2. Аргасові кліщі. Кліщ селищний : Ornithodorus papillipes.

Географічне поширення: країни з тропічним і теплим кліматом, зокрема Середня Азія, південь України.

Морфологія. Тіло поздовжнє або овальне, яй­цеподібне, хоботок знаходиться на черевному боці (рис. 3.150), спинний щиток відсутній, хітиновий по­крив малогорбковий, характерний рант по краю тіла. Статевий диморфізм виражений слабко.

Ж иттєвий цикл. Мешканці нір, печер, житло­вих приміщень. Харчуються кров'ю будь-якого хребетного. Кровосoсання триває від 3 до 60 хв. залежно від температури навколишнього середовища. Після живлення самка відкладає кілька сотень яєць. До­рослі кліщі живляться повторно, відкладають за своє життя до тисячі яєць, з річним інтервалом. Із яєць через 11-30 днів виходять личинки. Метаморфоз можливий тільки після живлення, тривалість жив­лення личинки - до декількох діб. За сприятливої температури і своєчасного харчування цикл розвит­ку триває 128-287 днів (Ornithodorus papillipes), у природі зазвичай триває 1-2 роки. Внаслідок здат­ності до тривалого голодування (до 10 років) і де­кількох німфальних стадій (2-8) тривалість циклу розвитку може досягати 25 років.

Медичне значення:

тимчасові ектопаразити людини і тварин. У місці укусу зазвичай виникає темно-червоний вуз­лик з блідим запальним пояском, що згодом пере­творюється в геморагічну папулу з крововиливом до 8 мм у діаметрі. Супроводжується сильним свербінням;

- кліщі роду Ornithodorus є переносниками збудника кліщового поворотного тифу. Встанов­лена трансоваріальна і трансфазова передача збудника.

Профілактика. Особиста: носіння комбінезонів, застосування репелентів при обстеженні печер, ста­рих будівель. Обробка глиняних будинків акарици­дами двічі на рік.

Громадська: руйнування старих глиняних будівель.

3. Ряд Тарганові (Віаttоdіеа).

Одним із найбільш давніх рядів комах є ряд Тар­ганові (Blattoidea), що поєднує близько 3500 видів.

До синантропних видів відносяться чорний тар­ган (Вlаttа оrіепtalіs) (рис. 3.161) і рудий тарган (Вlаttеllа gеrmапіса) (рис. 3.162).

Географічне поширення. Повсюдно, у житлах людини й опалюваних приміщеннях. Чорний тарган у теплому кліматі зустрічається і поза житлом людини.

Морфологія (рис. 3.163). Тіло сплюснуте в спинно-черевному напрямку. Колір тіла чорного тар­гана смолисто-чорний або чорнувато-бурий, самець довжиною 20-25 мм, самка - 18-30 мм. Колір тіла рудого таргана рудувато-бурий, самець довжиною 10,5-13,0 мм, самка- 11,0-13,3 мм.

Мають дві пари крил - верхні шкірясті, нижні тонкі.

Ротовий апарат гризучого типу. Складається із нечленистої верхньої губи і пари верхніх щелеп; ниж­ня щелепа - із двох члеників, на верхньому розта­шовані пари жувальних лопатей і нижньощелепні щу­пики; нижня губа утворена злиттям другої пари нижніх щелеп, складається із двох члеників, має пару нижньогубних щупиків і дві пари жувальних лопа­тей. Ноги бігаючого типу. На останньому членику лапки знаходиться пара кігтиків і присосок, що до­зволяє тарганам бігати в будь-якому положенні.

Трахейна система має внутрішній замикальний апарат, що забезпечує закриття трахей при сто­ронніх домішках у повітрі.

Життєвий цикл. Розвиток відбувається з не­повним метаморфозом. Дозрілі яйця при виході із яйцевивідних шляхів покриваються оболонкою ко­кона, утворюючи оотеку. Личинки безкрилі, дрібні, різного віку.

У коконі чорного таргана міститься 16 яєць, за своє життя самка дає 3-4 кладки. Терміни розвит­ку зародка залежать від температури і вологості навколишнього середовища (при30 °С -44-45 діб). Постембріональний розвиток за цєї ж температури 126-162 дні (Вlаtellа оrіепtаlіs). Розвиток су­проводжується десятьма линьками.

Розвиток зародка рудого таргана за тих самих умов продовжується 17 діб, постембріональний розвиток -40-41 добу, супроводжується шістьма линьками. Три­валість життя статевозрілої самки - до 153 діб.

Мало розбірливі до харчових продуктів. Голоду­вати можуть до 30-40 днів.

Медичне значення. Таргани є механічними пе­реносниками кишкових інфекцій, переносять цисти найпростіших і яйця гельмінтів.

Можуть обгризати шкірний епітелій сплячої людини.

Боротьба з тарганами полягає у застосуванні інсектицидів, механічних пасток.

Додаток № 2

Отруйні тварини.

Усі отруйні тварини в залежності від джерела от­рути в їх організмі поділяються на первинноотруйних і вторинноотруйних. Вторинноотруйні тварини самі отруту не утворюють. Вони лише можуть нако­пичувати токсичні сполуки, що зустрічаються в на­вколишньому середовищі. Якщо двостулкові молюски (Віvаlvіа) харчуються водоростями дінофлагелятами (Dinoflagellata), в організмі яких продукується нейротоксин сакситоксин, останній накопичується в молюсках. При вживанні таких молюсків у їжу відбу­вається отруєння людини сакситоксином.

