Тема: Основні техногенні забруднювачі біосфери й методи їх контролю

забруднювачі й забруднення довкілля класифікуються так:

– за походженням — механічні, хімічні, фізичні, біологічні; матеріальні, енергетичні;

– за тривалістю дії — стійкі, нестійкі, напівстійкі, середньої стійкості;

– за впливом на біоту — прямої й непрямої дії;

– за характером — навмисні (заплановані), супутні, аварійно-випадкові.

Механічні забруднювачі — це різні тверді частинки або предмети (викинуті як непотрібні, відпрацьовані, невикористані) на поверхні Землі, в ґрунтах, воді, в Космосі (пил, уламки машин та апаратів).

Хімічні забруднювачі — тверді, газоподібні й рідкі речовини, хімічні елементи та сполуки штучного походження, які надходять у біосферу й порушують природні процеси кругообігу речовин та енергії (особливо небезпечні — хімічна зброя).

Фізичні забруднення — це зміни теплових, електричних, електромагнітних, гравітаційних, світлових, радіаційних полів у природному середовищі, шуми, вібрації, які створює людина.

Біологічні забруднення — поява в природі в результаті діяльності людей нових різновидів живих організмів (наприклад, вірусу СНІДу), підвищення патогенності паразитів та збудників хвороб, а також спровоковане людиною катастрофічне розмноження окремих видів (наприклад, унаслідок необґрунтованої інтродукції, порушень карантину тощо).

Для з'ясування, ступеня забруднення довкілля та впливу того чи іншого забруднювача (полютанта, токсиканта) на біоту й здоров'я людини, оцінки шкідливості забруднювачів і міри їхньої небезпечності, проведення екологічних експертиз довкілля в межах районів, регіонів чи окремих об'єктів Сьогодні в усьому світі використовують такі поняття, як гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин, гранично допустимі викиди (ГДВ) і скиди (ГДС), гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН), ступінь екологічної витривалості ландшафту (СЕВЛ), максимально допустимий рівень забруднення (МДРЗ), кризова екологічна ситуація (КЕС), санітарно-захисні зони (СЗЗ) та ін.

Використовують два нормативи ГДК шкідливих речовин:

1) максимальна разова доза, яка не викликає рефлекторних реакцій у людини;

2) середньодобова ГДК — максимальна доза, що не шкідлива для людини в разі тривалої (впродовж місяців, років) дії.

ГДК полютанта — це такий його вміст у природному середовищі, за якого не знижується працездатність і не погіршується самопочуття людей, не завдається шкода їхньому здоров'ю в разі постійних контактів, а також відсутні небажані негативні наслідки для нащадків.

Під шумом розуміють усі неприємні й небажані звуки та їх поєднання, які заважають нормально працювати, сприймати необхідні звукові сигнали, відпочивати. Шум — одна з форм фізичного (хвильового) забруднення природного середовища. Адаптація до нього практично неможлива. Шумове забруднення підлягає обов'язковому жорсткому контролю.

Звукові хвилі, або звук, — це механічні коливання, які поширюються у твердих, рідких і газоподібних середовищах.

Цілісна система досліджень, спостережень і операцій, назвали екологічним моніторингом.

Методи поводження з відходами- це засоби чи сукупність засобів здійснення операцій поводження з відходами із застосуванням різних механізмів, хімічних, термічних, біологічних або комбінованих методів оброблення, знешкодження, утилізації й переробки відходів з урахуванням їх небезпечності та агрегатного стану.

Термічні методи знешкодження відходів.

До термічних методів знешкодження відходів належать спалювання, газифікація і піроліз.

Спалювання Цей метод здійснюється в печах різних конструкцій за температур не менш як 1200 °С. У результаті згоряння органічної частини відходів утворюються продукти повного окислення елементів у вигляді газоподібних оксидів карбону, нітрогену, сульфуру та твердих залишків — зол і шлаків.

Газифікація— широковідомий у металургії спосіб переробки некоксівних вугіль— здійснюється у вихрових реакторах чи печах з киплячим шаром за температури 600-1100 °С в атмосфері агента, що газифікує (повітря, кисень, водяна пара, діоксид вуглецю чи їх суміш). У результаті реакції утворюється синтез-газ (Н₂, СО), туман з рідких смолистих речовин, бензопірену і діоксинів.

Піроліз- найбільш вивчений процес, який широко використовується для виробництва активованого вугілля з деревини. Піроліз відходів, що містять нафту, проводять за температури 600-800 °С з вакуумуванням реактора. При цьому відбуваються реакції коксо- і смолоутворення, розкладання високомолекулярних сполук на низькомолекулярні, рідку й газоподібну фракції, а якщо відходи містять вуглець, сірку, то утворюються також сірководень і меркаптани.

4. Хімічні методи знешкодження відходів. Хімічні методи знешкодження рідких і твердих відходів, що містять нафту, полягають у додаванні до маси, що нейтралізується, хімічних реагентів. Залежно від типу хімічної реакції реагенту із забрудненням відбуваються осадження, окислювання-відновлення, заміщення.

використовують для зв'язування важких металів, радіоактивних відходів,