культури суспільства і морального світорозуміння особистості, а до етики як науки висуваються нові вимоги. На цьому етапі головним завданням етики є обґрунтування й розуміння моралі як явища загальнолюдського на противагу класовому, національному, корпоративному, як загальнородової базисної основи усіх форм духовного життя.

Етика покликана допомогти сучасній людині осмислити життя в усій його багатозначності та глобальності, розширити горизонти індивідуального сприйняття світу, вводячи у нього широкі соціоморальні, гуманітарні критерії оцінки усього, що відбувається, показати зв'язок сучасного з минулим і майбутнім.

Перед етикою постають завдання, пов'язані з подоланням апологетико-прикрашального характеру аналізу моральної практики, моралізаторства. На основі аналізу морального життя у ринковому суспільстві слід обґрунтувати моральні цінності, ідеали, моделі поведінки, міжособистісних стосунків, узагалі нормативну етику, відповідну такому суспільству.

Актуальною залишається проблема формування моральної культури суспільства й особистості.

Етика як самостійна дисципліна виокремилась у кінці XVIII ст. Це обумовлено і складністю її предмета, і складністю моралі як соціального явища. У реальному житті мораль не існує автономно, ізольовано, вона пронизує усі види діяльності й стосунків людини.

Для виявлення специфіки етики, змісту її предмета доцільно зіставити її з іншими галузями наукового знання. Етика історично склалася і розвивалася у лоні філософії як галузь філософського знання поряд з онтологією (ученням про буття) і гносеологією (вченням про пізнання). М. О. Бердяєв розглядав її як завершальну частину філософії духу. Етика, спираючись на філософську методологію, сприймалася як практична філософія (Аристотель) або моральна філософія (В. С. Соловйов).

Природа, походження, сутність моралі, взаємозв'язок суспільного буття людей і їх моральної свідомості, моральних фактів та їх відображення у моральних уявленнях, ідеалах, переконаннях, співвідношення необхідності, свободи і відповідальності у моралі, проблеми сенсу життя тощо не можуть бути вирішені без філософських знань.

Походження моралі, закономірності історичного розвитку моралі, виявлення та обґрунтування історичних типів моралі не можна пояснити без звернення до історичних наук. Описуючи історичний розвиток норовів, звичаїв народів, етнічних груп, етика спирається на дані історії, етнографії та археології.

Без взаємодії етики з психологією і соціологією не можна розібратися у моральному світі особистості, виявити реальні мотиви людських вчинків, визначити шляхи й методи формування моральної культури особистості в тому чи іншому соціоморальному середовищі.

Традиційно етика пов'язана з правознавством, теологією і релігійною філософією, літературознавством. В осмисленні морального життя допомагають і художній образ, і релігійний ідеал, і правова норма тощо.

Наявність суміжних проблем не означає, цю предмет етики розчиняється в інших науках. Ці проблеми залишаються прикладними, вони не входять до її центрального теоретичного ядра

13. Культура управління в сучасних умовах розвитку ринкових відносин є надзвичайно важливим компонентом підвищення ефективності роботи організації.

Реальна культура управління - це певний фактично досягнутий рівень розвитку управлінської діяльності в тій чи іншій галузі. Реальна культура розглядається як комплексна, узагальнююча характеристика управлінської праці, яка віддзеркалює його якісні риси та особливості.

Культура менеджменту відіграє значну роль. Вона сприяє успішному вирішенню багатьох соціально-економічних завдань, які виникають в управлінні підприємством. 

В сучасних умовах дотримання вимог культури управління дає можливість досягти більш чіткої та злагодженої роботи працівників апарату управління, раціонально використовувати робочий час, фізичні та духовні сили, підвищувати професіональний рівень персоналу підприємств.

Низький рівень культури управлінських працівників, їх недостатня компетентність у питаннях, які потребують спеціальних знань, породжує суб' єктивізм в управлінні, призводить до неефективного використання всіх видів ресурсів. Недостатня культура керівних працівників веде до формалізму, надмірної регламентації та шаблону.

