54. Граматичні форми слів. Парадигма слова. Граматичні категорії. Граматичне значення слів

граматична форма слова — це засіб вираження граматичного значення, показник граматичних значень. Найчастіше виражає одне граматичне значення або й кілька якась одна морфема, наприклад: закінчення -и в іменника. Це може бути і родовий відмінок однини (дороги), і називний множини (батьки, дороги), а закінчення -і виражає і родовий однини (землі), й давальний та місцевий однини, називний та знахідний множини (землі), тобто є омонімічним для кількох відмінків. Проте не можна ототожнювати граматичну форму з морфемою — вона визначається з усього слова взагалі. Зіставляючи з рядом форм слів цього ж граматичного значення, можна простежити такі показники граматичних значень: закінчення -у (пиш-у, нес-у, вож-у) у дієслів першої особи однини, поряд із -еш, -иш, -їш у другій особі однини дієслів теперішнього часу однини; -у, -емо (пиш-у — пиш-емо) у першій особі однини і множини, а флексії -а, -у, -иму у дієсловах несл-а, нес-у, нест-иму виявляють граматичні значення минулого, теперішнього і майбутнього часу дієслів і т. д.

Граматичними формами можуть бути афікси — суфікси й префікси: розоряти — розорити, дати — давати, ступати — ступнути, казати — сказати, нагородити — нагороджувати, співати — заспівати.

Показником граматичного значення може виступати наголос (голови — голови, пізнаю — пізнаю, вибігати — вибігати). Наголос диференціює слова з різними граматичними значеннями, бо за написанням вони однакові.

Засобом вираження граматичного значення іноді виступають різні службов і слова , найчастіше прийменники, частки: через ліс, на руці, без долі, пішов би, пішла б, пішло б, пішли б. Вони ніби уточнюють те, що виражене закінченням, особливо в тому випадку, коли закінчення кількох відмінків омонімічні (у пісні, при підтримці).

Зрідка використовуються суплетивні форми (форми одного й того ж слова, які утворюються від різних коренів чи основ: брати — взяти, я — ми, поганий — гірший, гарний — кращий). Допоміжне значення мають такі засоби граматичних значень, як порядок слів у реченні (Сміх викликає гнів), чергування звуків (перемога — перемозі, заготовити — заготовляти). Інколи граматичне значення встановлюється в контексті (Голова зборів сказала). Якщо ми зіставимо кілька слів між собою в одному якомусь відношенні, то виявимо, що граматичне значення має ще кілька однорідних значень (однина — множина, чоловічий — жіночий — середній рід, доконаний — недоконаний вид та інші), на що вказують граматичні форми слів, однотипні для багатьох із них. Однотипність вияву предметів і явищ у граматиці передається ще більш узагальнено, ніж у лексиці. І хоч граматичне значення тісно поєднується з лексичним, однак у нього інша роль — надавати думці мовного оформлення.

Парадигма (від греч.(грецький) parádeigma — приклад, зразок), система форм одного слова, що відображає видозміни слова по властивих йому граматичних категоріях, наприклад по роду, числу і відмінку для іменників, особі, часу, вигляду і інше для дієслів; схема зміни слова по граматичних категоріях; зразок типа відміни або відмінювання . Оскільки П. характеризується лексичною тотожністю основи, її незрідка змальовують у вигляді таблиці закінчень, службовців зразком для словозміни або формоутворення даної частини мови. У описі П. передбачається: число членів об'єднання (П.— закритий ряд форм), порядок їх розташування, закінчення кожного члена П. і можливі морфонологичеськие перетворення основи і (або) закінчень. Незрідка термін «П.» поширюють на будь-які обмежені системи вторинних утворень з єдиною підставою; відповідно їх характеру розрізняють П. морфологічні, лексичні, словотворчі і т.п. Поняття синтаксичною П. служить зазвичай для позначення системи форм пропозиції (порівняєте «син вчиться», «син вчився» і т.д.). П. діляться на приватних, або малі, такі, що складаються з певним чином організованих груп форм, і повні, або великі, такі, що є сумою приватних П. В російській мові, наприклад, повна П. прикметників включає три П. однини, одну — множини, одну П. коротких форм і форми мір порівняння.

