56. Семасіологічний рівень мовної структури. Становлення семантики як самостійного розділу мовознав. Основні напрями лінгвістичної семантики.

СЕМАНТИКА (франц. semantigue — наука про зміст, від грец. — який має значення, означає) — 1) план змісту в мові, що складається із значень мовних одиниць різних рівнів (морфем, слів, грамататичних форм слів, стійких лексичних і фразеологічних сло восполучень, синтаксичних словосполучень і конс трукцій, речень та ширших елементів тексту) і категорій; 2) значення мовної одиниці; 3) роз діл мовознавства, що вивчає план змісту в мові, значення мовних одиниць; семасіологія; 4) у семіотиці - один з основних аспектів знака (від ношення знака до позначуваного об'єкта - на відміну від синтактики і прагматики) і, відповідно, один з основних розділів семіотики як науки. Термін запровадив наприкінці 19 ст. французький учений М. Бреаль. За рівнем мови розрізняють лексичну, фразеологічну, граматичну (морфемну, морфологічну, синтаксичну семантику і семантику тексту), словотвірну семантику. На фонетичному рівні, який не має плану змісту, деяку подобу семантики можна вбачати в явищі звукового символізму. Опрацювання проблем значення мовних одиниць розпочалося ще з античних часів, але відбу валося протягом тривалого часу в рамках лексикографії (з практичних потреб пояснення окремих слів та перекладу), філософії, логіки, а з 19 ст. і психології (природа слова як назви, зв'язок мови, мислення і дійсності), граматики (ви ділення лексико-граматичних категорій слів та їхніх синтаксичних функцій), риторики (синонімія, анто німія та ін. групування слів, переносне значення сло ва, його тип і шляхи розвитку, тропи і фігури мови). З розвитком порівняльно-історичного мовознавс тва стають на наукову основу етимологічного досліджен ня. З формуванням у надрах компаративісти ки в 30-60-х рр. 19 ст. в працях В. Гумбольдта, Г. Штейнталя психологічного напряму розпочинається становлення семантики як окремого мовознавчого розділу: з роз межуванням логічних і власне мовних категорій, з увагою до мови як форми вираження «духу народу» та її впливу на людську свідомість, до внутрішньої форми слова і внутрішнього плану мови в цілому, з розумінням мови як динам. і змінно го явища. У вітчизняному мовознавстві 2-ї пол. 19 ст. ці ідеї, а також теорія лексичного значення, концепція слова як знаряддя естетичної, та магічної функцій мови, природа та історичний розвиток граматичних значень і категорій, особливо дієслівних та іменних, первинність одиниць синтаксису що до одиниць морфології найповніше втілилися в працях О. Потебні. Остаточно семантика як окремий розділ мовознавства сформувалася в ост. чверті 19 ст. (Г. Пауль у Німеччині, М. Бреаль у Франції, М. Покровський у Росії та ін.). Спо чатку це була лексична семантика, зорієнтована в загальних рам ках молодограматизму на аспект семантичного роз витку слів. Основна увага приділялася причинам і типам зміни значення слів і встановленню на цій основі «семантичних законів» (за аналогією до «звукових законів»). Наприкінці 19 - в 1-й третині 20 ст. формується розуміння слова як частини певної лексико-семантичної системи — «поля» (М. Покровський, нім. дослідники). Проте системно-структурний підхід до мовних явищ, який став застосовуватися з 2-ї чверті 20 ст. при дослідженні фонології і граматики, не відразу поширився на лексичну семантику. У 20—50-х рр. у галузі лексичної семантики найбільш плідно розвивалися теорія «поняттєвих» та «се мантичних» полів (Й. Трір, Л. Вайсгербер, Г. Іпсен, В. Порциг та ін., переважно в Німеччині), теорія ідеографічного опису («семантичне картогра фування») лексики (Ф. Дорнзайф, К.-Д. Бак, X. Касарес). З 50-х рр. на матеріалі кількох замкнених і виразно структурованих лексичних груп з невеликою кількіс тю компонентів розвивається метод компонен тного аналізу, який став одним з мостів між цим і наступним етапами в розвитку семантики. До проблем і напрямів сучасної семантики належать: 1)у лексичній семантиці – слово як основна мовна одиниця, слово як знак, характер його мотивованості, природа лексичного значення та їх типологія, його структура (як набору сем), номінація, зміни значення, полісемія, лексико-семантична структура мови і різні типи семантичного групування лексичних одиниць, лексична сполучуваність і контекст, асоціативні норми слів певної мови; 2)у фразеологічній семантиці – природа фразеологічного значення, його типи за ступенем семантичної цілісності; 3)у граматичній семантиці – слово як граматична одиниця, граматичне значення і способи його вираження, співвідношення логічних і граматичних категорій, виражені та невиражені (приховані) граматичні категорії, групування лексики за частинами мови тощо.

Основні напрями лінгвістичної семантики.

Семантика як розділ лінгвістики відповідає на питання, яким чином людина, знаючи слова і граматичні правила якої-небудь природної мови, виявляється здатною передати з їх допомогою найрізноманітнішу інформацію про світ (у тому числі і про власний внутрішній світ), навіть якщо вона вперше стикається з таким завданням, і розуміє, яку інформацію про світ містить в собі будь-який звернений до неї вислів, навіть якщо він вперше чує його. На сьогоднішній день важко виділити конкретні напрямки лінгвістичної семантики, їх можна розглядати у розрізі двовимірності.

Представники більш молодого напряму в семантиці, який прийнято називати «сильною семантикою» (до нього можна віднести «формальну семантику» і інші різновиди теоретико-модельної семантики, наступні за формальною логікою в рішенні питання про характер відносин між мовою і світом), дали б позитивну відповідь на питання семантичної описовості. з погляду «сильної семантики» мета семантичного опису мови полягає в тому, щоб кожен мовний вираз отримав інтерпретацію в тій або іншій моделі світу, тобто щоб було встановлено, чи відповідає цьому виразу який-небудь елемент (або конфігурація елементів) моделі світу, і якщо відповідає, то який (яка). Тому проблеми відзиву (ставлення до світу) знаходяться в центрі уваги «сильної семантики». На відміну від цього більш традиційна «слабка семантика» при дослідженні відносин між мовою і світом обходиться без безпосереднього звернення до дійсного положення справ в цьому розрізі. Вона визнає предметом свого дослідження – значення мовного виразу.