15. Методи керівництва — це способи впливу менеджера на підлеглих працівників для виконання цілей і завдань організації.

Методи керівництва поділяються на: методи адміністративного впливу, методи організаційного впливу, матеріальне заохочення, моральне стимулювання та переконання.

Існують також  проміжні методи керівництва, які поєднюють в собі два основних: експлуататорсько-авторитарний, доброзичливо-авторитарний, консультативно-демократичний і груповий.

Перший метод характеризується тим, що керівник не дровіряє підлеглим, постійно погрожуючи їм покараннями. Всі проблеми він вирішує сам, даючи підлеглим тільки вказівки. В колективі складається негативна атмосфера.

Другий метод керівництва визначається тим, що керівник відчуває себе впевненим, до своїх підлеглих відноситься поблажливо. Загроза покарання існує, але не переважає. Таке відношення до підлеглих не виключає недовіру до них керівника.

Третій метод – консультативно-демократичний. Керівник в значній мірі довіряє підлеглим, намагається конструктивно використовувати їхні ідеї, консультується з ними. Він уважно вислуховує всі точки зору своїх підлеглих, не надаючи переваги якій-небудь, виробляє загальну . Співробіт-ники залишаються задоволеними тим, що їх думка кладеться в основу рішеня і їм приємно, що вони мають можливість допомагати керівництву. В цій ситуації відповідальність керівника підкріп-люється моральною підтримкою підлег-лих. В методах впливу на підлег-лих перевага надається заохоченням, дуже рідко використовуються покарання.

Четвертий метод – груповий. Він характеризується тим, що керівник повністю довіряє підлеглим у питаннях, поблажливо вислуховує, використовує їхні думки, залучає підлеглих до визначення цілей фірми і контролю за їх досягненнями. Такий метод вважається найбільш дієвим. Досвідчені керівники першочергову роль відводять людським аспектам проблем, які стоять перед підлеглими, продумано розділяють своїх підлеглих на групи, в роботі яких самі приймають участь. Це відповідає бажанням підлеглих, які чекають від керівника допомоги і підтримки у всіх питаннях.

16. Здатність ефективно керувати людьми, дотримуватися етичних вимог, ґрунтуються на наступних пунктах: здатність керувати собою, чіткі особисті цілі, вміння вирішувати проблеми, винахідливість і здатність до іновацій, висока здатність впливу на оточуючих, знання сучасних управлінських підходів, здатність керувати персоналом, вміння навчати та розвивати підлеглих.

1. Переконання – менеджер не просто наказує, а надає підлеглому певну інформацію, обґрунтовуючи її, щоб досягнути згоди підлеглих з висунутою точкою зору. Метод переконання найбільш прийнятний в тому випадку, коли робітники володіють високим інтелектуальним і професійним рівнем. Він неприйнятний у тих випадках, коли керівник спілкується з людьми з іншими життєвими цінностями та пріоритетами, і тоді, коли необхідне термінове прийняття рішення. Не можна прибігати до методупереконання, коли сам менеджер не володіє аудиторією.

2. Навіювання – націлене на те, щоб співрозмовник прийняв повідомлення без будь-яких доказів, на віру. Повідомлення подібного характеру будуть прийняті,якщо в керівник володіє авторитетом і його поважають. Цей метод варто використовувати в стресових ситуаціях, при жорсткому ліміті часу. Він має успіх у спілкуванні з людьми емоційними, східними до підпорядкування. Метод є недієвим у спілкуванні з інтелектуальною елітою, з людьми, що мають виражені здібності лідера.

3.Метод примусу – ґрунтується на використанні керівником своєї влади і виражається в наказах, розпорядженнях. В менеджменті даний метод ефективний при порушенні трудової дисципліни, невиконання завдань і т.д. Але невиправдано жорсткий адміністративний стиль керівництва здатен викликати конфлікти в колективі, підвищену змінність кадрів, байдуже відношення робітників до своєї справи.

