Відокремлені члени речення

Відокремлення - це смислове та інтонаційне виділення важливого другорядного члена з метою підкреслення та увиразнення його смислової ваги. У вимові відокремлення здійснюється більш сильним наголошенням, відповідною інтонацією та паузами. Інколи відокремлення забезпечується ще й переміщенням певного слова (навмисним порушенням прямого порядку слів у реченні) з метою підсилення його значення.

На письмі відокремлені члени речення виділяються комами або тире.

Відокремлені другорядні члени речення є особливо важливими у змісті речення і часто виражають головну суть ним повідомлюваного або ж мають відтінок додаткового повідомлення.

Речення з відокремленими членами вимовляють так: перед відокремленим членом голос підвищується і робиться пауза; відокремлений член вимовляється з особливим притиском (фразовим наголосом). Якщо відокремлений член стоїть на початку речення, він вимовляється з підвищенням голосу, після нього робиться пауза.

Десь перед нами тремтить наше дороге майбутнє – радісне і

загадкове. (С.Васильченко.)

Просто на вас, знижуючись, іде гігант літак! (О.Гончар.)

Омите прозорим дощем, усе здавалось легке, оновлене. (Є.Гуцало.)

Незнищенне древо напоєне сльозами Кобзаря.

Висока каплиця густо оповита виноградним хмелем.

(Панас Мирний.)

Ряхтить буркун засушений на дроті.

(П.Перебийніс.)

Незнищенне древо, напоєне сльозами Кобзаря. (Д.Павличко.)

Висока каплиця, густо оповита виноградним хмелем, видніється

за містом.

Ряхтить буркун, засушений на дроті.

Відокремлюються узгоджені означення, виражені:

• дієприкметниками та прикметниками, що мають при собі пояснювальні слова (дієприкметникові та прикметникові звороти) й стоять після означуваного іменника: Виводить лісова стежинка до верб, заснулих край села. (В.Шукайло.) Єднає нас над кручами Дніпра земля, на хліб і сіль багата. (П.Перебийніс.);

Примітка. Два чи більше прикметникових або дієприкметникових звороти, з’єднані між собою лише інтонацією без сполучників або повторюваними сполучниками, виділяються комами, а між собою розділяються комою: У тиші, настояній духом гречаним, напахченій визрілим чаром городнім, сиджу перед дідом. (П.Перебийніс.) Два відокремлені означення, виражені дієприкметниковими зворотами і з’єднані сполучником і (та), комою не розділяються: Чи се край мій рідний, обдертий чужими і світом забутий? (І.Франко.)

• дієприкметниками й прикметниками (з пояснювальними словами і без них), що стоять перед означуваним іменником, якщо вони, виступаючи у ролі означення до іменника, мають ще обставинний відтінок (значення обставини причини, умови або допустовості): Захоплені роботою, москалі не помічали козацького загону. (Ю.Хорунжий.) По дворах, навантажені всяким збіжжям, стоять вози, готові в дорогу. (С.Васильченко.) Обмерзла кригою, озимина ламалась під ногами бійців. (О.Гончар.);

Примітка. Дієприкметникові та прикметникові звороти, що стоять перед означуваним іменником і не мають додаткових обставинних відтінків значення, не відокремлюються: Стоять налиті сонцем дні. (М.Луків.) Гудуть з вітрами до світання дощем оплакані сади. (Г.Кривда.) У снігу по коліно стоїть з хати винесена ялинка. (Н.Волотовська.)

• дієприкметниками й прикметниками, що не мають пояснювальних слів і стоять після означуваного іменника, особливо якщо перед іменником вже є означення: Листя широке магнолій, важке, нерухоме, кованим сріблом здається. (Леся Українка.) І тиха осінь, мрійна, яснолиста, несла в серця надію і тривогу. (А.Малишко.) Дошкульно й шпарко тіло пік мороз в ту сніжну зиму, довгу і сувору. (Д.Луценко.);

• перед означуваним словом стоїть займенник: Я сам собі ту гору віднайшов, високу та урвинну. (А.Малишко.) Все місто спить, суворе й мовчазне. (Л.Костенко.);

Примітка. Якщо перед означуваним іменником немає означення, непоширені означення, що стоять після нього, можуть відокремлюватись або не відокремлюватись – за бажанням автора. Порівняйте: Небо, скуйовджене і розколисане, дрантя спустило на темні бори. (В.Симоненко.) – Небо скуйовджене і розколисане дрантя спустило на темні бори. Іде гроза дзвінка і кучерява садам замлілі руки цілувать. (Л.Костенко.) - Іде гроза, дзвінка і кучерява, садам замлілі руки цілувать. При записуванні таких речень слід керуватися їх інтонуванням.

• дієприкметниками й прикметниками, що стосуються особового займенника: Боже, що роблю я, окаянний! (І.Франко.) Поранені і небагаті, ми прийдем... (А.Малишко.) Мерзне мокре листя, сплять квітки сумні. Що їм, бідним, сниться у холоднім сні? (В.Сосюра.)

Уточнювальні означення можуть відокремлюватися також за допомогою тире (для посилення експресії¹): Батько сидів з веслом на кормі – веселий та дужий. (О.Довженко.) Печаль пече – гаряча і нестримна. (В.Женченко.) Як тяжко нам – живим – свої хрести нести. (А.Григоренко.) Тихі, ніжні зорі спадали з неба – білі, непрозорі – і клалися в намети... (Леся Українка.) Хай наше життя – працьовите, буденне - буде святом одним! (Д.Загул.) Починалося нове життя – сповнене мук і боротьби. (А.Шевченко.)