граматичні категорії — це найбільш узагальнені поняття, які об'єднують однорідні граматичні значення, виражені різними мовними засобами. Так, однина і множина становлять категорію числа, недоконаний і доконаний вид — категорію виду, дійсний, умовний і наказовий способи — категорію способу і т. д.

Граматичні категорії своїм обсягом не однакові. Категорія числа охоплює багато частин мови (іменник, прикметник, займенник, дієслово), так само й роду, а категорії часу, способу властиві тільки дієсловам, що пояснюється самим виявом предметів і явищ. Роль їхня також різна. Є граматичні категорії морфологічні (числа, роду, відмінка, часу, стану, способу, виду, особи) і синтаксичні.

граматичним значенням називається таке абстраговане поняття, яке оформляє лексичне значення слова й виражає різні його відношення за допомогою граматичної форми. Наприклад, кількісну характеристику між предметами і явищами відображеної дійсності виявляємо в однині і множині граматичної категорії числа, якісна — виражається чоловічим, жіночим та середнім родом у граматичній категорії роду, однотипні відношення до інших предметів та явищ знаходять вираження в граматичних значеннях відмінка. Напр.: Заспівали пісню — у дієслові заспівали закінчення -и та формотворчий суфікс -л- виявляють граматичні значення множини, минулого часу, дійсного способу, а префікс за- вказує на доконаний вид. У слові пісню закінчення -ю виражає знахідний відмінок однини іменника жіночого роду. Граматичні значення таких категорій, як стан, перехідність / неперехідність тощо, у дієслова визначаються за допомогою семантичних засобів.

Граматичні значення внаслідок зіставлення, протиставлення, взаємовідношення, якщо вони однорідні, становлять собою єдність своїх складників. Так утворюється граматична категорія — одне з найабстрактніших понять. Граматична категорія своїх показників не має, вона виявляється через граматичні значення, засобами вираження яких є граматичні форми.

55. Синтаксична система мови. Предикативність і модальність. Синтаксична і семантична структура речення, співвідношення між ними. Актуалльнне членування речення

Предикативність — комплексна синтаксична категорія, що виражає співвідне-| сеність повідомлення з дійсністю і формує речення як комунікативну одиницю. Реалізується вона в категоріях модальності і синтаксичного часу, які нерозривно пов’язані, тобто комплексність предикативності виявляється в єдності цих двох синтаксичних категорій. Предикативність як граматична категорія охоплює ті особливості речення, що репрезентують повідомлюване як реально здійснюване в теперішньому, минулому чи майбутньому часі або як ірреальне, тобто можливе, бажане | тощо. Такі граматичні значення об’єднуються спільним значенням стосунку повідомлюваного до дійсності. Це спільне значення називають модальністю, Значення модальності нерозривно пов’язане зі значенням часу. Ці категорії мають спеціальні мовні засоби для свого вираження: форми способу і часу, спеціальні частки тощо. Якщо реченням з реальною модальністю властива часова визначеність, чітко встановлений часовий план (теперішній, минулий, майбутній час), то реченням з ірреальною модальністю властива часова невизначеність, однак часовий план таких

С и н т а к с и с як розділ граматики речень уточнюється в контексті. Таким чином, синтаксичний час може відповідати і не відповідати морфологічному; поняття синтаксичного часу ширше. Оскільки в українській мові широко використовуються не лише дієслівні, а й бездієслівні речення, то дієслово не є єдиним виразником синтаксичного часу і способу. Порівняйте: Син щасливий — Син був щасливий — Син буде щасливий (реальний час); Син був би щасливий — Хай би син був щасливий! — Хай син буде щасливий! Значення часу та реальності /ірреальності є об’єктивно-модальними значеннями, тобто об ‘єктивною модальністю, наприклад: Брат працює; Брат працював; Брат працюватиме; Хай би брат працював; Хай брат працює. Водночас, крім загального значення модальності як відношення повідомлюваного до дійсності, речення може мати і значення ставлення мовця до повідомлюваного (використання модальних слів, модальних часток тощо). Таку модальність називають суб’єктивною, наприклад: Сестра, мабуть, приїде; Сестра, очевидно, приїде; Сестра, здасться, приїде.