17. Під мікроетикою розуміють моральні відносини всередині організації, мож організацією та її співробітниками. Мікроетика постає як певний рівень взаємодії між клієнтами, співробітниками, партнерами та конкурентами. Для неї найважливішими постають такі принципи:

-клієнтам товари тільки найвищої якості

-високий рівень обслуговування клієнтів

-забезпечення працівників прийнятними умовами труд. діяльності

-гарантоване рівноправ’я працівників

-вільний доступ до інформації підприємства.

18.Корпоративна культура підприємства - це система колективно поділених цінностей, переконань, традицій і норм поведінки працівників. Вона  виражається в символічних засобах духовного й матеріального оточення людей, що працюють у даній організації.

Корпоративна етика - це сукупність етичних принципів і норм ділового спілкування, якими керуються в своїй діяльності компанія, її посадовці та працівники.

Корпоративна етика в основному сформована на засадах фірмових традицій, символах, легендах.

У розумінні більшості людей корпоративна етика — це дотримання етичних норм, а також правилам поведінки, встановленими всередині якої-небудь компанії для того, щоб не допустити обмеження чиїхось інтересів, правильно організувати колективну діяльність, створити правильний мікроклімат всередині колективу тощо.

Корпоративна етика в основному заснована на засадах універсальної етики.

Корпоративна етика на відміну від універсальної обумовлена особливостями діяльності і цілями даної організації, а також історично складеними стереотипами поведінки в даній організації. Вона є частиною більш широкої нормативної системи, так званої корпоративної культури. Остання включає не лише моральні, але й інші цінності, а також переконання, ритуали, символи. 

19. Макроетика – розділ етики бізнесу, що досліджує взаємовідносини між макросуб’єктами структури суспільства: між корпораціями, між державою та суспільством, та інші. 

Макроетика має свої принципи, яких потрібно дотримуватися незалежно від країни:

-соц. та економ вплив

-відповідальність не лише за своє благо, але й за благо своїх партнерів

-багатосторонні торгівельні відносини

-етика бізнес-діяльності

-охорона навколишнього середовища.

В наш час існує дві точки зору щодо проблеми відносин між підприємствами та державою. Перша базується на тому, що суспільство не повинне втручатися в справи підприємства. Якщо це буде відбуватися, то підприємство буде отримувати більший прибуток і приноситиме більшу користь суспільству. Наприклад, збільшення добробуту населення за рахунок збільшення заробітної платні, проведення благодійництва тощо. В наш час більш популярна інша точка зору, яка базується на тому, що підприємства повинні управлятися як членами суспільства, так і органами державної влади. Суспільне керівництво здійснюється за допомогою формування суспільної думки з приводу оцінки діяльності фірми та оцінки якості продукції шляхом проведення опитувань споживачів.

20. Міжкорпоративна культура - інструмент посилення позицій компанії на рівні галузі і ринку. Вона цінна тому, що сприяє реалізації тенденції до переходу від конкуренції до партнерства.

В умовах здійснення проектів, де ресурсів однієї компанії не вистачає, доводиться виходити на рівень міжкорпоративної культури, тобто оперативно здійснювати взаємне узгодження норм, нормативів, цінностей, форм комунікацій тощо. Якщо цього не відбувається, ефективність роботи у спільному проекті істотно знижується й може призвести до розриву вигідних партнерських зв' язків, тобто проектний менеджмент може бути ефективним тільки за наявності міжкорпоративної культури.

Одночасно з розвитком міжкорпоративної культури відбувається зародження і розвиток культури бізнесу. 

21. Фундаментальними принципами бізнесу є відповідальність за прийняту політику і діями у сфері бізнесу, повага людської гідності та інтересів тих, хто приймає участь у розбудовібізнесової діяльності.

