Державний бюджет і бюджетна система України.
заняттяІІ
1)Економічна суть доходів і видатків державного бюджету.
Доходи Державного бюджету — це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бюджету відображають економічні відносини держави з підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів.
Залежно від конституційного устрою держави може бути кілька рівнів доходів бюджету — від загальнодержавного до нижчих адміністративно-територіальних угруповань. Україна згідно з Конституцією є унітарною державою, і тому доходи бюджету мають два рівні — державний та місцеві. До місцевих відносять бюджети Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, обласні, міські, районні, сільські та селищні.
Головним джерелом доходів бюджету є національний дохід. Основними методами, які використовуються органами державної влади для перерозподілу національного доходу і утворення бюджетних доходів, є податки, збори, неподаткові платежі, позики, емісія грошей.
Співвідношення між ними залежить від економічної та соціальної ситуації в державі, рівня економічного розвитку держави, стратегії держави в міждержавних відносинах. Податки, збори та обов'язкові платежі є головним методом перерозподілу національного доходу, їх частка в окремих країнах може досягати 90 %.
Джерела доходів Державного бюджету України визначені Бюджетним кодексом та іншими нормативними актами. Конкретизація доходів та ставок відрахувань уточнюється в Законі про Державний бюджет на поточний рік.
У першому розділі бюджетної класифікації "Класифікація доходів бюджету" визначені такі джерела доходів:
податкові надходження;
неподаткові надходження;
доходи від операцій з капіталом;
офіційні трансферти;
цільові фонди.
Податкові надходження — це передбачені податковими законами України загальнодержавні та місцеві податки, збори й інші обов'язкові платежі.
Неподаткові надходження включають усі безповоротні надходження, крім доходів від продажу капіталу, всі надходження від штрафів і санкцій, крім штрафів за порушення податкового законодавства, а також добровільні, невідплатні поточні надходження з недержавних джерел. Таким чином, неподатковими надходженнями визнаються:
доходи від власності та підприємницької діяльності;
адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;
надходження від штрафів та фінансових санкцій;
інші неподаткові надходження.
Доходи від операцій з капіталом охоплюють реалізацію основного капіталу, державних запасів, землі та нематеріальних активів і включають:
надходження від продажу основного капіталу;
надходження від реалізації державних запасів товарів;
надходження від продажу землі та нематеріальних активів;
податки на фінансові операції та операції з капіталом.
Трансферти — це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.
Офіційні трансферти включають невідплатні, безповоротні платежі, отримані від інших органів державного управління, недержавних джерел або міжнародних організацій. Офіційні трансферти можуть надходити:
від органів державного управління;
урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій;
з іншої частини бюджету*15.
Видатки з державного бюджету України — це економічні відносини, які виникають у зв’язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використання за цільовим призначенням.
Значна кількість певних видів бюджетних видатків обумовлена низкою факторів: природою і функціями держави, рівнем соціально-економічного розвитку країни, адміністративно-територіальним устроєм держави, формами надання бюджетних коштів тощо. Поєднання цих факторів породжує систему видатків державного бюджету України
Видатки бюджету класифікуються за чотирма ознаками:
1. Функціональна класифікація видатків бюджету (за функціями, з виконанням яких пов’язані видатки) (КФКВ);
2.Економічна класифікація видатків бюджету (за економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці
видатки) (КЕКВ);
3.Відомча класифікація видатків (за ознакою головного розпорядника бюджетних коштів) (КВКВ);
4. Програмна класифікація видатків бюджету (КПКВ).
Функціональна класифікація здійснюється відповідно до основних функцій держави, які викладені у вигляді розділів видатків, з низкою підрозділів. Можна виділити три рівні функціональної класифікації:
перший рівень – розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування. другий рівень – підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування в межах відповідних розділів. третій рівень– цільові видатки за конкретними напрямами діяльності головних розпорядників бюджетних коштів у межах відповідних підрозділів.
Економічна класифікація видатків бюджету визначає конкретне спрямування коштів, тобто предметно-цільове їх призначення, і поділяється на: 1) поточні видатки (код 1000) – усі платежі бюджету, що передбачаються на поточні цілі;
2) капітальні видатки (код 2000) – платежі з метою придбання основного капіталу, створення державних запасів і резервів, землі і нематеріальних активів, а також капітальні трансферти.
3) нерозподілені видатки (код 3000) – це видатки з резервних фондів Кабінету Міністрів України та фондів непередбачених видатків Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних та місцевих адміністрацій, виконкомів місцевих рад;
4) кредитування з вирахуванням погашення (код 4000) – платежі бюджетів усіх рівнів з метою проведення економічної політики, в результаті яких у них виникають фінансові вимоги до інших суб’єктів господарської діяльності. При застосуванні категорії кредитування обов’язковою умовою є виникнення зобов’язання щодо повернення коштів. Кожний напрямок видатків має цільове призначення.
Відомча класифікація видатків бюджету дає можливість здійснювати повний економічний аналіз і контроль за витрачанням бюджетних коштів. Вона засвідчує, якому міністерству, відомству спрямовуються кошти, тобто містить перелік головних розпорядників бюджетних коштів На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр формування і використання фінансових ресурсів розпорядниками бюджетних коштів. Відомча класифікація видатків бюджетів затверджується:
1) для Державного бюджету України – Міністерством фінансів України
і визначається відповідно до закону про Державний бюджет України (частина друга статті 22 Бюджетного кодексу України).
2) для бюджетів самоврядування – міністром фінансів Автономної Республіки Крим, керівником місцевого фінансового органу і визначається відповідно до рішення про місцевий бюджет (частина третя статті 22 Бюджетного кодексу України).
Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом і щорічно визначається у законі про Державний бюджет України відповідно до вимог частини третьої статті 38 Бюджетного кодексу України.
Видатки усіх бюджетів поділяються на поточні і видатки розвитку.
Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємству установ, організацій і органів на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів із соціального захисту населення та інших, що не належать до видатків розвитку. У складі поточних видатків окремо вирізняються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об’єктів із зазначенням усіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.
Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної діяльності, зокрема, фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням.