4 Тип Апікомплексні . Клас Споровики (Sрогоzоеа)

Споровики - це виключно паразитичні організми, найчастіше з внутрішньоклітинною локалізацією. Усередину клітини хазяїна проникають за допомо­гою спеціальних органел (коноїд, роптрій). Парази­тичне існування призвело до спрощення їх будови: відсутності органел руху, травних і скоротливих ва­куоль. Живлення осмотичне. Життєвий цикл склад­ний, в ньому є чергування безстатевого розмножен­ня, статевого процесу і спорогонії. Безстатеве роз­множення полягає у множинному поділі (шизогонія), а в деяких форм відбувається поділ навпіл. Стате­вий процес відбувається шляхом копуляції гамет. Зи-

гота зазвичай утворює оболонку і зветься ооцистою. Усередині у процесі спорогонії формуються спорозоїти. Вони можуть існувати й окремо, вкривають­ся оболонкою і перетворюються на спороцисти. Пер­ший поділ зиготи - мейоз. Життєвий цикл споровиків завершується утворенням спорозоїтів.

Токсоплазма (Тохорlаsта gопdіі) - збудник ток­соплазмозу.

Географічне поширення: повсюдно.

Морфологія: в організмі людини існує у вигляді вегетативної форми (ендозоїт) і справжньої цисти.

Вегетативна форма (ендозоїд) півмісяцевої форми, довжиною 4-7 мкм. Один кінець загострений, другий заокруглений. На загостреному пере­дньому кінці знаходиться апарат проникнення у клітину хазяїна (апікальний комплекс) - коноїд (для прикріплення до клітини) і роптрії, що містять фер­менти для розчинення клітинної мембрани. У центрі або на задньому полюсі клітини розташоване ядро. За методом Романовського - Гімзи ядро забарв­люється в червоно-фіолетовий колір, цитоплазма -в голубий.

Справжні (тканинні) цисти - сферичні або овальні утворення, розміром 50-200 мкм, є скуп­ченням кількох сотень ендозоїтів, оточених щільною захисною оболонкою (рис. 3.44).

Життєвий цикл (рис. 3.45): складний, зі зміною хазяїв і чергуванням статевого і безстатевого роз­множення.

Проміжні хазяїни - ссавці, зокрема людина, багато видів птахів, рідше рептилії.

Остаточний хазяїн - ссавці родини котячих.

Людина заражається токсоплазмами при: по­траплянні ооцист у рот із брудних рук, немитих овочів і фруктів, шерсті кішок; вживанні в їжу погано про­жареного м'яса і некип'яченого молока від хворих тварин; через ушкоджену шкіру при обробленні м'я­са хворих тварин, лабораторних дослідженнях крові хворих; трансплацентарно.

У першому випадку інвазійна стадія — зріла ооциста, у всіх інших - ендозоїти і справжні цисти.

В організмі проміжного хазяїна відбувається без­статеве розмноження паразита. Ендозоїти з кишкі-вника проникають у лімфатичну систему, а згодом у клітини внутрішніх органів.

Локалізація: головний мозок, сітківка ока, сер­цевий і скелетні м'язи, лімфатичні вузли, печінка, легені та інші органи. У них ендозоїти поділяються навпіл або внутрішнім брунькуванням, з утворен­ням 12-32 дочірніх клітин. Скупчення ендозоїтів усередині ураженої клітини називається псевдоцистою. Клітинна мембрана розривається, ендозоїти виходять і проникають у сусідні клітини. У цей пе­ріод токсоплазма виділяється з екскретами органі­зму (слиною, молоком, сльозами тощо). При нарос­танні імунної відповіді організму токсоплазми по­чинають утворювати справжні цисти. Вони збері­гаються впродовж усього життя хазяїна і при зни­женні імунітету можуть зумовлювати загострення захворювання.

Таким чином, в організмі проміжного хазяїна (лю­дини) можна знайти наступні стадії розвитку ток­соплазм: ендозоїти, псевдоцисти в гострій стадії і справжні цисти в хронічній стадії хвороби.

Остаточний хазяїн (кішка) зазвичай заражаєть­ся, з'ївши м'ясо хворих тварин. У внутрішніх орга­нах кішки відбувається безстатеве розмноження паразита, в епітелії тонкої кишки - статеве (тобто кішка є остаточним і проміжним хазяїном токсо­плазми). Ооциста (рис. 3.46) виділяється з фекаліями кішки у зовнішнє середовище, де зберігається ро­ками. Усередині ооцисти у ґрунті за кілька днів фор­муються 2 спори, у кожній із яких 4 спорозоїти. При заковтуванні зрілої ооцисти заражаються остаточні і проміжні хазяїни.

Патогенна дія: зруйнування клітин хазяїна внас­лідок розмноження токсоплазм у гострий період інвазії; звапняковані цисти у тканинах мозку і сітківці ока у хронічний період інвазії можуть призвести до сліпоти й ураження нервової системи.

Клініки. Залежно ви механізму зараження роз­різняють набутий і уроджений токсоплазмоз.

Набутий токсоплазмоз може перебігати безсимптомно, зараження виявляється тільки імуноло­гічними зрушеннями.

Уроджений токсоплазмоз виникає при інфіку­ванні плоду через плаценту. Розвивається зазви­чай при зараженні жінки токсоплазмами під час вагітності. Прояв залежить від віку плоду на мо­мент інфікування.