Соціальні та моральні обов’язки компанії прийнято розглядати в парадигмічотирьох рівнів відповідальності ділової організації:

- рівень економічної відповідальності – відноситься до базової, обов’язкової відповідальності, яку організація та її керівництво несуть перед власниками (чи співвласниками) і яка полягає в тому, щоб приносити прибуток, тобто виконувати своє основне призначення як інструменту бізнесу;

- рівень правової відповідальності – слідування закону є обов’язковим для будь-якої організації, адже порушення тягнуть за собою серйозні санкції з боку держави та її силових структур;

- рівень етичної відповідальності – полягає в слідуванні моральним принципам суспільства і самої компанії, тому відповідальність цього рівня – можлива тільки коли підтримується жорстким формальним регулюванням;

- рівень соціальної відповідальності – полягає в здатності покращувати благоустрій та підвищувати якість життя суспільства і знаходиться на самій вершині піраміди відповідальності і не регулюється жодними формальними чи неформальними відносинами; це – бажаний рівень відповідальності, який виправдовує соціальне існування організації.

22.Екологія та бізнес. Поняття екологічної етики.

Будь-яка бізнес-система в тій чи іншій мірі взаємодіє з навколишнім середовищем. При цьому взаємодія може бути як позитивним, так і негативним. Друге, на жаль, зустрічається частіше. Бізнесмени,підприємці досить часто використовують навколишнє середовище для своєї користі(вирубують ліси для того щоб на їхньому місці будувати нерухомість та ін.).Тому будь-який бізнес-одиниці необхідно сформулювати певні принципи взаємовідносин з навколишнім середовищем, невід'ємною частиною яких повинні бути екологічні аспекти(-елемент діяльності, продукції чи послуг організації, що може взаємодіяти з навколишнім природним середовищем).

Екологі́чна е́тика — вчення про належне у відносинах людини з природою, що сприймається як суб'єкт, заснованих на визнанні морального статусу природи, високому оцінюванні її внутрішньої і нематеріальної цінностей, повазі прав природи й обмеженні прав людини. Предметом яких є моральні аспекти ставлення людини (суспільства) до природи . Так, екологічна етика як професійна етика виступає своєрідною діяльністю з охорони природи еколога/органу/організації, що здійснюють контроль за станом навколишнього середовища.

23.Етика ділового спілкування,її сутність та роль у підприємницькій діяльності.

Етика ділового спілкування - вчення про виявлення моралі в діловому спілкуванні, взаємовідносинах ділових партнеров. Етика ділових відносин є професійної етикою, регулюючої систему відносин для людей у сфері бізнесу. Бізнесмен повинен «правильно»спілкуватися. Ділова етика — це система загальних етичних норм і правил поведінки суб'єктів підприємницької діяльності, їх спілкування і взаємодії.Вона регулює відносини бізнесмена, підприємця, менеджера зі своїми партнерами, конкурентами, клієнтами, працівниками тощо.  

Спілкування – один із виявів соціальної взаємодії. У його основі лежить обмін думками, оцінками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування, емоційного впливу, спонукання до спільної діяльності тощо. Сучасна наука визначає спілкування як обмін інформацією, як взаємодію, як сприймання людини людиною (перцепція). Ділове спілкування, на відміну від буденного, характеризують: діловий предмет комунікації, наявність відповідних повноважень; умови спілкування, які відповідають суспільно значущій меті; цілеспрямованість; соціально значуща діяльність, що є основою для спілкування.Існує ряд правил які допомагають налаштувати співрозмовника на діловий стиль спілкування:перш за все-поведінка(огляд-необхідно доброзичливо і уважно дивитися в обличчя своєму співрозмовнику,повинен бути високий темб голосу,мова має бути чіткою та виразною);дестанція не повина бути більшою за 50 см.Є 2 види ділового спілкування:усне(яке в свою чергу поділяється на монологічне(привітальні промови,доповіді та ін.) та діалогічне(ділова розмова,бесіда,збори,телефона розмова))та письмова.Отже ділові бесіди і переговори вимагають від учасників дотримання не лише знання мовлення та мови а й етикету.Важливу роль відіграють жести при мовленні тим більш коли переговори ведуться з іноземцями які є представниками інших культур та релігій.

24.Рівні та функції ділового спілкування,їх взаємообумовленість

Спілкування – це взаємодія людей, яка полягає в обміні інформацією, діями та встановленні взаєморозуміння. Для усвідомлення ролі спілкування при розгляді питання етики ділового спілкування потрібно визначати функції спілкування (комунікації). Існують різні підходи до класифікації функцій спілкування. Інформаційно-комунікативна функція – це різні форми та засоби обміну і передавання інформації, завдяки яким стають можливими збагачення досвіду, накопичення знань, оволодіння діяльністю, узгодження дій та взаєморозуміння людей.

