Антична філософія - вчення Демокріта

Демокріт з Абдери (460 - близько 370 до н.е.) - давньогрецький філософ, вчений-енциклопедист, учень Левкіппа. Засновник першого на Заході історичного типу філософського та наукового атомізму.

Здійснював подорожі до Єгипту, Вавилону, Персії, Аравії, Ефіопію, Індію. За назвами відомі 70 творів Демокріта («Про природу людини», «Малий мірострой», «Про ідеї», «Про мету» тощо), з яких збереглися численні (близько 300) фрагменти.

У традиційне для античності уявлення про первоначале Демокріт ввів ідею плюральності та множинності, оголошуючи у якості цього першооснови гранично дрібні матеріальні частки, які не можна безпосередньо відчути за допомогою органів чуття. Цьому дрібному первоначалу Демокріт встановлює свого роду межа розподілу, що на певній стадії стає більш неможливим. Саме звідси і походить назва частинки atomos (грец.) - неподільний.

Відсутність атомів, за Демокріту, є порожнина (небуття), нескінченний простір, завдяки якому і в якому здійснюється хаотичне рух атомів. Атоми:

· Неподільні (з-за твердості),

· Не мають якостей,

· Розрізняються по величині, формі, фігурі і вазі, місцем розташування та порядку (обрис, поворот і дотик),

· Перебувають у порожньому просторі і вічному русі.

Внаслідок їх з'єднання і роз'єднання виникають і гинуть світи і речі.

Демокріт вперше вжив термін «мікрокосм», провівши аналогію між космосом і організацією людського організму.

Гуманістичний характер і специфіка навчань софістів

Софістика I - вчення представників склалася в Афінах в другій половині 5 ст. до н.е. школи софістів -філософів-просвітителів, які тяжіли до релятивізму, перших професійних вчителів по загальному освіти. Термін «софістика» походить від грецького слова «софіст» (sophistes - мудрець), яким тоді називали платних вчителів ораторського мистецтва. З творів софістів практично нічого не збереглося. Вивчення непрямих відомостей ускладнюється тим, що софісти не прагнули створити певну цілісну систему знань. У своїй дидактичної діяльності вони не надавали великого значення систематичного оволодіння учнями знаннями. Їх метою було навчити учнів використовувати набуті знання в дискусіях і полеміці. Тому значний акцент проводився на риторику.

На початку софісти вчили правильним прийомам докази і спростування, відкрили ряд правил логічного мислення, але незабаром відійшли від логічних принципів його організації та всю увагу зосередили на розробці логічних прийомів, заснованих на зовнішній схожості явищ, на тому, що подія витягується із загальної зв'язку подій, на багатозначності слів, на підміні понять і т.д. В античній софістику відсутні цільні течії. З огляду на історичну послідовність, можна говорити про «старших» і «молодших» софіста.

Старші софісти (Протагор, Горгій, Гіппій Більший) досліджували проблеми політики, етики, держави, права, мовознавства. Всі колишні принципи вони піддали сумніву, всі істини оголосили відносними. Софісти принесли в теоріюпізнання ідею релятивної (відносного) буття. Релятивізм, перенесений в теорію пізнання, привів софістів до заперечення об'єктивної істини. Відомий теза Протагора «Людина є міра всіх речей» трансформувався в ідею про те, що кожна людина має свою особливу істину.

Відповідно до уявлень Протагора, матерія текучий і мінлива, а так як вона тече і змінюється, то щось приходить на місце того, що йде, а сприйняття перетворюються і змінюються відповідно але віком, і до решти станом тел. Сутність усіх явищ прихована в матерії, а матерія, якщо про неї міркувати, може бути всім, чим вона є кожному.

Горгій (імовірно 483-375 до н.е.) у творі «Про неіснуючому, або про природу» пішов далі, оголосивши, що «взагалі ніщо не існує», в тому числі й сама природа. Він доводив, що буття не існує, що навіть якщо припустити буття існуючим, то воно все ж не може бути пізнане, що навіть якщо визнати буття існуючим і пізнаваним, то все ж неможливо повідомити про пізнане іншим людям. У гносеологічної концепції «старших» софістів абсолютизуються суб'єктивний характер і відносність знання.

У «молодших» софістів (Фразімах, Критій, Алкіда, Лікофрон, Полемон, Гипподам) софістика вироджується в «жонглювання» словами, в фальшиві прийоми «докази» істини і брехні одночасно.

У сучасній культурі (грец. sophisma - вигадництво, хитрість) - навмисне застосування в спорі і доказах помилкових аргументів, заснованих на свідомому порушенні логічних правил (софізмів); словесні хитрощі, що вводять в оману.

11.Натурфілософія ранніх грецьких філософів. Філософія елейської школи.