Завдяки трофічним зв'язкам аліментарного ха­рактеру фермент тіаміназа, який утворюється ціа­нобактеріями (синьо-зеленими водоростями), в пе­ріоди масового розмноження цих організмів (що проявляється як "цвітіння" води) інтенсивно нако­пичується в організмі риб. Вживання їх в їжу при­зводить до попадання в організм людини стійкої до дії травних соків тіамінази, яка руйнує вітамін В₁. Це призводить до розвитку в людини В₁-авітамінозу.

Первинноотруйними є тварини, в організмі яких отрута утворюється. Здатність до цього обумовлена у них генетичне і закріплена природним добо­ром. Серед первинноотруйних тварин є представ­ники кишковопорожнинних, молюсків, голкошкірих, членистоногих, риб, земноводних, плазунів і навіть ссавців. Залежно від місця утворення і накопичення в організмі отрути первинноотруйні тварини поділя­ються на активноотруйних та пасивноотруйних. Активноотруйні тварини мають спеціальні органи, в яких продукується і накопичується отрута (наприк­лад, скорпіони, бджоли, оси, саламандри, аспідові, морські, гадюкові та ямкоголові змії). Пасивноотруйними є тварини, що накопичують отруйні про­дукти метаболізму в різних тканинах. Наприклад, токсичні сполуки, що містяться в ікрі чорноморсь­кої риби барабуля (Upeneus рrауеnsіs) викликають у людини галюцинації. Ікра прісноводної риби маринки (Schizothorах іntermedius) також обумовлює отруєння у людини, що її споживає. Риби фугу, що належать до родини Голкочеревні (Теtradontidае) утворюють нейротоксин тетрадотоксин, який в їх організмі накопичується у печінці, яєчниках, вияв­ляється в кишечнику та шкірі. Вживання в їжу цих частин тіла риб призводить до отруєння людини, яке часто закінчується її смертю.

В залежності від способу уведення отрути в орга­нізм жертви активноотруйні тварини поділяються на озброєних та неозброєних. Для озброєної первинноотруйної тварини притаманна наявність як отруй­ної залози, так і ранячого апарату, за допомогою якого отрута попадає в тіло жертви. Останній може бути представлений у різних видів тварин зубами, жалом, колючками, шипами. До озброєних первин­ноотруйних тварин належать, наприклад, скорпіон, павук-каракурт, тарантул, бджоли, оси, скати-хвостоколи, королівська кобра, гадюка звичайна, гюрза. На відміну від них неозброєні первинноотруйні тва­рини не мають спеціального ранячого апарату. Для того, щоб отрута останніх спричинювала свою дію на організм жертв, достатньо, щоб вона потрапила на їх шкіру або слизові оболонки. Серед неозброє­них первинноотруйних тварин добре вивчені сала­мандра, амфібії, що належать до родини дереволази (Dendrobatidае).

Наявність у складі отрути токсинів білкової при­роди обумовлює те, що вона вводиться в організм жертви парентеральне за допомогою ранячого апа­рату. Це унеможливлює розщеплення білкових токсинів ферментами травного тракту жертви. Отруйні змії, павукоподібні, бджоли, оси, джмелі використо­вують ранячий апарат саме для парентерального уведення в жертву своєї отрути, що включає токси­ни білкової природи. В той же час отрути, які не містять токсичних білків, а мають лише компонен­ти небілкової природи, часто виявляються ефектив­ними і при попаданні в травний тракт жертви. Се­ред амфібій, риб та молюсків зустрічаються пред­ставники, отрута яких таким шляхом потрапляє в організм іншої тварини або людини.

Компоненти отрути нерівномірно розподіляють­ся в організмі жертви. При цьому вільному їх роз­повсюдженню перешкоджають особливості органі­зації клітинних мембран, стінок капілярів, гематоенцефалічного та плацентарного бар'єрів. Багато ток­синів біологічного походження вибірково зв'язують­ся з певними клітинними структурами і специфічно впливають на пов'язані з останніми процеси. Наприк­лад, тетрадотоксин, що утворюється рибами фугу, взаємодіє з натрієвими каналами збудливих мемб­ран нервових клітин і порушує їх роботу. А в отрутах аспідових та морських змій містяться поліпептиди, які в організмі ураженого зв'язуються з постсинаптичними нікотиновими ацетилхоліновими рецептора­ми скелетних м'язів внаслідок чого в останніх бло­кується нервово-м'язова передача. В отрутах гадю­кових змій знаходяться білки-ферменти, що обумов­люють пошкодження еритроцитів, стінок кровонос­них судин, порушення в системі згортання крові.

Вибірковий характер дії багатьох токсинів біо­логічного походження обумовлює їх використання як "інструментів" у наукових дослідженнях для ви­вчення конкретних фізіологічних та біохімічних про­цесів, структурно-функціональної організації клітин­них структур та окремих макромолекул. Дія на організм високоспецифічних компонентів отрути ча­сто доповнюється впливом на нього присутніх в отрутах у дуже великих кількостях різноманітних біологічно активних сполук, наприклад адреналіну, ацетилхоліну, гістаміну, дофаміну, норадреналіну тощо, їх надмірне надходження у тіло жертви та­кож спричинює в ній порушення фізіологічних функцій і призводить до розвитку патологічних станів.

Уражена отруйною твариною людина потребує медичної допомоги, часто з використанням широ­кого арсеналу лікарських засобів. Наприклад, для послаблення і нейтралізації дії токсинів білкової при­роди, що зустрічаються в отрутах змій, павуків, риб, скорпіонів, існують сироватки, які негайно вводять­ся постраждалому.

7