Комунікація може відбутися, коли інформація прийнята, зрозуміла та осмислена. Тому в комунікати-вному процесі поєднано діяльність, спілкування й пізнання. Обмін інформацією передбачає також психологічний вплив одного партнера на поведінку іншого з метою її зміни. А це можливо тільки тоді, коли партнери “спілкуються однією мовою”. Тому дуже важливими для успішної комунікації є інші, наведені нижче функції спілкування.

Перцептивно-комунікативна функція – виявляється в сприйнятті і пізнанні партнерами в процесі комунікації один одного та встановленні на цій основі взаєморозуміння.

Регулятивно-комунікативна (інтерактивна) функція – передбачає не лише обмін інформацією, пізнання суб’єктами комунікації один одного, а й взаємодію між ними, регуляцію поведінки суб’єктів та їхньої спільної діяльності. Це відбувається через переконання, навіювання, наслідування, обмін діями та ін. Визначають два види взаємодії: а) співробітництво (кооперація); б) суперництво або кон-куренція.

Емоційно-комунікативна функція – належить до емоційної сфери людини. Під час спілкування ви-никає і виявляється розмаїття людських емоцій та почуттів.Існують також інші класифікації, в основу яких покладено такі функції спілкування як: -організація спільної діяльності; пізнання людьми одне одного; формування та розвиток міжособистісних взаємин та ін.Але усі функції спілкування виявляються в єдності і доповнюють одна одну. Рівні спілкування:-маніпулювання (від грубого поводження з людиною до такої поведінки, де зовнішні прояви мають навіть приємний характер);- конкуренція, суперництво (від спілкування на основі принципу “людина людині – вовк”, до такого, коли чесне суперництво сприяє певному рухові вперед);-співробітництво ( спілкування на основі принципу “людина людині – людина”). Спілкування, в якому виявляються гуманістичні настанови, високий рівень його культури.

25.Роль моральних принципів,норм та цінностей ділового спілкування.

Мораль є формою суспільної свідомості, спрямованою на ствердження самоцінності людини, її прав на гідне і щасливе життя. Це те, що у реальному житті керує поведінкою людини. Коли ми розглядаємо мораль, то маємо на увазі її :

• по-перше, як характеристику особистості, сукупність її моральних якостей (правдивість, чесність, доброчинність та ін.);

• по-друге, як характеристику взаємин між людьми, сукупність моральних норм (вимог, правил, заповідей).

Цінності — це об'єкти, явища та їх властивості, Це те, що людина найбільше цінує у житті, оточуючому її світі, людях, матеріальній та духовній культурі; це те, чим вона особливо дорожить і чому надає найважливіше .

Що ж до моральності, то її здебільшого розуміють як втілення цих принципів, правил і норм у реальній поведінці людей та стосунках між ними. Довихідних принципів морального спілкування слід віднести налаштованість на зла­году. Це шлях применшення інстинкту егоїзму. Він сприяє до­пуску іншої людини у світ власних почувань, потреб тощо. Інший аспект дії принципу поваги опертий на конкретні моральні підстави: наявність в особистості людських чеснот, що спонукають на повагу, схиляння, шанування. Спілкуван­ня, у якому утверджуються людські якості іншої, виявляючись у повазі до неї, засвідчує його злагодженість, а отже — творчий характер. Воно породжує атмосферу культивування людських доброчесностей. Моральні цінності добра, обов'язку, відповідальності, справедли­вості, честі й гідності людини, совісті тощо помітно впливають на спільну діяльність людей, на характер і ефективність спілкування. Якщо співрозмовники, наприклад, під час розв'язання конфлікту де­монструють свою відповідальність за стан справи, вміння бути спра­ведливими щодо опонента, бажають не лише собі, а й співрозмовни­ку добра, то є багато шансів, що вони досягнуть злагоди, а спілку­вання відбуватиметься на високому моральному рівні. Більше того, спілкування людей має відбуватися за цими моральними прин­ципами та нормами. Відомо, що зовні доброчинні вчинки можуть спиратися на моти­ви, які явно суперечать принципам і нормам моралі.

