Урок 7. Книжкова графіка українського художника г.Нарбута. М.Бойчук та його школа

Стиль

Іван Якович Білібін- перший художник-графік, що звернувся до вивчення російського старовинного малюнка , народної творчості. Він відносився до мистецтва книги, книжного малюнка, як до особливого, важливого різновиду творчості, досягти досконалості в якому не усі в змозі. Дуже відповідально художник відносився до казкової ілюстрації. Стилізуючи роботи під народний лубок, ікону, фреску, він досяг великих результатів , створивши вдалі ілюстрації до російських билин та казок, казкових поем О.Пушкіна, П.Єршова; театральні декорації до опер М.Мусоргського, М.Римського-Корсакова, М.Глінки. Дуже цікавими є його замальовки природи руського лісу, кримських ландшафтів, Єгипту.

Роботи

• Акварелі-ілюстрації до народних казок і билин : «Василина та Білий Вершник», «Гусляр», «Княгиня на тюремній башті», «Ілля Муромець і Святогор», «Іван-царевич підносить батьку святковий пиріг», «Іван –царевич і рать-сила переможена», інші. Химерна візерунковість малюнка , декоративність розфарбовки дозволили у звичайних жанрових сценах передати відчуття чарівного, казкового світу.

• Ілюстрації до билини «Вольга». Написані під впливом поїздки до Білого моря, Онеги, рос. півночі. Образи стародавньої Русі, князівського життя дивно перемежаються з народним побутом та природою. Перед глядачем виникають панорами північних ландшафтів, сині стрічки річок, одинокі таємничі монастирі, міцні фортечні стіни, образи красивих і сильних билинних героїв.

• Ілюстрації до казок О.С.Пушкіна: « Бочка по морю пливе…», «Торгові гості у царя Салтана», «33 богатиря», «Він стояв поза тином..», інші.

Звернувшись до стилізації, художник використовує засоби орнаменту, лубка. ікони. Завдяки щедрій фантазії художника , віртуозній графічній майстерності, яскравому графічному дару вони залишаються найкращими ілюстраціями казок письменника.

Життя

З литовсько - української поміщицької родини . Малюванням захопився під час навчання у Глухівській гімназії ( полюбляв також писати готичним шрифтом та вирізати з паперу обриси тварин). Став учнем І.Білібіна. Закінчив Петербургський університет( історико-філ. ф-т), художній гурток. Працював у видавця Кнебеля ілюстратором дитячих книжечок- зошитів, малював листівки. У 1912-1913 рр. - стажувався у Німеччині у гравера Ш.Холлоші. Одружився на Вірі Киряковій. 1914 р. –Золота медаль за творчість на книжковій виставці у Лейпцигу. 1918-1919 рр .- брав участь у розробці Герба Української держави П.Скоропадського, став ректором Української Академії наук. Малював «Українську Абетку» та ілюстрував І.Котляревського. 1920 р.- смерть від тифу.

Роботи

• «Пасхальна ілюстрація»(1910). Листівка розглядається і як вдала декоративна стилізація, так і як символічна робота.

• «Байки Крилова»( 1912). Художник дуже своєрідно передав не тільки сюжет байок, але й відтворив своєрідний, романтичний дух тої епохи.

• «Руїни біля палацу»(1914-1915). Відтворено образ Глухова, колишньої гетьманської столиці. Передані роздуми х-ка про минуле України. Картина- своєрідне попередження , навіяне початком Світової війни.

• «Картини Війни»(1914). Серія алегоричних композицій на тему Світової війни.

• «Українська Абетка»(1917-1919). Шедевр Нарбута. В циклі вражає спектр художніх прийомів, що дозволили у чорно-білих листах втілити велику кількість персонажів, добре передати чарівність укр.. природи.

• «Державний Герб України» (1918). Цікаво замислений і виконаний герб передає минуле й сучасне України. Х-к також створив укр..гроші, печатку, облігації, поштові марки, герб Києва, тощо.

• «Енеїда»(1919). Художник відійшов від бурлескного стиля твору Котляревського , використавши прийоми української гравюри 17-18 ст., часів козаччини, зміг досягти гармонії староукраїнських та античних елементів. Але, на жаль, з-за хвороби х-к не завершив ілюстрування поеми.

Михайло Львович Бойчук

Самобутній художник –монументаліст, майстер декоративного живопису М.Бойчук народився на Україні, на Тернопільщині, у звичайній селянській родині. В с. Романівка добре збереглися національні традиції, звичаї, фольклор(казки, колядки, веснянки, щедрівки), що дуже вплинуло на майбутнього художника.

У 1898 р. Бойчук їде на навчання у Львів, в Художню школу Ю.Панькевича, згодом навчається у Віденській Академії мистецтв, у Кракові , в Мюнхені, в Парижі, у престижних мистецьких закладах ( вчився у відомого митця Поля Серюзьє). Одружився на полячці Софії Налепинській, яка теж захопилася укр. культурою, але шлюб не був до кінця вдалим - вони розлучилися. У 1912-1914 рр. - художник зробив велику поїздку по Росії, вивчаючи рос. старовину і мистецтво, відвідавши Новгород, Петербург, Суздаль, Псков, займався відновленням ікон( в т.ч. в с.Лемеші поблизу Чернигова), писав народні картини. У 1917 р .- стає одним з засновників Української Академії Мистецтв.У 1919 р.- розписує Луцькі казарми в Києві, де зображує сцени з козацьких часів, Жінку, що символізує Свободу , Рівність , Братерство, народне зображення козака Мамая, тощо. У 20 рр. - професор КХІ в УСРР, розписує сел.. санаторій в Одесі. В 30-х рр.. викладає в Ленінградському інституті пролетарських мистецтв образотворче мистецтво, розписує театр у Харкові. На жаль широкі зв’язки з заруб. х -ками зіграли негативну роль- Бойчука звинуватили в шпигунстві та розстріляли у 1937 році. Його робіт збереглося дуже мало.

«Бойчукісти»

М.Бойчук залишив після себе велику кількість учнів та сподвижників, справжню школу. «Ми будемо розписувати будинки, будувати міста- це наш творчий шлях»- говорив він учням. Бойчук з своїми учнями займалися живописом ,керамікою , скульптурою, книжковою ілюстрацією, ткацтвом, ксилографією, тощо . Серед учнів- талановиті Іван Падалка, Оксана Павленко, Василь Сідляр, Тимофій Бойчук(брат), Микола Рокицький ,Євген Сагайдачний, інші. Сталінському режиму «школа Бойчука» вважалася небезпечною, націоналістичною, тому багатьох х- ків репресували , не були збережені й їх роботи, залишилися лише крихти з великої спадщини.

Становлення майстра та його стиль

Олександр Мурашко(1875-1919) народився в Києві. Певний вплив на нього мав вітчим, іконописець за фахом,( хоча відносини їх складалися важкувато), згодом - його вчитель в малюванні Ілля Рєпін, потім - французькі імпресіоністи. Вже конкурсна робота – «Похорон кошового отамана»(1900) обіцяла появу неабиякого таланту. Художник жив в Європі, Петрограді, але все ж повернувся на Україну(в Києві одружився на Маргариті Крюгер, дочці нотаріуса). Брав участь в діяльності художників – передвижників. Його роботи мали успіх на виставках у Мюнхені, Венеції. Вважається, що саме з початком його творчості формується укр.. мистецтво 20 ст.. Головні складові образно - пластичного мистецтва майстра - колір і світло. Краса природи і людини в творчості митця буяють повними, яскравими барвами. На жаль, щедро наділивши х-ка талантами, доля відпустила для нього дуже короткий термін для праці – лише 19 років. Теплої ночі 1919 року, неподалік від дому, митець був вбитий невідомими злочинцями.

Роботи

• «Похорон кошового отамана»(1900) . З темного лісу повільно йде траурна процесія. Хоронять славетного Івана Сірка. Полотно епічне, урочисте; відображена народна драма мистецтвом світла та тіні.

• «Дівчина в червоному капелюсі»(1902-1903). Робота створена в Парижі, перед нами немовби живий персонаж Золя або Мопассана. Сміливі контрасти червоного та чорного не викликають напруги, а скоріше підкреслюють ніжність обличчя дівчини, тонкі нюанси настрою її душі.

• «Зима»(1905).Хлопець і дівчина, з селян - на фоні м’яких зимових сутінок, повні урочистої краси.

• « Сонячні плями»(1908). Імпресіоністсько-декоративне полотно з допомогою яскравих, соковитих фарб передає настрій літнього жаркого дня, синьо-зелені кольори природи, відчуття єдності природи і людини , радість і красу життя.

• «Благовіщення»(1909). Незвична, новаторська робота. Релігійний сюжет вплетено в дійсність 20 століття. Архангел Гавриїл , відкинувши полог, вступає на веранду дому дівчини Марії , що здивована й охоплена стриманою радістю. Улюблені сині і білі кольори створюють легке, радісне відчуття.

• «Селянська родина»(1914). Селянські образи у Мурашка відрізняються внутрішньою красою, цілісністю натур, зв’язком з природою. Вони - носії життєвої мудрості поколінь.