2. Особливості антропогенних систем. Популяції людей. Популяційна структура людства. Великі й малі популяції (деми, ізоляти).

Усі люди належать до одного біологічного виду Homo sapiens. Цей вид, як і види інших організмів, складається з популяцій. Популяцією людей називають групу людей, які населяють спільну територію і вільно вступають у шлюб. У формуванні популяцій людей головне значення і має не спільність території, а споріднені зв'язки між членами популяції. Крім великих популяцій, існують малі популяції людей (деми, ізоляти). Деми - малі популяції чисельністю 1500-4000 осіб, характеризуються низьким природним приростом населення (25 % за покоління), невеликою кількістю осіб, які походять з інших груп (1-2 %) і високою частотою внутрішьогрупових шлюбів (80-90 %). Ізоляти (від франц. isolez - ізолювати, виділяти) - малі популяції чисельністю до 1500 осіб. В ізолятах природний приріст населення становить 20 % за одне покоління, кількість осіб з інших груп - менша 1 %, незначний рівень шлюбної імміграції впродовж декількох поколінь, частота внутрішньогрупових шлюбів - понад 90 %. Внаслідок високої частоти внутрішньогрупових шлюбів в ізолятах, якщо вони існують упродовж 4-х поколінь (приблизно 100 років), усі його члени є не менш як троюрідні брати і сестри. У таких популяціях можливий дрейф генів і перехід рецесивних патологічних генів у гомозиготниї стан, що веде до збільшення частоти відповідних спадкових захворювань. Демографічними характеристиками людських популяцій є такі показники: розмір, народжуваність, смертність, віковий і статевий склад, захворюваність, рід занять, економічний стан.

Специфіка дії природного добору в популяціях людей

У зв'язку із соціальністю людини природний добір в людських популяціях втратив функцію видоутворення. За ним збереглися функції стабілізації генофондів і підтримання спадкової різноманітності (генетичного поліморфізму). Стабілізуючий добір у людських популяціях діє як під час внутрішньоутробного розвитку, усуває шкідливі мутації, так і в постнатальний період. Про його дію в людських популяціях свідчать результати популяційних досліджень. Близько 15 % зачатих організмів гине до народження, 3 % - при народженні, 2 % - безпосередньо після народження. Крім того, 3 % людей вмирає до статевої зрілості, 20 % осіб не вступає у шлюб і 10 % шлюбів безплідні. В усіх цих випадках алелі батьківського покоління не передаються у популяції нащадкам, тобто елімінуються природним добором.

Про існування стабілізуючої форми природного добору свідчить, наприклад, велика перинатальна смертність серед недоношених і переношених новонароджених. Карн і Пенроуз вивчали кореляцію між масою тіла новонароджених і постнатальною смертністю 13730 немовлят, які народилися в Лондоні в 1935-1946 рр. Серед них 614 народилися мертвими або померли в перший місяць після народження (4,5 %). Виявилося, що серед немовлят з масою 3,6 кг смертність складала 1,8 %, з масою 1,8 кг (недоношених) - 34 %. Інтенсивність добору в групі немовлят з оптимальною масою (3,6 кг) дорівнює 2,7 % (4,5 %-1,8 %), або 0,027, серед недоношених - приблизно 30 %, або 0,3.

Жорсткого тиску добору зазнають хромосомні і геномні мутації. Встановлено прогресивне зменшення їх частот зі збільшенням віку в ряду: ембріони —> плоди —> новонароджені.

Функціональни типи конституційного реагування людей.

Стратегія адаптаційної поведінки людей різна. А. Д. Слонім процеси адаптації поділяє на три гру­пи: 1) індивідуальні, що реалізуються в процесі онтогенезу; 2) видові, генетичне детерміновані; 3) по­пуляційні, що виникають на рівні популяцій. Здатність до адаптації варіює в широкому діапазоні, що дає змогу виділити серед людей кілька функціональних типів конституційного реагування.

" Спринтер " - організм з потенціальною схиль­ністю до сильних фізіологічних реакцій, що забез­печують високу надійність при виражених, але ко­роткочасних діях зовнішнього середовища. Резервні можливості організму тут великі, мобілізуються вони швидко, однак відновлювальний потенціал низь­кий (рис. 3.9). В результаті індивід погано присто­сований до тривалих перевантажень.

"Стаєр" - організм, здатний стабільно ви­тримувати тривалі й монотонні фізіологічні наван­таження (рис. 3.10). Резервний потенціал і мобілі­заційні можливості в цілому невисокі, однак проце­си відновлення стійкі. На короткочасні переванта­ження більшої інтенсивності реагує невідповідне до ступеня дії.

