1. Поняття світогляду. Структура світогляду, його рівні та компоненти. Класифікація світогляду.

1. Поняття світогляду;

2. Класифікація світогляду;

3. Функції світогляду;

4. Структура світогляду;

Поняття світогляду

Світогляд – сукупність уявлень людини про себе, про світ, про свої взаємини зі світом, про своє місце в світі та життєве призначення.

Світогляд є формою загального людського самовизначення:

• Дає людині не просто закони, знання реальності, а знання з певною оцінкою та відношенням;

• Предмет світогляду – відносини людини зі світом;

Звідси випливає, що світогляд включає та синтезує низку інтелектуальних утворень:цінності, переконання, знання, бажання, погляди, принципи, життєві орієнтири.

Світогляд становить основне ядро особистості, бо він формує підґрунтя для намірів та планів людини. Він формує важливі життєві цінності, з яких ми утворюємо норми поведінки та життєву позицію. Світогляд дозволяє самоутвердитись особі в навколишньому середовищі. Щоб мати чітку орієнтацію в світі людині не потрібні докази істинності знання про світ. Це вона отримує через вибір, зумовлений не стільки знаннями про світ, скільки оцінкою певних ситуацій.

Цінності – мета, яка виступає для людини сталою та бажаною формою сприйняття.

Завдяки цінностям світогляд набуває духовно-практичного характеру, тобто будь які вияви реального світу формують духовний світ людини, підлягаючи певним оцінкам. Цінності розділяють світ, надають йому смисловий лад і полегшують орієнтацію людини у світі.

Переконання – головний компонент світогляду, який характеризує його як форму самосвідомості. Це є суб’єктивний набуток людини, що несе в собі мотив ставлення людини до світу.

За Імануілом Кантом Існує 4 основні питання світогляду:

1. Що я можу знати?

2. Що я повинен робити?

3. На що я можу сподіватися?

4. Що таке людина?

Класифікація світогляду

За носієм:

1. Індивідуальний;

2. Колективний;

3. Національний;

За рівнем світобачення:

1. Усвідомлений;

2. Неусвідомлений;

3. Буденний;

4. Філософський;

За історичними епохами:

1. Античний;

2. Середньовічний (теоцентричний);

3. Гуманістський (епоха ренесансу(відродження));

4. Новий (епоха нового часу);

5. Новітній (новітній час);

За морально-ціннісними орієнтирами:

1. Егоїстичний;

2. Гуманістичний;

3. Антигуманний;

4. Шовіністичний;

Функції світогляду

1. Вписати людину у світ;

2. Надати життєвих орієнтирів;

3. Окреслити дійсність у людських уявленнях;

Філософія постає теоретичною формою світогляду. Філософствувати – означає не просто думати про проблеми світогляду, а й усвідомлювати їх необхідність та зв’язки. Філософіяспрямована на критичне осмислення та дослідження проблем світогляду, з метою підвищення ступенів достовірності та надійності таких вирішень.

Структура світогляду

1. Світовідчуття;

2. Світосприйняття;

3. Світорозуміння;

Світовідчуття – спосіб ствердження світогляду, в якому світ і ставлення людини до нього відтворюються у чуттєво-емоційній формі. Переживання та оцінки звернені не до окремих явищ, а до світу в цілому і до загальної позиції людини в ньому. Це є духовний стан людини, який визначає прийняття чи неприйняття людиною світу, її довіру або недовіру у ставленні до людей тощо.

Світосприйняття – на цьому рівні світогляду світ дається людині як цілком предметна реальність, яка певним чином організована та впорядкована. На цьому етапі переважають різного типу знання, просторово-часові уявлення про світ, які об’єднуючись утворюють цілісний образ світу.

Світорозуміння – рівень світогляду, на якому відбувається подальша конкретизація світосприйняття, що перетворює його в вищий рівень організації світогляду, що дозволяє надати людині мотиви та орієнтири вибору у кожній життєвій ситуації. Тобто світ набуває цілісності. Світорозуміння – абстрактне мислення + теоретичне пізнання.

2. Співвідношення світогляду та філософії. Історичні типи світогляду.

Філософія постає певним видом світогляду: у наведених вище класифікаціях філософія фігурує як світогляд певного рівня, а це значить, що, хоча всі люди мають світогляд, проте далеко не кожна людина прилучена до філософії і, відповідно, не кожна людина виходить на її рівень у своїх світоглядних орієнтуваннях. Цей рівень, на якому розгортається філософське осмислення світу і людини, називається теоретичним. Звідси випливає, що у найпершому визначенні філософія постає як теоретична форма світогляду. Теорія відрізняється від практики та простого міркування тим, що вона аналізує певні явища через поняття, чітко визначені терміни, на засадах певних законів чи їх необхідних внутрішніх зв’язків, тобто теорія постає перш за все аналітико-синтетичною інтелектуальною діяльністю. Значить філософствувати – це не просто думати про світоглядні проблеми, а усвідомлювати їх необхідність, їх зв’язки, їх сторони, характеристики та складові, виражені через певну термінологію. Стає також зрозумілим і те, що філософія - це усвідомлений світогляд, що вона повинна прагнути бути аргументованою, внутрішньо стрункою, логічно послідовною. Звідси випливають основні аспекти взаємозв’язку філософії та світогляду. З одного боку, філософія є різновидом світогляду, тобто вона є частиною світогляду, проте частиною особливою: як теорія світогляду, філософія концентрує світогляд, зосереджується на найважливішому у ньому; це позначається в літературі у такий спосіб – “філософія є теоретичним ядром світогляду”. З іншого боку можна висловити і прямо протилежне твердження – світогляд є частиною філософії, і це у тому сенсі, що за широтою постановки та вирішення питань, за ступенем їх розробленості філософія є безумовно ширшою за світогляд. Світогляд в цілому постає духовним ґрунтом для виникнення та розвитку філософії, і філософія не вигадує свої проблеми, вона бере їх із життя, із живого функціонування світоглядних уявлень людини, проте підносить їх на вищий рівень осмислення, вираження та розв’язання. Тому виправданим буде висновок про те, що зв’язок філософії та світогляду є непростим та неоднозначним.

Світогляд – це сукупність поглядів, оцінок, принципів, які визначають загальне розуміння світу і місце в ньому людини. Тобто основою світогляду є знання, які формуються всім життям, комплексом природничих та суспільних наук. Але світогляд не просто сума знань, а їхній «сплав», їхнє складне переплітіння. Для світогляду дуже важливе, щоб знання стали переконанням, способом життя і визначали норми поведінки. Тут світогляд стискається з мораллю.

В світогляді виділяються:

-пізнавальний рівень;

-логічна послідовність;

-інтелект. сила аргументів;

-повсякденно-практ. рівень;

-теоритичний рівень.

Світогляд складається:

-світовідчування;

-світостримання;

-світорозуміння.

Складові світогляду:

-знання;

-цінності;

-програми дій.

Історичні типи світогляду:

-міфологія;

-релігія;

-філософія.

Міфологія – форма суспільної свідомості,характерна для первинного суспільства.

Релігія – форма  світогляду де пізнання світу здійснюється через потусторонній та поцюсторонній світи.

Філософія – любов до мудрості. Для фил. думки основою стали розум, інтелект. Реальне споглядання,логіч. аналіз почали витісняти     фантаст. сюжети.

3.Специфіка філософського світогляду. Основне питання філософії (у формулюванні Ф. Енгельса).

Специфіка філософського світогляду  На відміну від міфології і релігії, філософія спирається на теоретико-логічне міркування людини про світ. Вона приходить на зміну міфології і релігії як єдине сукупне знання, засноване на іншому фундаменті.  Філософія - це не безумовна віра, а міркування, філософія - це не крапка, не догматичне встановлення, а завжди питання. Основою філософського міркування є критичне осмислення вже сформованих уявлень про світ.  Філософія - це рефлексія, а це значить, що вона має справу не з самим предметом буття, а з думкою про буття, з певним, вже сформованим свідомістю буття. Філософія - це аналіз наших уявлень про буття, тому надзвичайно висока ступінь її абстракції. Рефлексія - погляд всередину, погляд у себе. За висловом М. Бердяєва, філософський світогляд - результат не цікавості не зайнятих у будь-якій діяльності людей, а плід важких і довгих роздумів. [8, С.23].  Філософія висловлювала з'явилася потреба розбиратися з допомогою розуму (тобто раціонально) в поняттях, в тих проблемах, які виникали в ході історичного процесу, тому відмітною особливістю філософського світогляду є відображення світу в системі понять. Крім того, філософський світогляд, на відміну від міфологічного і релігійного, більше оперує науковими фактами, більше робить опору на дані конкретних наук.  Міфологічний та релігійний світогляд - це групове, колективне свідомість. Філософія ж виникає тоді, коли з'являється необхідність індивідуального,особистісного осмислення.  Кожна філософська концепція суто індивідуальна. Філософія завжди орієнтує людину на самостійний аналіз тих чи інших проблем.  Мета теоретичної філософії, представленої в її історії, - розширити інформаційне поле для такої діяльності. У самої людини завжди залишається право виробити власну позицію, але на основі філософських знань вона буде більш вагома і значуща.  Філософія і релігія є близькими по ряду підстав:  Вони близькі по предмету відображення. І та, і інша спрямовані на пошуки сенсу буття, виражають потреби в гармонізації відносин.  Вони близькі за формою відображення. Вони обидві - духовне ставлення людини до дійсності, виражене в найбільш загальній, абсолютній формі, бо і Бог, і філософія - певні абсолюти.  Вони близькі й тим, що це ціннісні форми духовної діяльності (не наукова істина конкретного знання є їхньою метою, а формування духовної життєвої концепції у відповідності з важливими для людини орієнтирами життєдіяльності).  І, тим не менш, це різні форми духовної діяльності. Їх відмінності полягає як на уроках, так і за способами відображення людиною світу:  Філософія як рефлексія, як міркування виходить у своїх позиціях з природної реальності буття, буття самого по собі, що має якісь внутрішні, власні причини розвитку. Релігія орієнтує на надприродне, на потойбічний світ, на позамежне буття, тільки на трансцендентність.  Бог для філософії є ​​поняттям буття, яке також вимагає свого аналізу, як і будь-яке інше поняття, тому до філософських дисциплін можна віднести філософіюрелігії. Для релігійного світогляду Бог - не поняття, а реальний, конкретний об'єкт поклоніння і віри.  Філософія намагається обгрунтовувати свої концепції за допомогою системи понять, що підкріплюються логікою наукового знання.  Вона черпає свій матеріал з різних сфер цієї діяльності, намагаючись осмислити їх своїм специфічною мовою, з допомогою розуму, логіки філософського аналізу. Раціональне виклад стосується і ірраціональних (у тому числі і релігійних) філософських концепцій.  Релігія - сфера почуттів, містики, благовейного трепету. З релігією пов'язане особливий психологічний стан людини: стан екстазу, відчуженості від зовнішнього світу, певна втрата своєї самості, занурення у світ, де сам мало що значиш. Філософія виступає як самосознающего себе культура, яка критично визначає свій сенс, свою сутність і своє призначення.  Релігія орієнтує людину на безумовну віру ("Вірую, навіть якщо це безглуздо" - Тертулліан). Філософія направляє на розум, на сумнів, на свою власну позицію, а не тільки на позицію, нехай і визнаних, авторитетів.  Релігія за допомогою Бога претендує на абсолютну істину. Філософія підходить до цього питання "скромнішою", скептичніше, надає вибір позицій.  Релігія говорить про спасіння душі в потойбічному світі. Філософія орієнтує людину на вдосконалення душі, на "праця душі", а значить, і на її порятунок, в земному бутті, через мирську творчу діяльність.  Релігія, хоча і постулює свободу волі людини, все ж обмежує її рамками співвідношення з Богом, тому, так чи інакше, в релігійній свідомості присутній елемент страху, підпорядкованості. Філософія повністю спирається на свободу людської особистості. Філософія сама тільки й можлива на основі волі думки. 

4. Філософія у системі культури. Предмет і функції філософії.