Семінар за попередніми темами

Різновиди та жанри

Характеристика

Академічна, камерна музика

У кінці XIX — на початку XX ст, деякі композитори відмовилися від емоційності музики періоду романтизму. Вони шукали в музиці шляхи самовизначення. Французький композитор Клод Дебюссі одним з перших дослідив можливості нових звуків і співзвуч. Його надихала природа, він намагався відтворити в музиці враження, які справили на нього, наприклад, місячне світло або шум моря ( це було нове, імпресіоністичне сприйняття музики). Австрійський композитор Арнольд Шенберг винайшов дванадцятитонову систему — ряд з дванадцяти нот, що правили за - основу для музичних п'єс, і цим вплинув на багатьох композиторів XXст. Композитор Ігор Стравінський експериментував з ритмом, складаючи музику до балету «Весна священна». Крім того, його творчості властивий неокласицизм, у якому деякі риси старовинної музики поєднувалися з новою музичною мовою, характерною для музики XX століття. В 20 ст. з’явилися нові складні форми симфоній, основою яких стає літературний сюжет, що пояснюється у спеціальному тексті ( першим це започаткує французький композитор Гектор Берліоз). В музиці 20 ст. є елементи абстракції, джазу, сучасних ритмів. Популярною є також музика «нью-ейдж»- нова класика на електронних інструментах (Кітаро, Ф.де Канк, Ж.М.Жарр, інші).

Опера, оперета

Опера- поєднання музики і театру має розвиток на початку століття, але потім іх популярність дещо занепадає, згодом набуваючи нових форм. Авторами відомих опер стають: Д.Шостакович, Г.Малер, К.Дебюссі, С.Прокофьєв, І.Дунаєвський, С.Журбін, інші.

Оперета( маленька опера з театральними діалогами, сценками та піснями) набуває форми поп –культури. В оперетах за допомогою співу й усних діалогів розігрують часто комічні і фантастичні історії з використанням складних декорацій та костюмів..Відомими стають Ф.Легар ( «Весела вдова»), Й.Штраус ( «Віденський вальс»), І.Кальман ( « Маріца», «Баядера»). Від оперет виникнуть мюзикли.

Мюзикл

Мюзикли пішли від оперет (маленьких опер) XIX ст. Класичні мюзикли з’явилися у США наприкінці 20—30-х років XX ст. Тоді в зеніті слави був прекрасний танцівник Фред Астер. У мюзиклах найчастіше йшлося про життя простих людей, танці відігравали в них більш важливу роль, ніж в оперетах. Першим фільмом-мюзиклом став «Джазовий співак» (1927). Творці фільму зрозуміли, що в кіно більше можливостей, ніж у сценічного мистецтва, і незабаром музичними фільмами стали феєрії зі співом, танцями і майже повною відсутністю сюжетної лінії. На початку 40-х років смаки знову змінилися. Виник новий різновид мюзиклів, що досі є популярним. У цих мюзиклах сюжет був побудований за всіма правилами, а події змінювалися піснями і танцями. Ці мюзикли спочатку ставили в театрах, потім більшість із них, в тому числі Вестсайдська історія» (1957), «Звуки музики» (1959) і «Бріолін» (1972), лягли в основу популярних фільмів. Сучасні мюзикли «Джозеф», «Кішки», «Фантом опери», «Нотр-Дам» «Евіта», «Знедолені» популярні в усіх країнах світу. А фільм, що був поставлений за мюзиклом «Чикаго» в 2003 p., завоював відому кінопремію «Оскар» у декількох номінаціях

Джаз

Менш ніж за сто років джаз перетворився на популярну, самобутню і повну енергії музику. Його створювали в основному чорношкірі американські музиканти, музична обдарованість яких позначилася в дивній різноманітності, свободі і разом з тим чіткості ритмів з характерним для джазу зсувом акцентів із сильної долі на слабку («синкопами»), в талановитій імпровізації виконавців. У джазовій музиці швидко розвивалося декілька стилів. Узагалі джазу властиві дві важливі особливості, що відрізняють його від інших видів музики: імпровізація і свінг. Слово «імпровізація» означає, що музикантам дозволено складати музику буквально під час її виконання. Вони часто використовують одні й ті самі мелодії і співзвуччя, але музика, яку вони грають, ніколи не звучить однаково. Інша особливість джазу — складний ритм, що є таким через акценти. Основу джазового ритму становить біт (від англ. beat — «удар», «пульс», «биття»). В ритмі є багато й інших акцентів. У поєднанні вони повинні створювати драйв (від аигл. drive — «гонка», «їзда», «атака», «привід») — динамічну якість ритму або біта. Наявність драйву створює у слухача ефект руху, наростаючого темпу, тоді як він залишається незмінним. Цей термін тепер використовується і в рок-музиці. Свінг (від англ. swing — «мірне гойдання», «хід») — ритм, який проходить через усю музику. Граючи, музиканти підкреслюють ритм, додаючи мелодії особливої енергійності. В джазі імпровізує не тільки соліст — кращий виконавець на трубі, кларнеті або саксофоні, але і всі музиканти. В імпровізаційному джазі немає точного запису виконуваної музики, є лише основа у вигляді якої-небудь відомої мелодії. Кожний музикант імпровізує свою партію, що вимагає від учасників майстерності і творчого обдарування. .

Для джазу характерні сольні виступи окремих музикантів.

Іноді на кількох ударних інструментах грає один виконавець-віртуоз, довгими можуть бути соло скрипаля, саксофоніста чи трубача. У джазі обов'язково присутнє фортепіано, що також виконує роль ритмічного інструмента. Присутність інших інструментів (струнних смичкових, банджо, гітари) залежить від ініціативи керівника. Джазову музику виконують і співаки. Титул «короля свінгу» отримав кларнетист Бені Гудмен. З підмостків естрадних театрів Бродвею джаз швидко розповсюдився по всіх великих містах Америки і Європи. Коли з'явилися білі виконавці, їх ансамблі стали іменувати диксилендами. Сьогодні під диксилендом часто мають на увазі весь традиційний джаз. Нині джаз має багато різновидів. Прогресивний джаз відкрив багато блискучих музикантів-виконавців.

Всесвітньовідомі джазові музиканти

Саксофон: Орнет Коулмен, Джон Колтрейн, Жан Гарбарек, Стан Гетц, Чарлі Паркер, Сонні Роллінз, Олексій Козлов, Ігор Бутман.

Фортепіано: Ерл Хайнс, Кейт Джарретт, Телоніус Монк, Оскар Петерсон, Арт Тейтум, Сергій Курьохін. Контрабас: Джіммі Гаррісон, Чарльз Мінгус. Ударні: Арт Блейкі, Елвін Джонс, Макс Роуч.

Композитори: Дюк Еллінгтон, Джіл Еванс, Майкл Гіббс, Чарльз Мінгус, Глен Міллер, Олексій Козлов. Співаки: Елла Фіцджеральд, Біллі Холідей, Сара Воан, Френк Сінатра, Леонід Утьосов.

Труба: Луї Армстронг, Майлз Девіс, Діззі Гіллеспі, Кінг Олівер.

Блюз

Блюз (від англ. blues, від blue devils — «меланхолія», «смуток» або від to feel blue — «засмучуватися») — пісенний та інструментальний жанр афро-американської музики. Він виник у другій половині XIX ст. на основі вокального фольклору чорних американців, передусім трудових пісень, якими супроводжувалася робота в полі, вирубування лісу тощо. Спочатку блюзові музиканти співали під акомпанемент банджо або гітари. Музика, яку вони виконували, дістала назву «сільський блюз». Пізніше, зі становленням блюзу як жанру професійної музики, з'явився міський, або класичний, блюз, який звучав у супроводі інструментального ансамблю.

Головна виразна риса блюзу — так звані блюзові ноти. Вони не належать до мажору або мінору, а розташовуються по висоті між ними. Тому «блюзові ноти» не можна витягнути на інструменті зі стійкою висотою звуків (наприклад, на фортепіано — вони не збігаються із звучанням клавіш), але це можна зробити на гітарі, потягнувши струну.

Постійна, незмінна структура блюзу поєднується з вокальною та інструментальною імпровізацією. Поетичний зміст може бути різним, але найчастіше йдеться про події звичайного життя; твори- сумні за настроєм.Риси блюзу використовували багато композиторів XX ст. До цього жанру сходить більшість напрямів джазу і рок-музики.

До відомих блюзменів можна віднести співаків і музикантів В.В.Кінга, Еллу Фіцджеральд, Еріка Клептона, Маді Вотерса, Карлоса Сантану, Френка Сінатру, Дженіс Джоплін, Джіммі Хендрікса, Едді Ван Халена, Левана Ломідзе. Блюзи виконують багато рок-груп : «Роллінг Стоунз», «Лед Цепеллін», «Блюзбрейкерс», «Ядбердз», «Даер Стрейтс», тощо. У 70-80 рр. блюз прийшов й на простори СРСР. Його стали грати групи «Ліга блюзу», «Кроссроудз», «Моральний кодекс», «Зоопарк», «ЧайФ», «Блюз Козінс» та інші. Переважна кількість композицій рок-груп побудовані на трансформованому блюзі.

Ритм-енд -блюз,

Рок-н-рол

Ритм-енд-блюз (англ. rhythm and blues) — музичний напрям, що виник на основі міського блюзу в кінці 30-х років XX ст. Його поява пов'язана зі створенням нової техніки; електромузичних інструментів, мікрофонів, підсилювачів звуку. Ритм-енд-блюз зберіг багато характерних особливостей традиційного блюза, але став більш гучним, динамічним, а значить — танцювальним, розважальним. Характерна його властивість — посилена роль ритму, важливі особливості якого (біт, драйв і свінг) запозичені із джазу. Ці риси згодом стали ритмічною основою рок-н-ролу і деяких інших течій рок-музики. Рок-н-рол інколи використовував засоби кантрі-пісенної та інструментальної музики білого сільського населення США, став популярним на дискотеках 60-70рр. Відомими виконавцями рок-н- ролу стали Білл Хейлі, Елвіс Преслі, Кліф Ричард, групи «Бітлз», «Ролінг Стоунз», «Кріденс» «Статус Кво»; в СРСР- «Машина Часу», «Зоопарк», «Моральний Кодекс», «Браво», «ЧайФ», «Кроссроудз» тощо.

