На семінарське заняття виносяться питання:

1. Поняття особи злочинця.

2. Основні кримінологічні ознаки особи злочинця: соціально-демографічні; кримінально-правові; соціальні ролі і статус; морально-психологічні характеристики.

3. Соціальне та біологічне в особі злочинця.

4. Класифікація і типологія злочинців.

5. Основні проблеми вивчення особи злочинця

Питання для самостійного опрацювання:

1. Співвідношення соціального та біологічного в особі злочинця.

2. Класифікація і типологія злочинців.

3. Наукові диспути зарубіжних кримінологів, щодо соціального і біологічного в особі злочинця.

4. Основні проблеми вивчення особи злочинця

Література:

1. Токарев А.Ф. Основные понятия криминологии. – М., 1989

2. Зелінський А.Ф. Кримінологія –Х.; 2000

3. Семаков Г.Є. Криминология – К.; 1999

4. Джужа О.М. Курс кримінології. Підручник в 2-х томах. –К.;2001

5. Сахаров А.Б. Учение о личности преступника и его значение в профилактической деятельности ОВД. – М., 1984

6. Теоретические проблемы учения личности преступника .-М., 1979

7. Антонян Ю.М. Изучение личности преступника.-М., 1982

8. Утевский Б.С. Преступления и преступники Западной Европи. Криминально-психологические очерки. – Киев, 1992

9. Иванов Н.Г. Аномальный субъект преступления: проблемы уголовной ответственности: Уч.пособие для вузов.-М.:Закон и право, ЮНИТИ, 1998

Тема 5. Попередження злочинів.

Попереджувальна діяльність надзвичайно різноманітна, що відображається, передусім, у спеціальній термінології.Крім категорії “попередження злочинів”, що застосовується для визначення родового поняття, використовуються також “профілактика”, “запробігання “, “припинення”.

Профілактика не має на увазі конкретний злочин, а забезпечується через попередження криміногенних ситуацій, їх усунення, ослаблення дії криміногенних факторів, захисту об”єктів від посягань, тощо.

Запобігання злочинам спрямоване на перешкоджання здійснення злочинного наміру або готування до злочину.

Припинення спрямоване на злочинну діяльність, що вже розпочалася, та має за мету забезпечити ненастання її шкідливих наслідків.

Попередження злочинів є найефективнішим засобом боротьби зі злочинністю.

В кримінології попередження злочинів розглядається як соціально- правовий процес, що обмежує або ліквідує чинники, які детермінують злочинність. У найзагальнішому вигляді попередження злочинів забезпечується всією сукупністю заходів, що їх здійснюють державні органи і громадські організації, спрямованих на вдосконалення суспільних відносин і поліпшення життя народу.

Предметом теорії попередження злочинів є:

1. Поняття попереджувальної діяльності;

2. Види, форми, рівні попереджувальної діяльності;

3. Суб”єкти і об”єкти цієї діяльності;

4. Організаційні та правові основи;

5. Тактика і методика здійснення попереджувальних заходів;

6. Особливості попередження окремих видів злочинів;

Боротьба зі злочинністю як соціальним явищем завжди передбачає ефективну профілактику конкретних злочинів. У широкому трактуванні ­– це недопущення злочинів взагалі, тобто утримання окремих членів суспільства від злочинних дій. У вузькому значенні під нею розуміють діяльність:

1. Щодо виявлення і усунення детермінантів конкретних злочинів;

2. Щодо виявлення осіб, здатних до вчинення злочинів, і прведення з ними відповідної роботи.

Під профілактикою (попередженням) злочинів слід розуміти особливий вид соціального управління, який покликаний забезпечити безпеку правоохоронюваних цінностей і полягає у розробці та здійсненні соціальних заходів щодо виявлення й усунення детермінантів злочинності, а також застосування запобіжних заходів впливу на осіб, схильних до протиправної поведінки.

Існує три рівні попередження злочинів:

1. Загальносоціальна профілактика, тобто попереджувальна діяльність, що здійсюється у суспільстві в цілому;

2. Профілактика у соціальних групах і колективах;

3. Індивідуальна профілактика (рання і безпосередня).

Виділяють також четвертий рівень – профілактику на регіональному або галузевому рівні.

В ОВС закріпився поділ на загальну та індивідуальну профлактику.

