Елейська школа

Елейська школа (6-5 століття) наголошувала на незмінності першооснови світу й на позірності змін у ньому у вченні про вічність істинно-сущого буття. Засновником елейскої школи був поет Ксенофан з Колофона. Закінчену форму вчення еліатів отримало у Парменіда, який навчав про істинно-суще як про єдине, вічно-незмінне, нерухоме буття, яке не може ні утворюватися з нічого, ні перетворюватися в ніщо. Є одне позитивне буття, небуття ж немає, а тому воістину немає безлічі речей, немає походження і знищення і немає руху, бо вони передбачають небуття у просторі (порожнечу) і в часі. Множинний світ чуттєвих відчуттів сам по собі неістинний. Мелісс і Зенон (5 століття до н. е.) розвинули це вчення у полемічній формі. Відомі апорії Зенона розкривають суперечності, притаманні самим поняттям множини, величини, місця, руху.

12.Вчення софістів як перший досвід суб'єктивізму.

У давньогрецькій натурфілософії людина ніяк якісно не виділялася із природи, що не могло задовольнити софістів, які поклали саме людину, а не атом, у якості початку всіх речей. Крім того, натурфілософія не виробила ніякого придатного світогляду, що забезпечував би свободу індивіда від колективу, а навпаки, повністю підкоряла його інтереси інтересам держави. Проте софісти були спадкоємцями прадавньої філософії, багато хто з них були учнями натурфілософів. Так Протагор був учнем Демокріта, що сам обрав собі його в учні, побачивши, як той струнким геометричним способом зв'язував дрова, коли був їхнім носильщиком.

Софісти на відміну від натурфілософів, поставили проблему буття не як проблему речовини, а як проблему свідомості. Вони вперше висунули ідею про «буття для себе», у той час як раніше мова йшла про «буття в собі». Якщо натурфілософія була заснована на безпосередньому сприйнятті кругообігу речовини у світі, то у софістів об'єктивний, інтуїтивно даний космос відійшов у бік, поступившись місцем суб'єктові і його звільненому мисленню.

13.Антична філософія доби «високої класики». Антропологічний та етичний раціоналізм вчення Сократа.

Класика

V-IV ст. до н. е.. - Сократ і сократики. Класична грецька філософія традиційно починається з імені Сократа, який першим звернувся від натурфілософських питань до проблем добра і зла, етики поведінки людини. Учні Сократа породили ряд «сократичних» шкіл, найбільшими з яких стали платоніки і кініки.

Учнем софістів, а потім їх непримиримим опонентом був відомий мудрець Сокрвя», перший фідософ-афінянин, який розвивав своє вчен­ня усно в багаточисленннх співбесідах як зі своїми учнями, так і з представниками різних верств афінського суспільства ще у 469-ЗЯв р. до н.е. Сократ сам нічого не писав, про його погляди ми знаємо з творів учнів — Платона таКсенофана, а потім Арістотеля, Примика­ючи до лінії розвитку філософської думки, яка висвітлилася в дяліиіоіе^і софістів, Сократ окреслив предмет філософії пізнанням людини, її ж,иття та поведінки. Мірилом всіх речей для Сократа була не суб'єктивно-свавільна людина, а людина як розумна, мисляча істота. Розуміючи слабкість та незавершеність попередніх натурфілософських концепцій, їх споглядальність та неможливість експериментальної перевірки ос­новних положень, афінський мудрець спростував більшість з цих вчень, виступив з вимогою побудування таких істин, які б мали загальне та об'єктивне значення. Сократ розробив метод пошуків і досягнення істини, який був названий діалектичним, від розмовляти, вести бесіду, сперечатись. Основний смисл діалектики в постійних пошуках істини, шляхом подолання протиріч в судженнях. «Головна біль» сократівсь-ких роздумів — проблеми моралі: що таке добро і зло; справедливість і несправедливість; правда та кривда. Філософія, з точки зору Сократа, це і є спосіб пізнання добра і зла. Він вважав, що коли людина знає, що таке добро, вона ніколи не буде творити зле. Моральне зло іде від незнання —звідси знання — це джерело морального вдосконалення. Істина, мораль, це для Сократа співпадаючі поняття. Він виділив три основних доброчинності людини: 1. Помірність — як переборювати пристрасті; 2. Хоробрість — як переборювати небезпеку; 3. Справедливість — як слідувати законам божим і людським. Але співвітчизники Сократа його не зрозуміли і вчення не прий­няли. За доносом Сократа було звинувачено в порушені громадських норм життя і приречено до страти. За вироком суду у травні 399 р. до н.е. він прийняв отруту.

14.Антична філософія доби «високої класики». Вчення Платона про буття.