Рок-музика

Становлення рок-музики відбувалося в тісній взаємодії з суспільним рухом, що захищав права молоді, расову і соціальну рівність, відмову від використання військової сили тощо. Рок-музика сприяла руйнуванню расових і соціальних бар'єрів і багато в чому-змінила світогляд і спосіб життя американців і європейців. Проте з часом рок значною мірою втратив суспільне значення. Першим напрямом рок-музики, що набув міжнародної популярності в середині 50-х років, став рок-н-рол {англ. rock'n'roll, від rock and roll — «розгойдуватися і обертатися»). Це була танцювальна музика, що була поєднанням швидкого за темпом та спрощеного блюзу та американської національної музики кантрі. Становленню року також сприяв «важкий блюз», на основі якого написано більша частина рок-композицій. В рок - музиці стали використовувати електричні інструменти( гітари), а після винайдення у 1964 році Робертом Мугом синтезатору(США)- й електронні клавішні ( напр..-електроорган). В 60 –ті рр.. склався традиційний склад рок-групи: електрогітара ( інколи- ритм- та соло-), бас-гітара, барабани( як акустичні, так, іноді й електронні, в залежності від стилю музики), клавішні. Інколи групи використовують й акустичну гітару, флейту, скрипку, банджо, бонги та інші екзотичні інструменти.

В 60-80 рр. склалися основні стилі рок-музики: бард-рок(біт), фолк-рок, хард-рок, арт-рок( симфо-), барокко-рок, поп-рок, хард-енд-хеві(хеві-метал), «нова хвиля», джаз-рок, блюз-рок , панк-рок та інші. Провідними світовими рок-групами стали «Бітлз», «Роллінг Стоунз», «Лед Цепеллін», «Діп Перпл», «Пінк Флойд», «Куїн», «Металика», «Рейнбоу», «Поліс», «Генезис», «Айрон мейден» інші. В СРСР- «Машина Часу», «Акваріум», «ДДТ», «Аліса», «Кіно», «Круїз», «Зоопарк», «Арія», «Група Стаса Наміна», «Наутилус Помпіліус», «ЧайФ», «Автограф», «Земляни», «Моральний Кодекс», «Воскресіння» інші.

Рок-фестивалі — величезні концерти, які збирають безліч виконавців і десятки тисяч глядачів, — стали частою подією, передусім, починаючи з другої половини 60-х років. Найбільшим був рок-фестиваль у Вудстоку (містечко неподалік від Нью-Йорка) в 1969 р. Перед чотирма сотнями тисяч слухачів протягом трьох днів виступили Джо Кокер, Джіммі Хендрікс, Дженіс Джоплін, Карлос Сантана, та інші видатні музиканти. В СРСР перше велике зібрання рок-груп відбулося у 1980 році у Тбілісі, де перемогу здобули «Машина Часу», що грала традиційний рок, а також арт-рокові «Автограф» та «Діалог». Пізніше відбулися великі фестивалі «Рок-панорама-86», «Робін Гуд-94», «Нашестя» інші. Найвідомішими українськими рок-групами є «Океан Ельзи», «ВВ», «Брати Карамазови», «Скрябін», «Ток» і т.п.

Легка естрадна поп- і диско-музика

З розповсюдженням у 50 -70 рр. т.зв. «масової культури» традиційна естрадна пісня, що походила від народної, стала об’єктом комерції,

відбулося її спрощення, тиражування. Вона була доступна широким масам

населення, призначена була вже не стільки для душі, скільки для відпочинку і розваги. Для танцю з’явилася спеціальна диско або поп-музика, що звучала переважно на дискотеках для молоді. Але не всім виконавцям вдавалося підтримувати її належний рівень, тому, поруч з глибокими, душевними або цікавими за мелодією та ритмами піснями, можна спостерігати й ширпотребні творіння поп-музичного конвейєру. З’явилися хіт-паради, фестивалі поп- пісні( «Золотий Орфей», «Сан Ремо», «Юрмала»).Кращими виконавцями поп-музики стали М.Джексон, Мадонна, Т.Котуньо, Д.Дассен, Д.Русос, Ш.Азнавур, ансамблі «АББА», «Бі Джиз», «Модерн Токинг», «Спейс», «БониМ» , «Річі Повері», «Іглз», тощо. В СРСР популярними стали

А.Пугачова, Л.Лещенко, Й.Кобзон, С.Ротару, В.Ободзинський, В.Леонтьєв, Ю.Антонов, Ф.Киркоров, ансамблі- «Веселі хлоп’ята», «Пісняри», «Вераси», «Ласкавий травень», «Міраж», «Форум», «Електроклуб», «Руки вгору» інші.