26.Культура мови і культура спілкування у підприємницькій діяльності

Важливу роль у функціонуванні підприємства, фірми відіграє культура підприємництва. Вона не тільки забезпечує високий престиж підприємству, й сприяє підвищенню ефективності виробництва, поліпшенню якості продукції і послуг, а отже, й збільшенню прибутків. Культура підприємницької діяльності залежить від культури кожного співробітника підприємства й, у першу чергу, від організаційної культури керівника. Культурний підприємець повинен уміти моделювати, бачити обрії здійснюваної ним підприємницької діяльності, спонукати до роботи і стимулювати роботу інших, втілювати в життя підприємницькі ідеї, вміти в будь-яких ситуаціях приймати ґрунтовні рішення і брати за це відповідальність. Найважливішим фактором культури підприємця є його кваліфікація як менеджера і як фахівця, що припускає знання ним філософії всієї технології, економіки й інструментарію підприємництва.По суті, культура підприємництва визначає спосіб спілкування бізнесмена зі своїми клієнтами, партнерами, підлеглими та іншими особами в процесі здійснення власної справи. Культура підприємця відображає відповідну сукупність правил, вимог, знань та вміння поводитися у світі бізнесу. Будь-яка, нова організаційна структура виробляє свою культуру, що визначає місце цієї структури, її внутрішні і зовнішні відношення і є ніби зразком, стереотипом при формуванні стратегії, розподілі влади, прийнятті рішень, при поводженні персоналу. Отже залежно від галузі, регіону, історії підприємства, людей кожне підприємство має свою культуру. У процесі контакту важливу роль відіграють прояв емоцій, манери і жести партнерів. Розуміння жестів дозволяє точніше визначити позицію співрозмовника, може попередити про те, як змінити свою поведінку, щоб досягти потрібної мети. 

27.Словесне спілкування його різновиди та функції.

Ділова людина — чи то підприємець, менеджер чи керівник — повинна обов'язково вміти чітко і зрозуміло формулювати свою точку зору, аргументувати свою позицію, аналізувати висловлювання партнера, критично оцінювати відповідні пропозиції. Необхідною умовою цього є вміння слухати, вести бесіду, створити доброзичливу атмосферу, уміння справити позитивне враження, відповідна завчасна підготовка. У центрі уваги цього курсу — особистість менеджера, керівника. Не досить володіти знаннями, вміннями, методами спілкування, щоб бути хорошим фахівцем. Потрібно мати ще й відповідний рівень внутрішньої культури.Виділяють види спілкування:

Вербальне спілкування. Кожного дня, спілкуючись з людьми, секретар-референт має виявляти мовну грамотність, що дає змогу повніше реалізувати свій потенціал. Насамперед слід добре володіти рідною мовою. 

Багатоманітність функцій спілкування, беззаперечно, породжує значну кількість його видів. Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками:

1. За участю чи неучастю мовних засобів, вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.2. За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.3. За темою: політичне, наукове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.4. За метою: ділове і розважальне.5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).

6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями (начальник - підлеглий, викладач - студент, колега - колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з керівником.

28.Стилі, моделі та стратегії спілкування. навіювання примус маніпуляція та переконання