Під загальною профілактикою розуміють діяльність щодо виявлення детермінантів злочинності, а також розробку розробку і здійснення заходів спрямованих на їх усунення чи нейтралізацію.

Індивідуальна профілактика – система цілеспрямованого, організованого, з урахуванням педагогічних вимог виховного впливу на свідомість, почуття, волю профілактованої особи з метою усунення, нейтралізації, блокування у неї негативних і, одночасно, формування позитивних якостей, стереотипів і звичок законослухняної поведінки.

Основні цілі профілактики:

• обмеження дії негативних явищ і процесів, взаємопов’язаних зі злочинністю;

• усунення (нейтралізація) детермінантів злочинних проявів;

• ліквідація криміногенних факторів у мікросередовищі особи, які формують її антисуспільну позицію і мотивацію злочинної поведінки;

• превентивний (попереджувальний) вплив на особу, яка за своїм антисуспільним способом життя здатна вчинити злочин.

Завдання профілактики:

• виявлення й аналіз явищ, процесів, обставин, які виступають детермінантами злочинів;

• вивчення чинників, що призводять до формування особи злочинця та реалізації злочинних намірів;

• встановлення кола осіб, від яких можна очікувати вчинення злочинів, і цілеспрямований профілактично – виховний вплив на них;

• усунення або нейтралізація криміногенних факторів на індивідуальному рівні.

Функції профілактики злочинів:

• попереджувально – регулятивна, яка покликана не лише перешкоджати розвитку одних і допомагати вдосконаленню інших суспільних відносин, а й, розв’язувати протиріччя, що виникають між особою і суспільством, сприяти утвердженню їх соціально – позитивного взаємозв’язку;

• охоронна функція – основною метою якої є захист суспільних інтересів та соціальних цінностей, особи і держави від злочинних посягань;

• регулятивна функція – полягає у тому, що профілактика покликана забезпечити таку поведінку людей, яка б відповідала спеціальним вимогам, закріпленим у нормах права;

• виховна функція – її призначення не у примусі, а в переконанні, тобто не в тому, щоб покарати, а в тому, аби виховати таку особу, яка б не допускала вчинення злочинів;

• ідеологічна функція – призначення якої полягає у забезпеченні загальної ідейної спрямованості попереджувальних заходів, ідеологічному обгрунтуванні їх змісту, правильному визначенні шляхів, форм і методів практичної діяльності;

• прогностична функція – здійснення якої збагачує теорію і практику профілактики злочинів інформацією, яка дозволяє намічати пріоритетні напрямки у боротьбі зі злочинністю.

Профілактика – це, передусім, сама попереджувальна діяльність, що здійнюється у певному просторі, тобто йдеться про межі її поширення.

Межі профілактики визначаються усією системою соціально – політичних, економічних, організаційних, моральних, політичних, виховних, правових та інших заслбів впливу, але вони охоплюють тільки ту сферу, в якій діють чинники, що детермінують злочини та інші правопорушення.

Принципи попереджувальної діяльності:

• законність – дотримання вимог закону всіма без винятку суб’єктами профілактики;

• гуманність – захист гідності та інтересів людини шляхом очищення її духовного світу від антисуспільних установок і орієнтацій, усунення чинників деформації особи;

• наукова обґрунтованість – використання форм, методів і засобів попереджувальної діяльності, розроблених та рекомендованих наукою;

• демократизм – широка участь у боротьбі зі злочинністю державних органів, громадських формувань та окремих громадян;

• диференціація – врахування специфіки факторів, що детермінують злочинність шляхом криміногенного впливу на особу, а також індивідуальних особливостей правопорушників;

• своєчасність – випереджаюче проведення превентивних заходів, які б не дали можливості вчинити злочин;

• плановість – здійснення профілактичної діяльності за відповідною програмою, а не спонтанно;

• комплексність – використання різноманітних форм, методів і засобів попередження, спрямованих не тільки на злочинність, а й на ті соціальні, економічні, політичні, духовні та інші фактори, які її обумовлюють.

Система профілактики злочинів.

Системою профілактики злочинів є сукупність державних органів, громадських організацій та громадян, які цілеспрямовано здійснюють на різних рівнях і у різних масштабах управління і планування попереджувальної діяльності, виконання профілактичних заходів, та мають у зв’язку з цим певні права та обов’язки і несуть відповідальність за досягнення поставленої мети.