При зараженні в першому триместрі вагітності відбувається викидень або народжується дитина з уродженими вадами розвитку, тяжким ураженням ЦНС та очей.

Зараження у другому триместрі вагітності призво­дить до ураження внутрішніх органів і нервової системи.

Діагностика. Клінічна: утруднена внаслідок розмаїтості клінічної картини.

Лабораторна: мікроскопія мазків крові, пунктату лімфовузлів, центрифугату спинномозкової рідини, плаценти. Біологічний метод – зараження білих мишей матеріалом, взятим у хворого, і дослід­ження тканин та органів тварин через 10-12 днів.

Лікування. Застосовують антипротозойні препа­рати: хлоридин та ін.

Профілактика. Особиста: кип'ятіння молока, термічна обробка м'яса, дотримання правил осо­бистої гігієни, вагітним жінкам небажано тримати у житловому будинку кішок. Громадська: серологіч­не обстеження вагітних і лікування за необхідності (профілактика уродженого токсоплазмозу)

Додаток № 2:

Таблиця 1. Характеристика Мастигофорових та Споровиків, які можуть траплятись в організмі людини.

Найпрос- тіші	Пато- ген- ність	Меди- чне зна- чення	Шляхи потрап-ляння в організм людини	Локалі- зація в організмі людини	Методи діагнос- тики	Заходи профілактики.
Тrурапоsота brисеі gатbіепsе
Тrурапоsота сruzі
Lеіshтапіа trоріса таjоr
Тrісhотопаs vаgіпаlis
Тохорlаsта gопdіі

Додаток № 3:

Видатні вчені – паразитологи.

Великий внесок у розвиток медичної паразито­логії зроблено українськими вченими. Так, В. Я. Данилевський (1852-1939) вперше показав, що крово­паразити (трипаносоми, гемогрегарини), які пара­зитують в еритроцитах, поширені серед різних хре­бетних тварин. Його праці стали доказом того, що відкриті А. Лавераном паразити в еритроцитах лю­дини, є збудниками малярії, а комарі - їх переносни­ками. Він вперше довів, що розвиток збудників ма­лярії відбувається не лише в еритроцитах, але й в інших клітинах. Це відкриття започаткувало вив­чення екзоеритроцитарного циклу розвитку збуд­ників малярії. Було остаточно розв'язано проблему етіології малярії і досягнуто успіхів в її лікуванні й профілактиці.

Д . К. Заболотний (1866-1929) був організатором першої у світі кафедри епідеміології в Одесі, довів природну осередковість чуми (рис. 3.18). Він з'я­сував, що носіями збудника чуми і джерелом зараження людини є дикі гризуни (ховрахи, байбаки-тарбагани).

Л. К. Коровицький (1890-1976) присвятив свої праці клініці й лікуванню таких паразитарних хво­роб, як малярія, токсоплазмоз.

Найбільшу школу паразитологів в Україні створив О. П. Маркевич (1905-1999). Він був професором Київського державного університету ім. Т. Г. Шев­ченка. Займався ветеринарною паразитологією, ви­вчав паразитологічну ситуацію в різних природних зонах України. Він був одним із фундаторів нового спрямування - гідропаразитології, вперше заклав її теоретичні основи.

Окремі праці О. П. Маркевича присвячені вив­ченню гельмінтозів людини в Україні, джерелом яких є риба, боротьбі з інвазіями людини й сільсько­господарських тварин, завданням та перспективам розвитку паразитологічної науки і практики. Ним зроблено оригінальні теоретичні узагальнення щодо походження й еволюції паразитизму, походження й шляхи формування паразитофауни людини і свійсь­ких тварин.

О . П. Маркевич працював у сфері організації і планування паразитологічних досліджень в Україні. Він підготував сотні спеціалістів-зоологів та пара­зитологів, виховав численні наукові кадри.

З 1945 року було створене Українське товари­ство паразитологів. Зусиллями українських маляріологів і медичних ентомологів в Україні було ліквідо­вано малярію як масове захворювання. Проведено дослідження балантидіазу (В. В. Богданович), трихомонозу та інших протозойних захворювань люди­ни (І. К. Падченко). Паразитологи провели велику роботу щодо з'ясування паразитологічної ситуації в Україні, зональних і ландшафтних особливостей фауни паразитів, переносників збудників транс­місійних хвороб, проміжних і резервуарних хазяїв. Впроваджено систему комплексних протипарази-тарних заходів у тваринництві.

Організатором найбільшої у світі школи гель­мінтологів був російський вчений К. І. Скрябін. (1878-1972). Він відкрив і описав понад 200 нових видів гельмінтів, розробив заходи боротьби з гель­мінтозами, методи їх діагностики, терапії і профі­лактики (рис. 3.19).

Російський вчений Є. Н. Павловський (1884-1965) розробив вчення про трансмісійні хвороби та їх природну осередковість. Під його керівництвом проводилися вагомі за своїм значенням досліджен­ня з біології кліщів та їх ролі в передачі трансмісійних захворювань.

В. О. Догель (1882-1955) створив екологічну паразитологію, яка вивчає залежність паразитофауни від біологічних циклів і специфіки фізіології ха­зяїв, факторів навколишнього середовища. Ним створено найбільшу школу паразитологів.

13