Мельничук виділяє сім модальних значень, які різняться синтаксичними засобами: розповідності, бажальності, умовності, питальності, спонукальності, гіпотетичності, переповідності.

1. Розповідна модальність. Відповідає поняттю реальної модальності і є нейтральним типом. Реалізується в розповідних реченнях, і її нейтральність виявляється в тому, що загальний зміст висловлення стосовно явищ дійсності сприймається реальним, не ускладненим будь-якими умовами щодо можливості або неможливості конкретної дії. Це значення виражається дієсловами-присудками дійсного способу, проте дійсний спосіб використовується і в інших типах модальних значень. Модальне значення розповідності властиве всім структурним типам речень, наприклад: Осінь уже торкнулась лісу (М. Стельмах); На Лисій горі догоряє багаття нічне, і листя осіннє на Лисій горі догоряє (В. Стус).

2. Бажальна модальність. Виражає бажання мовця стосовно здійснення висловлюваного. Синтаксичними засобами вираження бажальної модальності в сучасній українській мові є частки б, би, аби; щоб, бодай, нехай, хай, хоча б, хоч би, якби, коли б разом з умовним чи дійсним способом дієслова-присудка. В усному мовленні це значення виражається і відповідною інтонацією, наприклад: Коли б не було дощів (М. Коцюбинський); Хоч би швидше тії шістнадцять літ кінчились (Леся Українка); Нехай соловей його духа прокинеться з піснею знов (А. Кримський).

3. Умовна модальність. Виявляється в тому, що відсутня на даний час відповідність речення дійсності може стати реальною за певної умови. Найчастіше це значення виражається складнопідрядними реченнями з підрядними частинами умови з дієсловом-присудком, вираженим умовним способом, наприклад: Коли б же я був соловейком, до тебе тоді б прилітав (Леся Українка); Коли б я була мала, то читала б казку про підступного брата Березня й про довірливого Квітня (Н. Бічуя).

4. Питальна модальність. Полягає у вимозі підтвердження чи заперечення реальності основного змісту речення або ж уточнення його окремих компонентів. Модальне значення питальності виражається питальними словами (займенниками, прислівниками), питальними частками, питальною інтонацією, наприклад: Це могили наших героїв, товаришів наших? (О. Довженко); Ви поезія, вірші? Чи тільки слова? (Л. Костенко); Де ти бродиш, моя доле? (С. Писаревський).

Синтаксис як розділ граматики

5, Спонукальна модальність. Це вимога забезпечення відповідності того, про щ0 повідомляється, дійсності. Основним синтаксичним засобом вираження спону, кальної модальності є наказовий спосіб дієслів-присудків. Головним членом у спонукальних реченнях часто є інфінітив, форми дійсного способу з частками ля#, меод; та умовного способу, наприклад: Глянь, Богдане, квітка в ‘яне, дай-но січі, дай-но грому! (А. Малишко); Весно, сонця в ріки вилий, в небі спалахни грозою (М. Руденко)- Ахм необхідно зараз працювати (В. Кучер).

6. Гіпотетична модальність. Передається членами речення, вставними словами модальними частками, наприклад: Все-таки якраз тут, може, збіг не тільки просторовий. Тут, може, є печальний парафраз, — приміром, так: мементо астероїд! (Л. Костенко); Чи не краще вийти назустріч? (М. Коцюбинський).

7. Переповідна модальність. Це не безпосереднє виявлення думки мовця, а непряме передавання висловлення інших осіб. Засобами оформлення переповідної модальності є частки ніби, нібито, начебто, буцім, буцімто, мов, мовби, немов, немовби, мовляв, наприклад: У нього, мовляв, теж план є (Панас Мирний); На віку, мовляв, як на довгій ниві, усяке трапляється (Марко Вовчок).