42

ЗМІСТ

ВСТУП……………….…………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ МОТИВАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДЛІТКІВ ТА СПАРШОКЛАСНИКІВ..7

1.1.Теорії мотивації та особливості мотивації навчальної діяльності

підлітків та старшокласників…………………………………………………….7

1.2. Можливості формування мотивації навчальної діяльності…………………………………………………………………………16

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

МОТИВАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ…….…..……..23

2.1. Опис методик дослідження….……………………………..………………23

2.2. Аналіз результатів дослідження……………………………………………26

РОЗДІЛ 3. РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ФОРМУВАННЯ

МОТИВАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДЛІТКІВ

ТА СТАРШОКЛАСНИКІВ……….…………………………………………..29

3.1. Формування позитивного відношення до навчання……………………...29

3.2. Тренінгова программа розвитку мотивації досягнення в навчанні підлітків та старшокласників…………………………………………………...30

ВИСНОВКИ…..………………………………………………………...………34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….37

ДОДАТОК…………………………..……………………………….…………..40

ВСТУП

Актуальність дослідження. Навчальна діяльність є провідною діяльністю протягом періоду становлення та самовизначення особистості. Навчальна діяльність, як і будь–яка інша, активується та спрямовується мотивацією, яка є її найважливішою складовою. Саме від мотивації залежить переважна частина успіхів в навчанні, саме її становлення з початком навчання обумовлює подальший розвиток особистості як частки суспільства. В навчанні відбувається процес перетворення, навіть спрямоване самоперетворення дитини в суспільно–корисну істоту. Але в процесі навчання відбувається формування і зміна особистості, в тому числі й її мотивації.

Останніми роками в психологічній науковій літературі питанням мотивації учбової діяльності приділяється особлива увага. Це не випадково, оскільки питання про мотиви – це по суті питання про якість учбової діяльності.

Однією з найбільш актуальних проблем сучасної освіти є побудова такого процесу учіння, який міг би бути основою формування мотиваційної сфери учнів.

У зв’язку з цим виникають суперечності між існуючим станом мотивації учіння у підлітків і сучасними вимогами до їх учбової активності; між потребами практики в науково–обґрунтованих рекомендаціях по управлінню мотиваційною сферою школярів і відсутністю достатніх для цього науково–психологічних знань.

Правильно налаштована діяльність учителя – це така організація навчально–виховного процесу, що реалізується на основі потреб учнів в оволодінні навчальними компетентностями й умінні спілкуватись. Основні вимоги до такої організації полягають у тому, що урок є постійним відкриттям істини, шляхом до пізнання нового, з’ясування закономірностей навколишнього світу. На думку В. Давидова, зміст уроку повинен бути достатньо науковим і теоретичним. В основу такого підходу покладена робота з науковими поняттями предмета. Причому учню мало дати систему понять – потрібно, щоб вона була засвоєна ним, стала реальним інструментом його навчальної діяльності. Реформування системи загальної середньої освіти, зокрема і її початкової ланки, актуалізувало в Україні пошук шляхів удосконалення навчально–виховного процесу, спрямованого на виховання ініціативної, самодостатньої, творчої особистості учня, яка відповідає вимогам. Важливою складовою освітніх реформ є також удосконалення системи оцінювання навчальних досягнень учнів середньої загальноосвітньої школи. Адже за умови оптимальної організації навчально–виховного процесу оцінювання сприяє розвитку пам’яті, мислення та мови учнів, систематизує їх компетентність, своєчасно виявляє прорахунки дидактичного процесу, демонструє результати індивідуалізації та диференціації навчання, допомагає вчителю отримати інформацію про хід навчально–пізнавальної діяльності школярів [10, с.11].

Результативність модернізації загальної і початкової освіти залежить від змін, що відбуваються в змісті сучасної освіти за останнє десятиліття, – перенесення акценту з передачі наочних знань, умінь і навичок на підтримку формування загально учбових умінь, на розвиток самостійності учбових дій, на подолання труднощів, що виникають в ході учбової діяльності. Ці зміни повинні бути направлені на викорінювання погляду на учня як на об’єкт педагогічної дії, нездібної і неготової до «самозрощування», що вимагає цілеспрямованої роботи з боку педагога по формуванню якостей, значущих з соціальної точки зору, без урахування індивідуальних характеристик. В зв’язку з цим турбота про збереження унікальності, своєрідності кожної особи, співпраця педагогів з підлітком по розвитку у нього засобів пізнання і розвитку своїх сутнісних сил, повинні стати основою оновлення змісту загальної і початкової освіти.

