4. Форми державного стимулювання інноваційної діяльності

Центральне місце в системі прямого державного впливу на інноваційну діяльність займає фінансування НДПКР інноваційних проектів із бюджетних коштів. Система фінансування інноваційної діяльності є складовою частиною державної інноваційної політики.

До 1991 року фінансування науково–технічної діяльності базувалося переважно на бюджеті та галузевих централізованих фондах; на підприємствах формується фонд розвитку підприємства.

Зростанню ефективності стимулювання інноваційної діяльності сприяють складні організаційні умови, а саме:

– розширення повноважень кваліфікованого персоналу у прийнятті рішень на робочому місці;

– гнучкі режими роботи;

– довіра в розпорядженні матеріальними й інформаційними ресурсами;

– створення умов для заняття дослідницькою роботою: інженерні кадри дістають змогу використовувати до 10–15% робочого часу на пошукові роботи, не включені до плану НДР (науково–дослідні роботи);

– у багатьох компаніях формуються «ризикові фонди», на кошти яких створюються спеціальні підрозділи з розробки особливо важливих винаходів (так званий внутрішній венчур);

– різноманітні форми організації та винагороди подання ідей: технічні відділи, які відповідають за патентування ідей та збір передової науково–технічної, інноваційної інформації, ради з винаходів, комісії експертів, огляди, виставки, системи пропозиції».

Форми державного стимулювання інноваційної діяльності можна пояснити наступною схемою (рис. 1).

5. Стимулювання інноваційної діяльності.

Стимулювання інноваційної діяльності - це процес впливу на людей з метою досягнення загальних цілей підприємства. До загальних цілей підприємства можна віднести: конкурентне чи технологічне лідерство підприємства, утримання ринкових позицій, виробництво нової продукції і задоволення попиту споживачів та ін. Форми і методи стимулювання інноваційної діяльності на підприємстві можна поділити на три групи:

1 група - прямі економічні стимули: оплата праці, премії за раціоналізацію, участь у прибутках, оплата за підготовку та перепідготовку кадрів;

2 група - непрямі економічні стимули: доплата за стаж, пільгові послуги;

3 група - негрошові стимули: сприяння ініціативі, творчому характерові праці.

В основу стимулювання інноваційної активності компанією покладено такі принципи:

– розкріпачення ініціативи;

– усебічна підтримка новаторства вищим керівництвом;

– простота і чіткість патентних процедур;

– швидкість і гласність розгляду заявок;

– заохочення подання як індивідуальних, так і групових заявок (нагородження, присвоєння почесних титулів і звань; публікація результатів у бюлетенях). Для заохочення винахідництва кожна країна розробляє певну систему стимулів, яка створює сприятливі організаційні, творчі та психологічні умови.