Суб’єктів профілактики можна поділити на такі групи:

• органи та організації, які керують, спрямовують, координують попереджувальну діяльність (органи державної влади і управління);

• органи та організації, які безпосередньо здійснюють профілактичні заходи (МВС,СБУ, прокуратура, суд, спеціально створені громадські формування);

• суб’єкти, у функції яких частково входить здійснення запобіжних заходів – заклади освіти, охорони здоров’я, адміністрації підприємств, установ, організацій тощо.

Об’єкти профілактики: злочинність, її детермінанти, особа правопорушника та умови її формування, які потрібно корегувати.

Центральне місце у системі спеціальних суб’єктів профілактики посідають органи внутрішніх справ.

Основні напрямки попереджувальної діяльності ОВС:

• участь у забезпеченні громадського порядку, охороні державної та приватної власності, конкретних прав і свобод громадян, перекриття каналів незаконного збагачення;

• попередження різних злочинних проявів, особливе місце серед яких посідають організована і професійна злочинність як найбільш небезпечні її види;

• запобігання пияцтву, наркоманії, проституції, поширенню вірусу СНІДу;

• попередженню злочинів серед неповнолітніх;

• боротьба з рецидивною злочинністю;

• попередження злочинів у сфері економічних відносин;

• запобігання злочинам у сфері сімейно – побутових стосунків та тим, що скоюються у парках, на вулицях й інших громадських місцях, особливо у вечірній та нічний час;

• попередження необережних, зокрема транспортних злочинів та злочинів проти довкілля.

Класифікація профілактичних заходів.

Головними підставами класифікації профілактичних заходів є суб’єкти та об’єкти профілактики, її завдання, форми і методи, ступінь правового регулювання попереджувальної діяльності.

Заходи загальної профілактики поділяються:

1. За суб’єктом – на загальні і спеціальні. Загальні заходи застосовуються тими суб’єктами, для яких попереджувальна діяльність не є основною функцією. Спеціальні заходи використовують суб’єкти, для яких ця діяльність є основною або однією з головних;

2. За об’єктом – на заходи попередження будь-яких злочинів; заходи попередження окремих видів злочинів (неповнолітніх, насильницьких, рецидивних, тощо); заходи попередження конкретних злочинів;

3. За характером завдання – на заходи спрямовані на виявлення детермінантів злочинів, та заходи, спрямовані на усунення (нейтралізацію) цих детермінантів;

4. За організаційною формою – на заходи-сигнали і заходи-дії.

Заходами-сигналами є інформація про необхідність цілеспрямованого впливу на виявлені криміногенні фактори (подання органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, окремі ухвали судів). Ці заходи, як правило, здійснюють спеціальні суб’єкти попереджувальної діяльності.

Заходи-дії - це робота інших суб’єктів над усуненням виявлених детермінантів злочинів. Вони в свою чергу поділяються на: організаційні, економічні, правові, моральні, технічні (ефективне використання патрудьно-постової служби, вдосконалення бухгалтерського обліку, використання сучасних обчислювальних пристроїв, сигналізації тощо);

5. За ступенем правового регулювання – на заходи правового і неправового характеру.

Заходи індивідуальної профілактики залежно від завдань, на вирішення яких вони спрямовані, можна поділити на три групи:

1. Інформаційні;

2. Заходи впливу;

3. Заходи контролю;

До інформаційних належать такі, що спрямовані на виявлення осіб, які потребують профілактичного впливу, а також збирання необхідних відомостей про них, аби правильно побудувати роботу з ними.

Заходи впливу покликані забезпечити усунення дефектів соціалізації особи і тим самим уберегти її від вчинення злочину.

Заходи контролю спрямовані на перевірку ефективності застосування заходів впливу, і залежно від цього, мають визнати їх достатніми або намітити додаткові заходи профілактики.

Заходи індивідуальної профілактики можна також розділити на заходи переконання, примусу і допомоги.

В кримінології виділяють в окремий підвид ранню профілактику злочинів. Під слід розуміти спеціальну діяльність щодо виправлення і перевиховання особи, чия поведінка відхиляється від моральних та правових норм, але ще не стала злочинною.