Основні відомості

Тичинки (мікроспоролистки) – органи квітки, що несуть ознаки чоловічої статі і служать для утворення мікроспор та пилку. Сукупність тичинок у квітці називається андроцеєм.

Число тичинок може дорівнювати числу листків оцвітини (лілії); в інших випадках тичинок може бути дуже багато (шипшина, груша); інколи ж число тичинок мінімальне: одна (цинна, канна) або дві (бузок). Тичинки можуть розміщуватись колом (тюльпан, лілія) або спірально (жовтець, магнолія). Тичинки у квітці можуть бути неоднакової довжини. Наприклад, у деяких видів родини губоцвіті всього 4 тичинки, причому 2 з них довші від решти. Такий андроцей називається двосильним.

У видів родини капустяних загальне число тичинок 6, з них 4 - довгих і 2 – коротких. Такий андроцей називають чотирьохсильним.

Як правило, квітки утворюють цілком вільні тичинки – багатобратній андроцей. Іноді всі тичинки зростаються між собою – однобратній андроцей; якщо ж частина тичинок зрослась, а решта – вільні, то андроцей називають двобратнім (квасоля, горох).

У більшості випадків кожна тичинка складається з 3-ох частин: тичинкові нитки, пиляка і в’язальця. Найбільшою різноманітністю відрізняється тичинкова нитка. Так, у шипшини вона циліндрична, досягає 10-12 мм довжини. У інших рослин вузькоовальної форми (цибуля). У фіалки тичинкова нитка майже відсутня, через що пиляки називають сидячими. Тичинкові нитки бувають прості, нерозгалужені (у шипшини), в деяких від тичинкової нитки відходять бокові вирости різної форми (цибуля круглоголова). У рицини спостерігається особливий тип галуження, коли кожна із гілок закінчується пиляком.

В’язальце являє собою пластинку, прикріплену до верхівки тичинкової нитки. Воно має різну форму: вузьку або розширену (у барвінку, анемони), розростається на зразок коромисла (у шавлії), витягується над пиляками (у копитняка).

З боків в’язальця утворюються 2 мішкоподібні вирости пиляка. У більшості рослин вони всередині розділені на 2 гнізда, тобто всіх їх 4. Внутрішній вміст мікроспори складається з густої цитоплазми і запасних поживних речовин – цукрів та жиру.

У сформованому пилковому зерні виділяється внутрішня оболонка – тонка, еластична з целюлози або пектинових речовин – інтина і зовнішня – товста і кутинізована – екзина. Структура екзини різноманітна внаслідок різної структури виростів – шипів, гребінців, сіток.

Хід роботи:

1. Розглянути та замалювати типи андроцею та форми тичинок.

Рис. 168. Типи андроцею, характерного для родин:

А – двосильний губоцвітих; Б – чотирьохсильний хрестоцвітих; В – однобратній складноцвітих; Г – двобратній бобових

Рис. 169. Форми тичинок:

А – рози морщинистої; Б – фіалки і цибулі круглоголової; В – рицини; Г – шавлії; Д – льону;

1 – пиляк, 2 – тичинкові нитки, 3 – вязальця

2. Розглянути на постійних препаратах і замалювати будову пиляка і пилкових зерен.

Рис. 170. Будова пиляка:

1-5 – етапи розвитку пиляка; 6 – сформоване пилкове гніздо з археспорієм; 7 – пиляк після розкривання:

а – епідерміс, б – субепідермальний шар, в – вистилаючий шар, г – спорогенна тканина

Рис. 171. Пилкові зерна:

А – форми пилкових зерен: 1 – берізки польової, 2 – коноплі, 3 – гвоздики, 4 – гарбуза, 5 – цирцеї, 6 – рясту, 7 – тирлича, 8 – шавлії;

Б - будова пилкового зерна: 1 – молоде пилкове зерно; 2 – стигле пилкове зерно: а – екзина, б – інтина, в – вегетативна клітина,

г – генеративна клітина

Рис. 172. Пилкові зерна з вегетативними ядрами і чоловічими клітинами:

А – повитиці; Б – люпину