
- •Тема 3 інноваційна політика підприємства
- •Суть інноваційної стратегії підприємства і її зв’язок з загальною стратегією розвитку.
- •2. Місце інноваційної політики в загальній стратегії підприємства.
- •Види інноваційних стратегій та їх співвідношення. Завдання інноваційної політики
- •Порядок розроблення інноваційної політики.
- •Оцінка програм
Тема 3 інноваційна політика підприємства
Суть інноваційної стратегії підприємства і її зв’язок з загальною стратегією розвитку.
Місце інноваційної політики в загальній стратегії підприємства.
Види інноваційних стратегій та їх співвідношення.
Завдання інноваційної політики.
Суть інноваційної стратегії підприємства і її зв’язок з загальною стратегією розвитку.
Інноваційна політика підприємства як наука сформувалася на основі вимог практичної економічної діяльності суспільства у зв’язку з необхідністю переходити на інтенсивний шлях розвитку через обмеженість виробничих ресурсів і необмеженість, зростаючих потреб суспільства.
Інноваційна політика складається з двох понять: «інновація» і «політика».
«Політика» — походить від давньогрецького слова «politike» і означає державний, суспільний, уміння (мистецтво), управління. «Інновація» — новина, нововведення.
А звідси: «інноваційна політика» — наука і система практичного регулювання (управління) нововведеннями у суспільстві, в умовах конкретного підприємства, галузі, країни.
Предметом дослідження інноваційної політики підприємства є підприємницька діяльність, виробництво, але не виробництво взагалі, а впровадження нововведень у виробничі процеси.
На основі результатів таких досліджень інноваційна політика підприємства полягає в розробці шляхів і механізмів впровадження і використання нововведень у виробничій практиці з метою забезпечення розвитку економіки і підвищення її ефективності.
Усю сукупність процесів, що відбуваються у підприємницькій діяльності, можна поділити на дві групи — традиційні та інноваційні. Традиційні процеси характеризують звичайне, що склалося в результаті розвитку минулого періоду, функціонування народного господарства, окремого підприємства, а інноваційні — розвиток на якісно новому рівні, за рахунок нововведень.
Коли економіка могла розвиватися на основі екстенсивних факторів (використання постійно зростаючих обсягів суспільних виробничих ресурсів — трудових, матеріально-сировинних, виробничих фондів) у виробництві домінували традиційні процеси. А коли екстенсивні фактори стали неможливими, а то й економічно невигідними, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва вимушені базуватися переважно на впровадженні у виробничу практику нововведень: нової технології, техніки, організаційних форм управління і методів господарювання. Вивчення, прийняття та реалізація таких рішень і становлять зміст інноваційної політики підприємства. Впроваджуються нововведення у виробничу практику — технологію, техніку тощо — не просто для удосконалення її, а для того, щоби при допомозі цього удосконалення забезпечити зростання обсягів виробництва продукції, економніше використання природних ресурсів і поліпшення якості готової продукції, інакше кажучи, виходячи з наявних ресурсів і можливостей їх використання забезпечити вищий рівень життя.
А звідси інноваційна політика є складовою загальної стратегії підприємства і одночасно сприяє впровадженню в практику основних вимог цієї стратегії.
Інноваційна політика формується на всіх рівнях підприємницької і управлінської діяльності залежно від потреби, бажання і можливостей тих суб’єктів підприємства, від яких залежить суть інноваційної політики.
Складовими елементами інноваційної політики є:
– забезпечення вивчення ринку збуту продукції свого підприємства, галузі, народного господарства;
– вивчення напрямків і сутності нововведень на інших вітчизняних і зарубіжних суб’єктах господарювання;
– наявність фінансових ресурсів для проведення фундаментальних досліджень, розробки і впровадження в практику інновацій;
– проведення дослідно-конструкторських розробок, освоєння і експлуатація нововведень;
– контроль на всіх етапах інноваційного процесу від задумів, розробки ідеї і якості використання;
– підготовлені кадри для втілення в життя інноваційної політики.
На характер і зміст інноваційної політики впливає потреба переходу народного господарства від екстенсивного до інтенсивного методу розвитку, тобто розвитку за рахунок ефективнішого використання наявних виробничих ресурсів, отримання максимальних результатів при їх мінімальних витратах.