Організм як жива цілісна система

Рівень організації живої матерії — це функціональне місце біологічної структури певного ступеня складності в загальній ієрархії живого. Виділяють наступні рівні:

1.Субелементарна частника 2.Елементарна частника З.Атом 4. Молекула 5.Протоплазма 6.Клітина 7.Тканина 8.Орган 9. Систама органів. 10.Організм П.Популяця 12Угрупування 13 Екосистема 14.Біосфера 15 Земля 16.Планети 17Сонячна система 18Галактика 19.Група галактик 20.Всесвіт

Емерджентність — наявність у системного цілого особливих властивостей, не властивих його підсистемам і блокам

Система — це реальна або мислима сукупність частин, цілісні властивості якої визначаються взаємодією між частинами (елементами) системи.

Автотрофи - організми використовують неорганічні джерела для свого існування, тим самим створюючи органічну матерію з неорганічної. До них відносяться фотосинтезуючі зелені рослини суші і водного середовища, синьо-зелені водорості, та деякі хемосинтезуючі бактерії і ін., що утворюють органічну речовину в процесі окислювально-відновних реакцій.

Гетеротрофні організми споживають тільки готові органічні речовини. До них відносяться всі тварини і людина, грибі і ін.

Сапротрофи- організми, що споживають тільки органічні речовини, що розкладаються називаються (наприклад, гриби),

Паразити а здатні жити і розвиватися в живих організмах за рахунок живих тканин, —= паразитами (наприклад, кліщі).

Продуценти — виробники продукції, якій потім харчується вся решта організмів — це наземні зелені рослини, мікроскопічні морські і прісноводі водорості, що виробляють органічні речовини з неорганічних з'єднань.

Консументи — споживачі органічних речовин, які в свою чергу поділяють на консументи І, II, III та ін. Порядків.

Редуценти (деструктори, руйнувачі). Вони повертають речовини з відмерлих організмів знову в неживу природу, розкладаючи органіку до простих неорганічних з'єднань і елементів (наприклад, на СО₂, N0, і Н,О). Це роблять в основному анаеробні та аеробні бактерії, більшість інших мікроорганізмів і гриби, частково — комахи.

Властивості живого організму : Самовідтворення (репродукція), Впорядкованість структури, Цілісність (безперервність) і дискретність (переривчаста), Ріст і розвиток, Обмін речовин і енергії, Спадковість і мінливість, Подразнення. Рух. Внутрішня регуляція.

Взаємодія організму і середовища

Сутність природи — внутрішній зміст предмета, який виявляється в єдності всіх різноманітних властивостей і стосунків

Явища — ті чи інші прояви природи, зовнішні форми її існування Для екологічних явищ характерні повсюдність і спонтанність

До екологічних явищ належить стан живої природи та процеси, які в ній перебігають, а також екологічні механізми, які управляють систе­мою екологічних взаємозв'язків.

Екологічний стан — це природна ситуація, яка виникла внаслідок дії біологічних, фізичних і хімічних чинників

Екологічні процеси — це зміни стану у часі. До основних процесів, які є предметом екологічних досліджень, належать зміни кількості біомаси організмів у часі, зміни структури систем, рух енергії.

Еврибіонти - це організми, які витримують широкі коливання певного фактора

Стенобіонти - організми, які існують у вузьких межах коли­вання якогось фактора.

Екологічна вале­нтність - це властивість видів пристосовуватись до того чи ін­шого діапазону факторів середовища.

Екологічний спектр- сума екологічних валентностей стосовно до окремих факто­рів

Закон мінімуму: урожай (продукція) залежить від чинника, що знаходиться в мінімумі.( Ю. Лібіх)

Закон толерантності І. Шелфорда - відсутність або неможливість процвітання визначається недоліком (у якісному або кількісному значенні) або, навпаки, надлишком будь-якого з ряду чинників, рівень яких може виявитися близьким до меж, що переноситься даним організмом. Ці дві межі називають межами толерантності.

Закон біологічної стійкості (по М. Ламотту), застосовний до будь-якого з важливих лімітуючих чинників:

величина «оптимального інтервалу» характеризує величину «стійкості» організму, тобто величину його толерантності до цього чинника, або «екологічну валентність».

Адаптація — пристосування організмів до середовища. Адаптація завжди розвивається під впливом трьох основних чинників — мінливості, спадковості і природного відбору (рівно як і штучного, здійснюваного людиною).

Основні типи адаптацій

1. Морфологічні адаптації – зміна форми тіла, забарвлення, розмірів.

(захисне забарвлення, колючки , товста кутикула, волосяний покрив, жировий шар...)

2. Анатомо-фізіологічні адаптації – зміна будови органів та їх фізіологічних особливостей.

( постійна температура тіла, вміст кисню, вміст цукру в крові...)

3. Репродуктивні адаптації – зміни по”язані з системою розмноження.

4. Біохімічні адаптації – зміна біохімічних процесів в організмі

5. Поведінкові адаптації –різні зміни поведінки.

Адаптивні біогеографічні закономірності притаманні різним видам живих організмів

1. Правило Глогера (правило забарвлення). Забарвлення тварин, що мешкають в умовах вологого і жаркого клімату більш інтенсивна, ніж у географічних форм тих же видів, що мешкають в умовах сухого і холодного клімату.

2. Правило Аллена (правило придатків). У теплокровних тварин по напряму з півночі на південь часто спостерігається збільшення розмірів придатків тіла (подовження хвостів, вушних раковин) і різних виростыв (чубків, комірців і т. д.). Відноситься тільки до близьких видів або до підвидів одного виду.

3. Правило Бергмана (правило розмірів тіла). З двох близьких видів або підвидів, крупніші (більші) мешкають в холодному кліматі, а дрібніші — в теплому.

4. Правило Лібіха (правило мінімуму). Лімітуючим для існування виду буде чинник, що виявляється в ступені, що знаходиться нижче за потреби виду.

5. У високих широтах основною запасною речовиною є жир, а в низьких — глікоген.

6. У високих широтах найбільшою стабільно відрізняються популяції видів, розвиток яєць яких ембріонізіровано (йде по типу прямого, тобто яйце жирового, а не вуглеводного типу).

7. У високих широтах зменшується кількостей видів, але збільшується кількість особин кожного виду.