Для цього необхідне створення умов для можливості кожному вчитися індивідуально і як наслідок – життєвої траєкторії, на основі якої формується генеральна здібність до самовизначення по відношенню до культури, суспільства, інших людей, самого себе. У освітньому просторі повинні створюватися умови для вирощування унікальності і неповторності кожної особи, її особистої відповідальності за свою долю, визнання нею унікальності і неповторності інших людей.

Останнім часом в сучасному освітньому просторі все більш чітко стали виявлятися тенденції педагогічної підтримки дітей в освіті і вихованні. Кожна дитина має право на комфортне навчання, коли педагог підтримує учня в його власній учбовій діяльності, допомагаючи молодшому школяру вчитися. Для досягнення даної мети необхідно вже на ступені початкової школи забезпечити: розширення прав дитини, пошану особи дитини, врахування освітніх інтересів кожного учня, відповідність освітнього процесу зросту, забезпечення повноцінного фізичного і психічного розвитку дітей.

Об’єкт дослідження: мотиваційна сфера підлітків та старшокласників.

Предмет дослідження: особливості мотивації підлітків та старшокласників.

Мета дослідження: розкрити основні особливості мотивації сучасних старшокласників.

Гіпотеза дослідження: підлітки та старшокласники більше спрямованні на набуття знань, а не на отримання оцінки.

Завдання дослідження:

1. Розглянути основні теоретичні положення про мотив і мотивацію у зарубіжній і вітчизняній науковій літературі.

2. Охарактеризувати специфіку мотиваційної сфери підлітків та старшокласників.

3. Провести експериментальне дослідження з вивчення мотиваційної сфери старшокласників з метою виявлення їх мотиваційної спрямованості.

4. Розробити програму активізації конструктивних тенденцій розвитку мотиваційної сфери підлітків та старшокласників.

Методи і методики дослідження: методи математичної обробки даних, аналіз літературних джерел, спостереження, анкетування респондентів, методики «Мотиви учіння», «Спрямованість на набуття знань» та «Спрямованість на оцінку».

Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилося на базі Васьковицької ЗОШ І–ІІІ ст. Коростеньського району Житомирської області в 8 та 10 класах. Усі методики було застосовано до 34 учнів.

Теоретична і практична значущість роботи полягає у дослідженні мотивації підліткового віку. Нами було здійснено теоретичний аналіз проблеми мотивації та виділено і охарактеризовано існуючі в психології підходи до мотивації, розкрили роль мотивації в успішності навчальної діяльності школярів. Дана курсова робота може використовуватись під час навчальної діяльності вчителів.

Надійність та вирогідність дослідження: отримані результати забезпечувалися застосуванням методів, адекватних меті і завданню дослідження, поєднанням кількісного та якісного аналізу результатів дослідження.

Структура роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів висновку, списку використаної літератури та додатків. Обсяг курсової роботи складає 42 сторінки.

Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми мотивації навчальної діяльності підлітків та старшокласників

1.1. Теорії та особливості мотивації навчальної діяльності підлітків та старшокласників

У сучасних умовах розвитку українського суспільства важливе значення в становленні особистості школяра має проблема якісної освіти. Одним із вирішальних факторів успішності навчання є навчальна мотивація.

У психологічній літературі прийнято виділяти дві групи мотивів пізнавальної діяльності: внутрішні і зовнішні мотиви. Говорячи про зовнішню мотивацію, мають на увазі, що пізнавальне завдання вирішується заради досягнення мети, не пов’язаної з пізнанням об’єкту (мотивація престижу, благополуччя, уникання невдачі і т. ін.). Наприклад, учень вирішує задачу заради того, щоб отримати схвалення. Але те ж саме завдання може вирішуватися і на основі внутрішніх мотивів. Наприклад, щоб розібратися в даному завданні або знайти оригінальні шляхи його вирішення [13; 26; 11].

Мотивація – одне з базових понять у психології, що використовується для пояснення рушійних сил поведінки, діяльності людини. У психологічній літературі аналізуються різні підходи до висвітлення мотивації. Однак її розуміння не зводиться тільки до визначення. Воно обумовлюється також підходом до її вивчення.

