1. На живих екземплярах рослин розглянути і замалювати особливості морфологічної будови кореневої системи головного кореня, кореневої системи додаткових коренів, проміжних типів кореневої системи.

2. Розглянути на проростках пшениці (Triticum aestivum) зони ростучого кореня.

Корінь – підземний осьовий орган, на ньому не утворюються листки і зовнішні бруньки. Головна функція кореня полягає в поглинанні води, мінеральних солей з грунту та передачі їх до стебла і листків.

У напрямку знизу вгору в корені можна виділити кілька зон і кореневий чохлик.

Кореневий чохлик – своєрідне паренхіматичне утворення, яке складається з клітин, що покривають меристематичну зону конуса наростання. Він не тільки захищає точку росту від механічного пошкодження, а й сприяє, завдяки ослизненню й злущуванню зовнішніх його клітин просуванню кореня в твердому субстраті (рис. 64.).

Рис. 64. Зони кореня на поздовжньому перерізі:

І – зона кореневого чохлика; ІІ – зона росту; ІІІ – всисна зона; IV – поч. зони бічних коренів:

1 – поч. росту бічного кореня; 2 – кореневі волоски; 3 – епідерміс; 4 – кора кореня; 5 – ендодерма; 6 – перицикл;

7 – центральний циліндр

Зона ділення. Нарощування кореня відбувається за рахунок ініціальних клітин меристеми, яка локалізується на його верхівці під кореневим чохликом. Під час поділу ініціалів формується меристематичний комплекс. Зовнішній шар його називається дерматогеном, з якого утворюється ризодерма або епіблема, а також клітини кореневого чохлика. Під дерматогеном розвивається другий меристематичний шар периблема, що дає початок первинній корі, з третього шару – плероми формується центральний циліндр кореня.

Вище зони росту розташована всисна зона. Вона являє собою систему кореневих волосків, якими рослина забирає з грунту воду і мінеральні солі. Всисна зона кореня вкрита слизистою речовиною – апектином, що забезпечує прилипання грунту до кореневих волосків.

Вище кореневих волосків розташована провідна зона або зона бічних коренів. Кореневі волоски в цій зоні відмирають, і вся епіблема злущується.

3. Ознайомитись із формами коренів та типами кореневих систем на гербарних зразках рослин.

Форма кореня залежить від багатьох факторів – середовища існування, природи, рослин та функцій, які вони виконують. Виділяють такі типи кореневих систем: коренева система головного кореня, система додаткових коренів та змішана коренева система.

Коренева система головного кореня за походженням первинна, за фомою – стрижнева. Головний корінь розвивається із зародкового і несе на собі всі корені. Така система характерна для бобових, капустяних, лободових, щирицевих, гвоздикових та переважної більшості дерев’янистих рослин.

Система додаткових коренів характеризується тим, що основна маса їх вторинного походження, головний корінь розвивається слабко, часто відмирає. Форма такої кореневої системи – мичкувата, в основному вторинного походження. Таку кореневу систему мають злакові. Подібний тип кореневої системи характерний також для вищих спорових рослин, в яких зовні немає головного кореня, а розвивається лише додаткова (вторинна) коренева система (рис. 65).

Рис. 65. Морфологія кореня і кореневих систем:

І – форми коренів: 1 – ниткоподібний; 2 – конусоподібний; 3 – ріпо подібний; 4 – стрижневий; 5 – мичкуватий;

ІІ – тип кореневих систем: 1 – стрижнева; 2 – мичкувата; 3 - змішана

До окремого типу належать змішана коренева система, яка має добре розвинений стрижневий корінь та додаткові корені (суниця, жовтець повзучий та ін.).