До способів спілкування відносять способи впливу однієї людини на іншу (або інших), коли ми прагнемо «спровокувати» її поведінку в потрібному нам напрямі, знайти в системі її діяльності «слабкі місця». До групи психологічних способів впливу на людей належать навіювання,примус т. ін. Існує ще такий важливий спосіб впливу, як переконання. На відміну від попередніх його використовують тоді, коли хочуть вплинути на свідомість людини. Переконання — це такий вплив однієї людини на іншу або на групу людей, який діє на раціональне та емоційне в їхній єдності, формує нові погляди, відносини, що відповідають вимогам суспільства. Перекопувати словом ‘— це велике мистецтво, яке потребує знань психології людей, законів етики й логіки. Проте якщо людина не хоче, щоб її переконали, тут не допоможуть ні логіка, ні аргументація. Навіювання — це психологічний вплив однієї людини па іншу або на групу людей, що передбачає некритичне сприймання висловлених думок і волі. У нашій країні значення навіювання тривалий час недооцінювалось. Насправді ж навіювання посідає дуже важливе місце в нашому житті, воно є механізмом, який дає змогу вплинути па несвідоме: установки, емоційні реакції, очікування тощо. Під час навіювання не досягається згода, а лише забезпечується прийняття інформації, що містить готовий висновок. Навіювання може бути навмисним. Маніпулятор вимагає від жертви прийняття рішення неодмінно «тут і зараз. Маніпулятор – людина, яка свідомо або несвідомо вдається до всіляких хитрощів, щоб контролювати ситуацію та досягти своєї мети.

Моделі  спілкування

виокремлює такі моделі (типи) спілкування:Запобігливий тип. В основі спілкування намагання догодити іншим. Звинувачувальний тип. Тип визначається намаганням отримати владу над іншими, постійним пошуком тих, хто винен. Розважливий тип (або “комп’ютер”). В основі поведінки коректність, спокійність. Це людина, яка дуже чітко розраховує все наперед, вибудовує довгі фрази, має монотонний голос.Віддалений тип. Людина не реагує на жодні питання, часто говорить недоречно, невчасно і невлучно.

Врівноважений тип. Поведінка людини послідовна, гармонійна. Вона ставиться до інших відкрито, чесно, ніколи не принижує гідності. Люди даного типу викликають повагу і довіру до себе і можуть об’єднати інших людей для спільної діяльності. Це особистості, які здатні до самозростання, мають потенційні можливості для підвищення рівня культури спілкування.

Якщо порівнювати моделі (типи) спілкування, то можна побачити, що представники перших чотирьох мають занижену самооцінку, відчуття власної неповноцінності і відносяться до маніпуляторів, а врівноважений тип – до актуалізаторів.

Стилі спілкування

Особливо характерно у діловому спілкуванні стиль виявляється у відношеннях між керівником і підлеглим – у лідерстві.

Розрізняють три стилі лідерства – авторитарний, демократичний та ліберальний, які характеризують не лише спілкування, а й манеру  ставлення керівника до підлеглих, тип його влади. Тому відповідно до зазначених стилів лідерства визначаються й стилі спілкування.

Авторитарний (синонім директивний, вольовий) – стиль базується на жорсткому способі управління, недопущенні ініціативи.

При автократичному стилі відбувається виразний поділ на керівника й підлеглих, тих, які командують, і тих, що зобов’язані до виконання. Демократичний стиль – базується на колегіальності прийняття рішень, врахуванні думок і, по можливості, побажань підлеглих, передачі частини повноважень підлеглим. Це стиль заохочення, ініціативи.Якщо для авторитарного стилю спілкування характерним є виокремлення свого “Я”, то для демократичного стилю типовим є використання займенника “Ми”.

Ліберальний (номінальний) – проблеми не обговорюються, керують підлеглі, “вказівки не даються”, “своя людина”.

Лідер,  у якому співіснують якості різних типів керівника.

Саме керівник, який володіє навичками застосування кожного з трьох стилів керівництва в конкретній ситуації в певній групі може вважатися найбільш професійним як керівник чи лідер.

У теорії спілкування розрізняють також і інші стилі спілкування: альтруїстичний (допомога іншим), маніпулятивний (досягнення власної мети), місіонерський (обережний вплив), агресивний (контроль над іншими) та ін.

Для об’єднання, систематизації способів, моделей та стилів спілкування уведено поняття “стратегія і тактика спілкування”, вибір яких  є важливим аспектом ефективності ділового спілкування.

Стратегія спілкування – це загальна схема дій (або загальний план досягнення мети). На відміну способів, моделей і стилів спілкування вона описує не одну його сторону, а характеризує в єдності мотиваційну, змістовну і операцій