Мотивація є більш широким поняттям, ніж мотив. Поняття «мотивація» в психології використовується в двох значеннях: як система факторів, що обумовлює поведінку (цілі, інтереси, потреби, мотиви, наміри), та як характеристика процесу, що підтримує поведінкову активність [13, с.354–356]. Отож, мотивація – це сукупність причин психологічного характеру, які пояснюють поведінку людини, її початок, обґрунтування, формо вияви.

Багаточисленні теорії мотивації стали з’являтися ще у працях стародавніх філософів. У наш час таких теорій не один десяток. Вивченням мотивації людини займалися Д. Аткінсон, Г. Келлі, Д. Макклелланд, Р. Мей, К. Роджерс, Ю. Роттер, Г. Хекхаузен, А.М. Леонтьєв та ін.

Ще роботи мислителів давнини поклали початок теоріям мотивації, які в подальшому були розвинуті, і які продовжують розвиватися і сьогодні, нараховується вже не один десяток. Можна виділити дві глобальні теорії мотивації: змістовну і процесуальну. У змістовних теоріях акцент робиться на виявленні та вивченні внутрішніх спонукань (потреб, мотивів), які лежать в основі поведінки людей, їхньої професійної діяльності. У процесуальних теоріях розкриваються закономірності організації цілісної мотивованої поведінки з урахуванням взаємодії мотивів з іншими процесами – сприйманням, пізнанням, комунікацією.

Згідно з першим підходом, потреби людини є основним мотивом поведінки, а таким чином, і діяльності особистості. До прихильників такого підходу можна віднести американських психологів Абрахама Маслоу, Фредеріка Герцберга, Девіда Мак Клеланда. Найбільш відомою є концепція «ієрархії мотивів» А. Маслоу.

Американський психолог А. Маслоу виділяє п’ять ієрархізованих рівнів потреб:

1. Фізіологічні потреби;

2. Потреби в безпеці й самозбереженні;

3. Потреби у спілкуванні і любові;

4. Потреби у самоствердженні і визнанні;

5. Потреби у самоактуалізації.

Класифікація потреб А. Маслоу суттєво відрізняється від інших класифікацій. По–перше, Маслоу розмежовує не окремі потреби, а цілі їхні групи. По–друге, ці групи впорядковані у ціннісній ієрархії відповідно до їх ролі в розвитку особистості.

Фізіологічні потреби Абрахам Маслоу вважає, безперечно домінуючими в запропонованій ієрархії. На думку А. Маслоу, у людини, яка потребує одночасно їжі, безпеки, любові, самоствердження, почуття голоду заглушить решту потреб. Прагнення писати вірші, бажання володіти автомобілем, мати нову пару взуття, цікавість до історії – все це забувається або стає другорядним. За Маслоу, людина, яка дуже зголодніла, не має ніяких інтересів, окрім їжі. Задоволення цієї потреби сприяє актуалізації пізнавальних та естетичних потреб. Лише коли задоволені всі інші потреби, виникає потреба в самореалізації (самоактуалізації).

Самоактуалізація – прагнення людини якомога повніше виявити, розвинути і реалізувати свої можливості, прагнення особистості бути тим, ким вона може бути [25, с.428]. Згідно з А. Маслоу, якщо полем діяльності індивіда не стає те, до чого він схильний, то виникає незадоволення, неспокій, тривога. Щоб бути у згоді із самим собою, музикант має створювати музику, художник – малювати, поет – писати вірші. Людина зобов’язана виконувати свої можливості і здібності [16, с.328–330].

Людина повинна реалізувати те, що в ній закладено. Якщо людина цього не робить, якщо умови життя заважають реалізації життєвого покликання, то можливий внутрішній конфлікт, здатний спричинити невроз. Навіть якщо задовольняються усі інші потреби, крім потреби само актуалізації, то людина відчуває неспокій, тривогу, незадоволення.

Ієрархія потреб за А. Маслоу при всій її привабливості не є ідеальною.

