Тема 8. Державне регулювання інноваційної діяльності

1. Необхідність державної підтримки інновацій.

2. Основні функції державних органів при регулюванні інноваційних процесів.

3. Нормативно-правова база інноваційної діяльності.

4. Форми державного стимулювання інноваційної діяльності.

5. Стимулювання інноваційної діяльності на рівні підприємства.

1. Необхідність державної підтримки інновацій.

Державна інноваційна політика - це сукупність науково-технічних, виробничих, управлінських, фінансово-збутових та інших заходів, пов'язаних з просуванням пової чи поліпшеної продукції на ринок збуту. Інноваційна політика є ширшим поняттям, ніж науково-технічна, яка традиційно пов'язана з вибором пріоритетів у науці та техніці. Інноваційна політика поєднує науку, техніку, підприємництво, економіку та управління; охоплює виробництво, банки, науково-технічні кадри.

Розрізняють 4 типи інноваційної політики:

1. Інноваційна політика «технологічного поштовху». Ця політика пов'язана з визначенням державою пріоритетних напрямів розвитку науки та техніки.

2. Інноваційна політика ринкової орієнтації. Пов'язана з використанням ринкового механізму розподілення ресурсів і ви бору напрямів розвитку науки та техніки. При цій політиці обмежена роль держави в стимулюванні інноваційної діяльності.

3. Інноваційна політика соціальної орієнтації. Ця політика стосується соціального регулювання наслідків НТП, а процес прийняття рішень базується на соціально-політичних рішеннях. Ця політика ніколи не використовувалась самостійно, але окремі її елементи відображені в розвитку різних країн.

4. Інноваційна політика, яка націлена на зміни економічної структури господарського механізму. Ця політика пов'язана із впливом передової технології на вирішення соціально-економічних проблем, на зміни галузевої структури, на рівень життя.

Важливими засобами державного регулювання інноваційної діяльності - інструментами державної підтримки інноваційної діяльності мають бути:

• національні науково-технічні програми;

• державне замовлення в науково-технічній сфері;

• державна науково-технічна експертиза:

• бюджетне фінансування інноваційних процесів;

• патентно-ліцензійна діяльність;

• стандартизація та сертифікація продукції в науково-технічній сфері;

• формування науково-технічних кадрів;

• створення системи науково-технічної інформації.

2. Основні функції державних органів при регулюванні інноваційних процесів

Інновація — це комплексний процес, який включає в себе створення, розробку, доведення до комерційного використання і розповсюдження нового технічного або якогось іншого рішення (новації), що задовольняє певну потребу.

В Законі України від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність», (стаття 3), інноваційна діяльність визначена як «одна із форм інвестиційної діяльності», що здійснюється з метою впровадження науково–технічних досягнень у виробничо–соціальну сферу суспільства.

Ця діяльність включає:

– випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

– прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

– реалізацію довгострокових науково–технічних програм з тривалими термінами окупності витрат;

– фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

– розробку і впровадження нової ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального і екологічного становища.

Інновація в практиці підприємницької діяльності інтерпретується в процес перетворення потенційного НТП (науково–технічного прогресу) в реальний, втілений в готові продукти та технології, тобто новація перетворюється на товар і виступає ДК об’єкт на ринку.

Основою інноваційного процесу є процес створення і освоєння нового продукту (технології) — науково–інноваційний процес.

Отже. інноваційна діяльність — це діяльність по доведенню науково–технічних винаходів, розробок до результату, придатного до практичного застосування.

Виходячи із визначення сутності інновацій, зрозуміло, що успішна інноваційна діяльність неможлива без системи ефективної державної підтримки, без ефективної інноваційної політики з боку держави.

Закон України «Про інноваційну діяльність» визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом. У статті 1 Закону визначені основні терміни, поняття інноваційної діяльності:

– інновації — новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери;

– інноваційна діяльність — діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг;

– інноваційний продукт — результат науково–дослідної і (або) дослідно–конструкторської розробки, що відповідає вимогам, встановленим цим Законом;

~ інноваційна продукція — нові конкурентноздатні товари чи послуги, що відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

– інноваційний проект— комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції;

– пріоритетний інноваційний проект — інноваційний проект, що належить до одного з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, затверджених Верховною Радою України;

– інноваційне підприємство (інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес–інкубатор тощо) — підприємство (об’єднання підприємств), що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 відсотків його загального обсягу продукції і (або) послуг;

– інноваційна інфраструктура — сукупність підприємств, організацій, установ, їх об’єднань, асоціацій будь–якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно–комунікативні, юридичні, освітні тощо).

З урахуванням загальнонаціонального значення інновацій виникає необхідність державного регулювання інноваційного процесу. Таким чином, економічна і соціальна роль держави вимагає від державних органів при регулюванні інноваційних процесів виконання декількох основних функцій, а саме:

– акумулювання засобів на проведення наукових досліджень інновацій шляхом концентрації ресурсів і механізмів перерозподілу бюджету, а також за рахунок формування спеціальних фондів;

– координація інноваційної діяльності шляхом визначення загальних стратегічних орієнтирів інноваційної політики. Для забезпечення такої координації держава сприяє кооперації і взаємодії різних інститутів у здійсненні інновацій:

– створення правової бази інноваційної політики шляхом формування дієвого необхідного законодавства і реально діючих механізмів його функціонування;

– кадрове забезпечення інноваційної діяльності шляхом підготовки спеціалістів у державних і недержавних навчальних закладах, які могли б організувати і сприяти розвитку організаційних структур, що займаються впровадженням інновацій (корпорацій, груп, фірм);

– регіональне регулювання інноваційної діяльності шляхом податкових пільг і раціонального розміщення інноваційного потенціалу, а також намаганням вирівняти умови розповсюдження інновацій на території країни;

– регулювання міжнародного співробітництва у проведенні інноваційної діяльності через розроблену інноваційну стратегію і кооперацію;

– стимулювання інновацій шляхом заохочення конкуренції, надання пільг учасникам інноваційного процесу, державного страхування інноваційного ризику, а також «інноваційного тиску» на суб’єктів підприємництва введенням санкцій за випуск застарілої продукції.