2.Шкірний лейшманіоз

Шкірний лейшманіоз можуть викликати лейшманії декількох видів:

Lеіshтапіа trоріса тіпоr - збудник шкірного лейшманіозу міського типу, що пізно проявляється.

Lеіshтапіа trоріса таjоr - збудник шкірного лей­шманіозу сільського типу, що гостро некротизується.

Lеіshтапіа аеthіоріа - збудник дифузного лей­шманіозу, що не проявляється.

Географічне поширення: Lеіshтапіа trоріса тіпоr - Центральна і Західна Індія; Lеіshтапіа trоріса таjоr - Середня Азія, Північний Афганістан, Ірак, Іран, Центральна Африка; Lеіshтапіа аеthіоріа - Ефіопія, Східна Африка.

Життєвий цикл: мало відрізняється від життє­вого циклу інших лейшманій.

Міський лейшманіоз - антропоноз, джерелом зараження є хворі люди, рідше - собаки (рис. 3.36).

Сільський лейшманіоз - антропозооноз. Резервуарні хазяїни - гризуни (піщанки, ховрахи та ін.), серед яких збудник циркулює постійно.

Переносник збудника захворювання - москіт. Зараження відбувається при укусі москіта, рідше - при прямому контакті ушкодженої шкіри з інфікова­ним матеріалом. Інвазійна форма - джгутикова.

Локалізація: внутрішньоклітинна (моноцити і макрофаги) у клітинах шкіри.

Патогенна дія. Паразити проникають у шкіру при укусі москіта. На місці вхідних воріт лейшманії розмножуються, утворюються специфічні виразки, які заживають рубцем.

Клініка. Шкірний лейшманіоз характеризується циклічним перебігом.

Міський тип: інкубаційний період від 3-8 місяців до 5 років. У місці укусу москіта виникає плоский горбик діаметром 2-3 мм (первинна лейшманіома). Поступово він збільшується за розмірами, шкіра над ним набуває буро-червоного кольору (ста­дія горбка). За 3-6 міс. горбик покривається лус­катою кіркою, при видаленні якої утворюється ви­разка (стадія виразки). Виразка округлої форми, нерівні краї, виділення із виразки незначні. Навколо утворюється інфільтрат, при розпаді якого розміри виразки поступово збільшуються. Потім від цент­ра і країв виразки починається рубцювання, що за­кінчується приблизно через рік від початку хворо­би (іноді до 2 років). На місці виразки залишається

рубець, спочатку рожевий, потім блідий, атрофіч­ний (стадія рубця). Описані як поодинокі, так і множинні виразкові ураження. Виразки локалізують­ся на відкритих частинах тіла, доступних для укусу москіта, ніколи не утворюються на долонях, підош­вах і волосистій частині голови.

Сільський тип: характеризується коротким інку­баційним періодом (від декількох днів до 3 тижнів). На місці укусу москіта виникає безболісний яскраво-червоний горбик з набряком і гіперемією шкіри навколо. За 1-3 тижні на місці лейшманіоми утво­рюється виразка округлої форми з обривистими кра­ями. Виразка швидко поширюється внаслідок некротизації інфільтрату по краях, діаметр може досягати 5 см і більше. Характерні об'ємні серозно-гнійні ви­ділення (рис. 3.37). Потім дно виразки очищається, утворюються грануляції, загоєння закінчується за 2-4 міс. від початку хвороби (до 6 міс). Зазвичай після загоєння залишаються рубці.

Загальний стан хворих при шкірному лейшманіозі змінюється незначно.

Після перенесеної хвороби розвивається пере­хресний імунітет до обох підтипів хвороби.

При обох підтипах хвороби може розвинутися хронічна туберкулоїдна форма, що нагадує за пере­бігом і проявами вовчак. У розвитку цієї форми важ­ливу роль відіграють аутоімунні процеси. Хвороба може тривати до 20 років. Основний елемент - гор­бики жовтувато-бурого кольору, поодинокі або такі, що зливаються в суцільну нерівну поверхню.

Лепроматозна шкірно-дифузна форма (L. аеthіоріа) за зовнішніми ознаками нагадує

проказу, малочутлива до лікування i зазвичай при­зводить до смерті.

Діагностика. Клінічна: характерні виразки на відкритих ділянках тіла при нормальному загально­му самопочутті.

Лабораторна: мікроскопія зішкрібків горбиків, що не розпалися, чи країв виразки; у гнійному вмісті кількість лейшманій невелика, у другій половині хво­роби лейшманії знайти важче; посів матеріалу з шкірних виразок на середовище NNN сприяє вияв­ленню джгутикових форм; серологічні реакції. Шкірно-алергійний тест з лейшманіном (реакція Монтенегро) позитивний на 4-5 тижнях хвороби; в ендемічній зоні цей тест недосить достовірний, тому що може свідчити про перенесений раніше лейш­маніоз або підвищену чутливість до лейшманій.

Лікування. Так, як і в лікуванні вісцерального лейшманіозу, застосовують препарати сурми.

Профілактика. Особиста: захист від укусів москітів. Громадська: знищення гризунів у осередках шкірного лейшманіозу, щеплення живою культурою Lеіshтапіа trоріса таjоr, що створює перехресний іму­нітет до антропонозного шкірного лейшманіозу.