Серед російських психологів початку ХХ століття, які порушували питання щодо мотивації людської поведінки, визначають О.Ф. Лазурського, М.М. Ланге, Л.С. Виготського, Д.М. Узнадзе та інших, які довгі роки проводили дослідження, спрямовані в основному на вивчення пізнавальних процесів. Із створених у 60–ті роки ХХ ст. концепцій мотивації, більш–менш продуманою та доведеною до певного рівня закінченості вважається тільки створена О.М. Леонтьєвим теорія діяльнісного походження мотиваційної сфери людини [13, с.230–235].

За концепцією О.М. Леонтьєва, всі психологічні особливості людини, в тому числі й мотиваційна сфера, мають свої джерела в практичній діяльності, де і формуються властивості особистості. Причому, між структурою діяльності та будовою мотиваційної сфери людини існують відношення ізоморфізму (взаємної відповідності) [13, с.231–233].

Поведінці в цілому відповідають потреби людини; системі діяльностей, з котрих вона складається, – розмаїття мотивів; множині дій, формуючих діяльність, – набір цілей. Таким чином, в основі змін, які відбуваються із мотиваційною сферою індивіда, лежить система діяльностей, динаміка розвитку котрих обумовлює зміни в мотиваційній сфері людини, придбання нею нових потреб, мотивів і цілей [30, с.120–125].

Сьогодні діяльнісний підхід розвивається не тільки в країнах колишнього Союзу, а також у державах Західної Європи, США, Японії, Латинської Америки.

Наведене приводить до висновку, що вивчення мотивації може здійснюватися як за логікою реактивної схеми поведінки – (зовнішні стимули – сфера внутрішніх потреб – причина поведінкових реакцій), так і за логікою діяльнісної схеми – (зовнішні стимули – етапи розвитку), при цьому проміжною теоретичною схемою є аналіз поведінки як взаємодії (особистість – оточення) [30, с.121–124].

Таким чином, під мотивацією ми розуміємо внутрішнє спонукання особистості до того чи іншого виду діяльності, пов’язане з задоволенням окремої потреби. Як мотиви можуть виступати: ідеали, інтереси, соціальні установки, цінності.

Отже, навчальна діяльність є провідною діяльністю протягом періоду становлення та самовизначення особистості. Саме від мотивації залежить переважна частина успіхів в навчанні, тому її становлення з початком навчання обумовлює подальший розвиток особистості як частки суспільства.

Учбова діяльність людини, як і будь–яка інша, характеризується передусім суб’єктністю, активністю, предметністю, цілеспрямованістю та усвідомленістю.

На думку Д.Б. Ельконіна, учбова діяльність є специфічним видом людської діяльності. Він наголошує на її соціальному характері: за змістом, оскільки вона спрямована на засвоєння вироблених людством досягнень культури і науки; за смислом, оскільки вона суспільно значуща і соціально оцінюється; за формою, оскільки вона відповідає суспільно виробленим нормам спілкування і здійснюється у спеціальних громадських закладах (школах, вузах, коледжах тощо). У поведінці людини є дві функціонально взаємопов’язані сторони: збуджуюча та регуляційна. Збудження забезпечує активізацію та напрямок поведінки і пов’язано з поняттями мотивації. Ці поняття включають у себе уявлення про потреби, інтереси, цілі, наміри, прагнення, які є у людини, уявлення про зовнішні фактори, які заставляють її вести себе окремим чином, про керівництво діяльністю у процесі її здійснення. Серед усіх понять, які використовуються у психології для опису та пояснення збуджуючих моментів у поведінці людини є поняттям мотивації і мотиву. Психологічний аналіз учбової діяльності ґрунтується на розумінні її предметного характеру. Предметом діяльності є той результат (матеріальний чи ідеальний), який спонукає суб’єкта до діяльності, задля досягнення якого вона здійснюється. Предмет діяльності не дається людині безпосередньо, а опосередковується її потребами і постає перед суб’єктом як мотив, у вигляді задачі, розв’язання якої дає змогу задовольнити наявну потребу [15, с.154–158].

Предмет, та основний її зміст учбової діяльності визначає спрямованість на засвоєння знань, оволодіння узагальненими способами дій, вироблення прийомів і способів дій, їх програм, алгоритмів, внаслідок чого розвивається сам суб’єкт учбової діяльності.