"Мікст" - проміжний тип з оптимально-адек­ватним способом реагування на різні зміни зовніш­нього середовища.

3. Взаємозв’язки між організмами у біосфері. Взаємозв'язок між організмами можна простежити на рівні біоценозів. Біоценоз є історично сформованим угрупованням живого населення біосфери, що заселяє загальні місця проживання, що виникло на основі біогенного круговороту й забезпечуючого його в конкретних природних умовах. Відповідно до визначення В. Д. Федорова і Т. Г. Гільманова , "біоценоз - це сукупність усіх популяцій біологічних видів, що приймають істотне (постійне чи періодичне) участь у функціонуванні даної екосистеми". Вони розглядають біоценоз як частина екосистеми. Іноді замість терміна "біоценоз" вживають термін "співтовариство організмів". Говорячи про біоценоз, звичайно підкреслюють, що функціонування його здійснюється у визначених умовах середовища й обмежується визначеним простором, що називають біотопом. Сукупність біоценозу і біотопу називають біогеоценозом. Відповідно до визначення академіка В. Н. Сукачева, творця навчання про біогеоценоз, біогеоценоз - "це сукупність на відомому протязі земної поверхні однорідних природних явищ (атмосфери, гірської породи, рослинності, тваринного світу і світу мікроорганізмів, ґрунту і гідрологічних умов), що має свою особливу специфіку взаємодії цих її компонентів, що складають, і визначений тип обміну речовинами й енергією між собою й іншими явищами природи і представляюча собою внутрішньо суперечлива єдність, що знаходиться в постійному русі, розвитку". Таке визначення, власне кажучи, ідентично визначенню терміна "екосистема". Популяції різних видів живих організмів, що заселяють загальні місця проживання, неминуче вступають у визначені взаємини в області харчування, використання простору, впливу на особливості мікро- і мезоклімату і т.д. Тривале спільне існування лежить в основі формування багатовидових співтовариств - біоценозів (від грецької - життя + загальний), у яких підбір видів не випадковий, а визначається можливістю безупинної підтримки круговороту речовин; тільки на цій основі в принципі виявляється можливим стійке існування будь-якої форми життя. Біоценоз являє собою еволюційно сформовану форму організації живого населення біосфери, багатовидову біологічну (екологічну) систему. У її склад входять представники різних таксонів, що відрізняються по своїх екологічних і фізіологічних властивостях і зв'язані по багатьом формам біологічних відносин як між собою, так і з навколишнім їхнім неорганічним (абіотичним) середовищем. Саме ці зв'язки як принципова характеристика багатовидових співтовариств, що визначає їхня цілісність і здатність до самопідтримки, підкреслювалися вже першими дослідниками екосистемного рівня організації. 

Додаток № 2

Походження людських рас.

Загальновизнаним є поділ людства на три ос­новні раси - негроїдну, європеоїдну та монголоїдну .

О бґрунтовану відповідь на питання, коли і де виникли ці основні раси сучасної людини, отрима­но за результатами вивчення мінливості білків і груп крові. Варіанти білків і груп крові є марке-рами генів, а їх частоти дають інформацію про час­тоти від-повідних алелів. Розділення лю-дства при­звело до утворення двох гілок - африканців і неафриканців. Згідно з моле-кулярним годи-нником,така ди-вергенція від-булася бли-зько 100 000 років тому. Тоді ж розпочалася міграція насе-лення з Аф­рики. Початок усіх маршрутів - певна область Східної Африки, розташована південніше Сахари. Вважають, що африканці (негроїди) влаштували­ся в самій Африці. А первинне розселення неафриканців здійснювалося вже в Євразії. Розходження предків монголоїдів і європеоїдів відбулося тому, що вони опинилися по різні боки важких для подо­лання гірських систем (Тібетське нагір'я - Гіма­лаї, Гіндукуш та ін.) їх спільні пращури жили на Близькому Сході, звідки предки монголоїдів у один з міжльодовиків (50 або 70 тис. років назад) пере­селилися на територію теперішнього Китаю, а предки європеоїдів значно пізніше (близько 40 тис. років назад) - в Європу. Вважають, що сучасна людина тривалий час не могла проникнути в Євро­пу, цьому перешкоджали неандертальці - корінні мешканці сучасного континенту. Перші європейці нашого підвиду - всім відомі кроманьйонці.

7