3. Трихомонади

В організмі людини існують три види трихомонад:

- кишкова трихомонада (Тrісhотопаs hотіпіs) -у товстій кишці;

- ротова трихомонада (Тrісhотопаs tепах) – у ротовій порожнині;

- сечостатева (піхвова) трихомонада (Тrісhотопаs vаgіпаlis) - у сечостатевих шляхах чоловіків і жінок.

Питання про патогенність кишкової і ротової три­хомонад остаточно не вирішене. Піхвова трихомо­нада викликає урогенітальний трихомоноз.

Піхвова трихомонада

Піхвова трихомонада (Тrісhотопаs vаgіпаlis) є збудником урогенітального трихомонозу (рис. 3.38).

Географічне поширення: повсюдно.

Морфологія: існує тільки у вигляді вегетатив­ної форми (трофозоїт), цист не утворює. Трофозоїт (рис. 3.39) має грушоподібне тіло довжиною 14-30 мкм. На передньому кінці тіла знаходяться 4 вільних джгутики й ундулююча мембрана, що до­ходить до середини тіла. Ядро одне, знаходиться ближче до переднього кінця тіла. Цитоплазма вакуолізована. Крізь усе тіло проходить аксостиль, який виступає на задньому кінці у вигляді шпички.

Життєвий цикл: паразитує тільки в людини. Передається від однієї людини до іншої тільки у вологому середовищі. У зовнішньому середовищі паразит швидко гине.

Інвазійна форма - трофозоїт.

Основні шляхи зараження: при статевих контак­тах, через вологі рушники, губки (таким шляхом від дорослих можуть заразитися діти), через гінеко­логічні й урологічні інструменти (недостатня сте­рилізація після огляду хворого).

Локалізація: у жінок у піхві, бартолинових зало­зах, сечоводах, сечовому міхурі, у чоловіків - в уретрі, сім'яних мішечках, простаті. Паразит при­кріплюється до епітеліальних клітин слизової обо­лонки, іноді може проникати в підслизову оболонку статевих шляхів.

Патогенна дія: запалення слизової оболонки сечостатевих шляхів. Можливо, що трихомонада виявляє патогенність тільки в асоціації з Іншими паразитами за визначених умов. Підтвердженням цього є часте безсимптомне носійство.

Клініка. Трихомонозу жінок перебігає у вигляді гострого запалення піхви. Через 3-30 днів після за­раження з'являються серозно-гнійні виділення з піхви, що супроводжуються свербіжем, печією в ділянці статевих органів. Виділення в'язкі, пінисті, жовто-зеленого кольору з неприємним запахом. Іноді з'являються ознаки запалення сечового міху­ра. Клінічні симптоми трихомонозу можуть виник­нути в жінок, що були безсимптомними носіями, в період вагітності і після пологів, у післяменструаль-ному періоді і в менопаузі.

Трихомоноз у чоловіків перебігає зазвичай безсимптомно, що сприяє поширенню хвороби. Іноді розвивається трихомонадний уретрит, що виявляєть­ся виділенням крапель серозної рідини з уретри.

Діагностика. Клінічна: наявність специфічних виділень із піхви. Лабораторна: виявлення веге­тативних форм у нативних і пофарбованих мазках із піхви й уретри, рідше - в осаді сечі після центри­фугування; посів на живильне середовище при підозрі на носійство, контролі після лікування.

Ймовірність виявлення трихомонад у жінок вища при дослідженні виділень у перші дні після закін­чення менструації, тому що кількість паразитів на цей період збільшується.

Лікування. Застосовують антипротозойні препа­рати: метронідазол (тинідазол, трихопол) або флагіл. Статевих партнерів лікують одночасно.

Профілактика. Особиста: відмова від безлад­них статевих стосунків, використання презервативів.

Громадська: лікування хворих; стерилізація гінекологічного та урологічного інструментарію.