Засоби учбової діяльності, за допомогою яких вона здійснюється, розглядають у декількох аспектах. По–перше, до них відносять інтелектуальні дії, що лежать в основі пізнавальної та дослідницької функцій учбової діяльності: аналіз, синтез, узагальнення, класифікація та ін. По–друге, це знакові і мовні засоби, в формі яких засвоюється досвід, відрефлексовується та відтворюється індивідуальний досвід. По–третє, це так звані фонові знання, включення до яких нових знань структурує індивідуальний досвід суб’єкту.

Термін «мотивація» використовується у сучасній психології у двоякому розумінні як визначення системи факторів, детермінуючих поведінку і як характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні.

Мотивація – це циклічний процес безперервного взаємного впливу та перетворень, у якому суб’єкт дії та ситуація взаємно впливають одне на одного, і результатом якого є реально простежена поведінка. Вона пояснює цілеспрямованість дії, організованість та стійкість цілісної діяльності, спрямованої на досягнення окремої цілі. Мотив на відміну від мотивації – це те, що належить самому суб’єкту поведінки, є його стійкою особистою властивістю, зосередити збуджуючою до здійснення окремих дій [18, с.11].

На думку Л.Д. Столяренко: «Мотив – це збудження до діяльності, пов’язане з задоволенням потреби суб’єкта»[4, с.12–15]. Під мотивом також найчастіше розуміють причину, яка лежить в основі вибору дій і вчинків, сукупності зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають активність суб’єкта[4, с.12–15]. Мотив також можна визначити як поняття, що в узагальнюючому вигляді являє собою багато диспозицій. З усіх можливих диспозицій найбільш важливим є поняття «потреби». Її ще називають станом нужди людини в окремих умовах, які необхідні для нормального існування та розвитку. У людини крім фізичних та органічних потреб є ще матеріальні, духовні, соціальні. Потреби – динамічно активні стани особистості, що виявляють її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність спрямовану на зняття цієї залежності [8, с.45]. В процесі діяльності відбувається як розвиток особистості, так і перетворення середовища, в якому живе людина. Отже, потреби – це рушійна сила розвитку особистості. Мотиви, потреби та цілі – є складовими мотиваційної сфери людини.

Навчальна мотивація визначається як частковий вид мотивації, включений в певну діяльність, – в даному випадку діяльність учіння. Як підкреслює, провідний психолог, що займається вивченням мотивації учбової діяльності А.К. Маркова: «Становлення мотивації є не просте зростання позитивного або посилювання негативного відношення до учіння, а ускладнення структури мотиваційної сфери, що стоїть за ним, вхідних в неї спонук» [2, с.354–356]. Тому, аналізуючи мотивацію учбової діяльності, головне не тільки визначити домінуючий мотив, а й враховувати усі структури мотиваційної сфери людини.

Отже, в психологічній літературі, різними авторами виділяються різні види мотивів учбової діяльності. Так, Л.І. Божович указує, що для дітей різного віку не всі мотиви мають однакову спонукальну силу. Одні з них є основними, ведучими, інші – другорядними, побічними, що не мають самостійного значення; які так чи інакше підпорядковані провідним мотивам. У одних випадках таким провідним мотивом може виявитися прагнення завоювати місце відмінника в класі, в іншому випадку – бажання здобути вищу освіту, в третіх – інтерес до самих знань.

Усі вище названі мотиви Л.І. Божович розділяє на дві великі категорії. Одні з них пов’язані із змістом самої учбової діяльності і процесом її виконання; інші – з ширшими взаємовідношенням дитини з навколишнім середовищем. До перших відносяться пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності і оволодінням новими уміннями, навиками і знаннями; інші – пов’язані з потребою дитини в спілкуванні з іншими людьми, в їх оцінці і схваленні, з бажанням учня зайняти певне місце в системі доступних йому суспільних відносин. У дослідженні Н.М. Власової виділяються також два плани мотивації – довільний і мимовільний. Довільний план мотивації виявляється тоді, коли мотиви в учня викликаються довільно без сторонньої допомоги. Мимовільний план мотивації виявляється в тому разі якщо мотиви хтось спеціально формує [12, с.107–113].

В. Апельт виділив наступні мотиви учіння: соціальні (обов’язок і відповідальність, розуміння соціальної значущості учіння, прагнення зайняти певну позицію у відношенні з тими, що оточують, дістати їх схвалення); пізнавальні (орієнтація на оволодіння новими знаннями, закономірностями, орієнтація на засвоєння способів добування знань); комунікативні (спілкування з однолітками, дорослими); і мотиви саморегуляції (орієнтація на придбання додаткових знань і потім на побудову спеціальної програми самовдосконалення) [1, с.162].

