Основні тканини

У процесі росту зародка його клітини поступово змінюються. Припиняється їхній поділ і вони диференціюються, тобто набувають будови, котра більшою мірою відповідає тій функції, яку виконує та чи інша група клітин. Більшість клітин у всіх трьох вимірах мають приблизно однакові розміри, в них містяться цитоплазма, ядро та інші органоїди, вакуолі. Їхня целюлозна стінка здебільшого тонка, з невеликими порами, лише в деяких випадках вона потовщується і дерев'яніє. Між клітинами формуються міжклітинники різних розмірів. Такі клітини утворюють основну паренхімну тканину.

Під цією назвою об'єднують тканини, які є основною масою різних органів рослин. Їх називають також виповнюючими, основною паренхімою, або просто паренхімою. Основна тканина складається з живих паренхімних клітин з тонкими стінками. Між клітинами розташовані міжклітинники. Паренхімні клітини виконують різні функції — фотосинтез, зберігання запасних продуктів, поглинання речовин тощо.

Залежно від функції, яку виконують клітини паренхіми, останню поділяють на п'ять різновидностей — асиміляційну, основну (типову), запасаючу, повітроносну. поглинальну (рис. 32).

Рис. 32. Будова клітин різних основних тканин:

1 – асиміляційної паренхіми; 2 – основної (типової) паренхіми; 3 – запасаючої паренхіми; 4 – повітроносної паренхіми (аеренхіми); 5 – поглинаючої паренхіми

Асиміляційна, або хлорофілоносна паренхіма (хлоренхіма) розташована в листках і корі молодих стебел близько від поверхні цих органів, куди проникає сонячне проміння. Клітини асиміляційної паренхіми містять хлоропласти, в них відбувається фотосинтез. У деяких рослин (мохи, папороті, копитняк) хлорофілоносні клітини можуть утворюватися навіть при незначному освітленні.

Асиміляційні тканини мають першорядне значення для утворення основної маси органічних речовин у процесі фотосинтезу. Вони розташовані переважно в листках і стеблі під покривними тканинами і складаються з паренхімних тонкостінних клітин, які містять багато хлоропластів.

Ці тканини називають ще хлорофілоносною паренхімою (хлоренхімою). У листках більшості рослин паренхіма поділяється на стовпчасту (палісадну) і губчасту. Перша, як правило, розміщена під верхньою епідермою листка, друга — під нижньою (рис. 32.1, рис. 33).

Розвиток асиміляційної тканини залежить від умов середовища, яке оточує рослину. Так, при достатньому освітленні'листки мають добре виражену палісадну паренхіму; при затіненні ж вона майже не розвивається або взагалі відсутня. Це явище має важливе пристосувальне значення для рослин і пов'язане з кількістю доступної світлової енергії. Добре розвинена палісадна паренхіма характерна для світлолюбних рослин.

Губчаста паренхіма складається з клітин різної форми, пронизана великими міжклітинниками і, крім фотосинтезу, виконує функції газообміну та транспірації.

Основна паренхіма розташована глибше від поверхні органа. Її клітини, звичайно, вже не мають хлорофілових зерен. Вона фактично служить для заповнення органа та підтримання його "тіла". Тканину з таких клітин називають основною (типовою) паренхімою. При розрізанні, наприклад, стебла кукурудзи або соняшника вона буде помітна у вигляді білої пористої маси, що заповнює стебло (рис. 32.2).

Рис. 33. Поперечний розріз через середню частину листка редьки дикої (Raphanus raphanistrum):

1 – верхня епідерма; 2 – нижня епідерма; 3 – продих; 4 – палісадна паренхіма; 5 – губчаста паренхіма;

6 – судини ксилеми; 7 – камбій; 8 – флоема; 9 – склеренхіма; 10 – основна паренхіма

Запасаюча паренхіма. Якщо в клітинах основної (типової) паренхіми накопичуються поживні речовини (крохмаль, білки, інулін, олії, цукри), то тканину з них називають запасаючою паренхімою. Вона є в зернівках злаків, сім'янках соняшника, бульбах картоплі. Запасаюча паренхіма розташована переважно в серцевині стебла і корі кореня, а також в органах розмноження насінні, плодах, бульбах, цибулинах тощо (рис. 32.3).

У спеціалізованих клітинах більшості рослин відкладаються запасні речовини і зберігаються запаси води. До запасаючої паренхіми відносять тканину рослин посушливих місцевостей (кактусів, алое тощо) [3].

У багаторічних рослин запасаючі тканини зосереджені в осьових органах - стеблі, коренях та їхніх видозмінах, у серцевині і серцевинних променях, паренхімі деревини, живій паренхімі кори.

Водоносна тканина (гідропаренхіма) найчастіше зустрічається в листках і буває поверхневою (коли міститься під епідермою) та внутрішньою (коли міститься в соковитих листках, як у агави, алое, або стеблах, як у кактусів і деяких молочаїв).

Повітроносна паренхіма (аеренхіма). В органах деяких рослин, занурених у воду, між паренхімними клітинами утворюються великі міжклітинники, заповнені повітрям. Це спостерігається, наприклад, у квітконіжках латаття, глечиків, у стеблах рдестів, комишу, пухівки, а також у коренях водних рослин. Таку тканину, багату на повітря, називають повітроносною паренхімою або аеренхімою. Ця тканина дуже добре виражена в підводних органах, повітряних і дихальних коренях болотних, водяних та інших рослин, які існують в умовах утрудненого газообміну. Вона має великі добре розвинені запасаючі повітроносні групи клітин з дуже великими міжклітинниками, з'єднаними між собою в одну вентиляційну сітку. Аеренхіма складається з мертвих тонкостінних клітин і системи міжклітинників, котрі сполучаються із зовнішнім середовищем крізь отвори в покривних тканинах (продихи, сочевички). Основна функція аеренхіми — вентиляційна (газообмін) (рис. 32.4).

Поглннальна паренхіма характерна для всмоктувальної зони кореня. Вона розташована під епіблемою — покривною тканиною молодих коренів рослин (рис. 32.5). Вода з розчиненими речовинами, що надійшла до поглинальної паренхіми крізь кореневі волоски шляхом осмосу, пересувається до центрального циліндра кореня, по якому потім подається у верхню частину рослин. Клітини поглинальної паренхіми живі, з целюлозними стінками. Між клітинами також є міжклітинники.

Хід роботи: