46

Лекція № 1 Тема: Поняття і система права соціального забезпечення.

ПЛАН

1. Поняття і предмет соціального забезпечення.

2. Метод права соціального забезпечення

3. Система права соціального забезпечення

4. Принципи права соціального забезпечення

1. Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ, організацій, а також бюджетних та інших джерел соц. забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії та інші види соц.виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Існує окрема галузь права, яка регулює відносини по наданню пенсій і допомог непрацездатним членам нашого суспільства.

Ідея про право соц. забезпечення як певну систему правових норм виникла в перебігові активних наукових дискусій про правові систему в середині 50-х рр., але лише в 70-х рр. право соц. забезпечення як галузь права дістало визнання в юридичній науці й набуло статусу самостійної навчальної дисципліни у вищих юридичних навчальних закладах.

Термін “соціальне забезпечення”, який означає форму матеріального забезпечення непрацездатних громадян, офіційно закріплений у міжнародному Пакті про економічні, соціальні та культурні права, ухваленому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р. У ньому зокрема, йдеться про те, що “держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соц. забезпечення, що включає соціальне страхування (див. “Права людини, міжнародні договори України, декларації, документи”, К, 1992 р. с. 25-31).

Термін “соц.забезпечення” застосовується в концепції забезпечення громадян України (схвалено постановою Верховної Ради України 21.12.93 р. – ВНР – 1994 - № 6 – ст. 31), хоч у Конституції України (ст. 46) вживається інший термін “соціальний захист””. За змістом цієї статті, соціальний захист включає термін “соц.забезпечення”, тобто соц.захист – ширше поняття і містить елементи, що не входять до поняття “соц.забезпечення”. У правничій науці, зокрема у праві соц.забезпечення, поняття соц.захист як правова категорія поки що не визначене.

На погляд І.Сироти, термін “соц.захист” належить до функції держави, яка піклується про матеріальне забезпечення непрацездатних громадян (І.Сирота “Право соціального забезпечення в Україні"” К., 1998, с. 4).

Існування і розвиток права соц.забезпечення як галузі права і правничої науки – закономірний процес. Він свідчить про об’єктивну необхідність та зацікавленість держави у правовому регулюванні суспільних відносин у найрізноманітніших галузях.

Значний внесок у розвиток цієї галузі права внесли свого часу вчені-правознавці: В.С.Андреєв, В.А.Ачаркан, О.Д.Зайкін, М.Л.Захаров, Р.І.Іванова, А.Е.Козлов, В.О.Тарасова, Л.М.Фогель та інші. Вони, по суті, заклали фундамент нової галузі права. Найважливішим досягненням наукових досліджень є обгрунтування визначення поняття “право соц.забезпечення” як галузі права. Вперше це було зроблено у доповіді вченого юриста В.С.Андреєва в 1966 р. у Праві на міжнародному симпозіумі з проблем соц.забезпечення.

Право соц. забезпечення – це система правових норм, установлених державою, які регулюють пенсійні та деякі інші відносини щодо забезпечення літніх громадян та в разі непрацездатності, державну допомогу сім’ям з дітьми, а також тісно пов’язані з ними процедурні відносини зі встановлення юридичних фактів і з вирішення спорів.

Основним видом суспільних відноси, які складають предмет права с.з. пенсійні відносини. До пенсійних відносин наближені й тісно з ними пов’язані відносини зі здійснення соціального страхування працюючих громадян, формування й використання Пенсійного фонду (ПФ) та Фонду соціального страхування (ФСС), різноманітних виплат, соціального обслуговування престарілих і непрацездатних, ветеранів війни, праці за рахунок соціальних фондів.

В предмет права с.з. входять також відносини, які виникають в зв’язку з виплатою різних видів допомог. Ці відносини за своїми специфічними ознаками більше , ніж інші відносини в галузі соц.захисту нагадують пенсійні відносини, вони мають аліментарний характер, виникають у зв’язку з наданням матеріальної допомоги громадянам у випадках, які встановлені законом, в грошовій формі, передбачені для одного і того ж кола осіб – престарілим і непрацездатним і т.д. Так, якщо пенсійні відносини є завжди тривалими, то відносини з приводу забезпечення допомогами можуть бути разовими або нетривалими за часом. Відмінність виражається також і в тому, що пенсійні відносини тісно пов’язані з трудовими, похідні від них, так як пенсії в основному призначаються в зв’язку з минулою суспільно-корисною працею (за винятком соціальних пенсій). Більшість же допомог такого тісного зв’язку з трудовими відносинами не мають.

2. Крім предмета правового регулювання, ознакою диференціації галузі права юридична наука визнає метод правового регулювання суспільних відносин.

Метод – це сукупність способів юридичного впливу на суспільні відносини, на поведінку людей як учасників цих відносин, щоб вони діяли відповідно до норм права.

Метод правового регулювання права с.з. характеризується:

1. аліментарним характером надання забезпечення;

2. чіткою визначеністю суб’єктів правовідносин, де стороною, яка надає допомогу і пенсію, є держава, а стороною, яка їх одержує, є громадян;

3. надання пенсій і допомог здійснюється за рахунок Пенсійного фонду і Фонду соц.страхування.

Способи:

1. імперативний – метод влади і підпорядкування;

2. диспозитивний – метод юридичної рівності;

3. дозвіл;

4. наказ;

5. заборона.

3. Право с.з. має свою наукову обгрунтовану систему, структуру галузі права. За цією системою норми галузі права с.з. можна поділити на дві частини: загальну і особливу.

До загальної частини галузі права с.з. належать правові норми, які містять вказівки на сферу впливу і предмет регулювання, а також основоположні принципи права с.з. Такими нормами є, наприклад, статті 1,3,5,7, ЗУ “Про пенсійне забезпеченн” ( Стаття 1. Право громадян України на державне пенсійне забезпечення Стаття 3. Особи, які мають право на трудову пенсію Стаття 5. Особи, які мають право на соціальну пенсію Стаття 7. Звернення за призначенням пенсії)

.

До особливої частини галузі права с.з. включається решта норм законодавства про с.з. Дві норми об’єднуються в окремі правові інститути.

Визначаючи право с.з. з усіма юридичними ознаками самостійною галуззю права, необхідно відмежовувати її від суміжних галузей, передусім від трудового, адміністративного і фінансового права.

4. Стрижнем усієї системи права є правові іпринципи, в яких відображаються найістотніші ознаки права. В тлумачному словникові В.Даля є таке визначення терміна “принцип”: “Наукове чи моральне начало, підстава, правило, основа від якої не відступають”

В юридичній літературі зроблено спробу розкрити поняття і зміст основних принципів права. Л.С.Явич писав, що “принципи являють собою вихідні, відправні теоретичні положення того чи іншого виду людської діяльності, служать важливим організуючим і спрямувальним началом, яке забезпечує досягнення певних цілей” Таке розуміння принципів права характерне і для певних галузей, оскільки вони складають єдину систему права, тобто загальні принципи є одночасно і принципами галузі права.

Враховуючи теоретичні положення про принципи права, які були розроблені юридичною наукою, можна назвати такі принципи правового регулювання соц. забезпечення:

1. Загальність і доступність умов реалізації права на соц. захист;

2. усебічність і багатоманітність видів соц. забезпечення;

3. забезпечення на рівні малозабезпеченості;

4. здійснення забезпечення зі спеціальних фондів;

5. участь трудящих у формуванні цих фондів;

6. здійснення соц.захисту державними органами;

7. соціально-трудова реабілітація і стимулювання трудової діяльності громадян, які частково втратили працездатність;

8. диференціація умов і норм соц.забезпечення;

9. охорона прав громадян на соц.захист.