П.М. Якобсон виділяє декілька типів мотивації, пов’язаної з результатами учіння: 1) мотивація, яка умовно може бути названа «негативною». Під негативною мотивацією Якобсон має на увазі спонуки школяра, викликані усвідомленням певних незручностей і неприємностей, які можуть виникнути, якщо він не вчитиметься (докори з боку батьків, вчителів, однокласників). Така мотивація не приводить до успішних результатів; 2) Мотивація, що має позитивний характер, але так само пов’язана з мотивами, закладеними поза самою діяльністю. Ця мотивація виступає в двох формах. У одному випадку така позитивна мотивація визначається вагомим для особи соціальним устремлінням (відчуття обов’язку перед близькими). Інша форма мотивації визначається вузькоособистими мотивами: схвалення тих, що оточують, шляхи до особистого благополуччя; 3) Мотивація, яка лежить в самій учбовій діяльності (мотивація, пов’язана безпосередньо з цілями учіння, задоволення допитливості, подолання перешкод, інтелектуальна активність) [9, с.195].

На думку А.К. Маркової і її співробітників існує три типи відношення школяра до учіння: 1) негативне (бідність і вузькість мотивів, пізнавальні мотиви вичерпуються інтересом до результату, не сформовані уміння ставити цілі; подолання труднощів); 2) байдуже (або нейтральне) яке характеризується тими ж особливостями що і негативне відношення; 3) позитивне (аморфне, нерозчленоване) спостерігаються нестійкі переживання новизни, допитливості, ненавмисного інтересу; розуміння і первинне осмислення цілей, поставлених вчителем; 4) позитивне (пізнавальне) характеризується пере визначенням і до визначенням завдань вчителя; постановка нових цілей і виникнення на цій основі нових мотивів; 5) позитивне (особисте) характеризується супідрядністю мотивів і їх ієрархією; стійкістю і неповторністю мотиваційної сфери; збалансованістю і гармонією між окремими мотивами. Крім того, дані автори виділяють так само рівні, етапи, якості і прояви мотивацій учбової діяльності [23, с.81].

До видів мотивів можна віднести пізнавальні і соціальні. Якщо у старшокласника в ході навчання переважає спрямованість на зміст учбового предмету, то можна говорити про наявність пізнавальних мотивацій. Якщо у підлітка та старшокласника виражена спрямованість на іншу людину в ході навчання, то говорять про соціальну мотивацію. І пізнавальні, і соціальні мають рівні: широкі пізнавальні мотиви (орієнтація на засвоєння добування знань), мотиви самоосвіти (орієнтація на придбання додаткових знань).

Різні мотиви названих видів і рівнів можуть проходити в своєму становленні наступні етапи: актуалізація первинних мотивів, постановка на основі цих мотивів нових цілей, позитивне підкріплення мотиву при реалізації цих цілей, поява на цій основі нових мотивів, супідрядність різних мотивів.

О.М. Леонтьєв, Л.І. Божович та А.К. Маркова виділили загальну картину вікової динаміки мотивів учіння. Вони відзначали, що особливості мотивів і пізнавальних інтересів різних вікових категорій, що вчаться, не є фатально неминучими і необхідно властивими [8, с.47–49].

Детально залежність успішності учбової діяльності від мотивації була розглянута Г. Клаусом. Він стверджував, що установки на учіння і на його наочний зміст робить найбільш стійкий вплив на активне привласнення, на протікання цього процесу і на його успішність. Виходячи з цього, він виділив позитивну і негативну мотивацію. Той, хто має сильне бажання оволодіти знаннями вчитиметься без зовнішнього примушення, отримуючи від своїх знань задоволення, проявляючи наполегливість; достатньо швидко освоюючи необхідні відомості, демонструючи інтелект, гнучкість, фантазію.

Отже, мотивація є процесом стимулювання учнів до здійснення ефективної діяльності, спрямованої на досягнення цілей дітей та дорослих. Вивчаючи мотивацію, вчені–психологи виділяли її важливі види, функції, типи та категорії даного пізнавального процессу.