21. Лінгвістичні знання в Україні, Білорусії, Росії у після київський період ( до 17 ст.).

У 16 — 17 ст. в Україні з’явився ряд праць з граматики і лексикографії. У друкарні І. Федорова були надр. його Буквар (1574), праці «граматыка словеньска ıазыка» (1586), «Адельфотес. Грамматіка доброглаголиваго еллинословенскаго ıазыка...» (1591), «Грамматіка словенска» та «Лексис...» (останні дві — Лаврентія Зизанія, 1596). У цих працях було покладено початок укр. грамат. термінології.

Найвищим досягненням укр. мовознавства згаданого періоду є «Грамматїки словенскиА правилноє Сvнтаґма» Мелетія Смотрицького (1619) і «Лексіконъ славеноросскій и именъ тлъкованіє» Памва Беринди (1627). Предметом вивчення була насамперед «словенороська», тобто старослов’янська в своїй основі мова. Приділялась увага й староукр. літ. мові (перекладна частина «Лексікону...» Памва Беринди; рукописна «Грамматыка словенская» Івана Ужевича, 1643, 1645, лат. мовою; «Синоніма славеноросская» 17 ст., та ін.). Працями Мелетія Смотрицького і Памва Беринди послуговувались також у Білорусії і Росії. Вагомим здобутком укр. лексикографії стали праці Єпіфанія Славинецького та Арсенія Корецького-Сатановського, які жили в Москві. Тут Єпіфаній Славинецький створив «Філологический лексиконъ» (зведення пояснень термінів Святого Письма) та словник «Книга лЂксиконъ греко-славенолатинскій». Йому ж належать словники латино-слов’янський та слов’яно-латинський, що багато разів переписувалися. Один із списків слов’яно-латинського словника доопрацював у 1650 Арсеній Корецький-Сатановський. Кін. 17 — 18 ст., коли Україна цілковито підпала під владу Моск. держави, не були сприятливі для укр. філології, як і для укр. науки та культури в цілому.

22. Мовознавство Росії, України, Білорусії 17-18 ст.

1720 цар. указом заборонено друкувати конфесійні книжки мовою, яка б відрізнялася від прийнятої у Росії. На зх. землях України, що були поза межами Рос. імперії, продовжувалися традиції Мелетія Смотрицького. У 1788 на Закарпатті з’явилася граматика А. Коцака, на поч. 19 ст. у Зх. Україні — «Грамматика языка славено-руского» І. Могильницького (опубл. 1910), «Grammatica Slavo-Ruthena» («Граматика слов’яно-українська») М. Лучкая (1830, з додатком зразків закарп. говірок укр. мови) та ін. Першу граматику укр. народнорозм. мови — «Грамматику малороссійскаго нарЂчія» О. П. Павловського — видано 1818. Фонет. й грамат. особливості укр. мови подано тут у порівнянні з російською; до граматики додано «Краткий малороссийский словарь». Помітним внеском у дослідження історії укр. мови, ін. східнослов’ян. мов були праці М. Максимовича, І. Срезневського, П. Лавровського, які відстоювали самобутність укр. мови.

23. Основоположники порівняльно-історичного мовознавства (ф.Бопп, р.Раск, я.Грімм, о.Востоков).

Основоположниками порівняльно-історичного мово-знавства вважають німецьких учених Ф. Боппа, Я. Грімма, датчанина Р. Раска і рос. О. Востокова. У 1816 р. опубліковано працю Ф. Боппа «Про систему дієвідмінювання санскритської мови у порівнянні з такою грецької, латинської, перської та германської мов», яка заклала підвалини порівняльно-історичного методу. Його заслуга - уперше розробив загальну теорію порівняльно-історичного дослідження мов на основі порівняння закінчень дієслів і дійшов висновку про систему їх відповідників у різних мовах. Учений вважав, що на основі порівняння фактів живих і мертвих мов можна встановити їх первісний стан.

У 1818 р. вийшла праця дат. мо-ця Р. Раска «Дослідження в галузі давньопівнічної мови, або Походження ісландської мови», де доводить наявність споріднених зв’язків між ісландською, грецькою, латинською і балто-слов’янськими мовами та відсутність будь-яких ознак спорідненості між ісландською і такими мовами, як гренландська, баскська, фінська. Для порівняльно-історичних досліджень можна використовувати лише ту лексику, яка служить для позначення найнеобхідніших понять.

У 1819 р. з’явився пер. том (із чотирьох) «Німецької граматики» Я. Грімма. Це перша порівняльно-історична грамматика германських мов. У ній автор акцентує на історичному підході до вивчення споріднених мов і ретельно описує граматичні форми германських мов та діалектів у їх історичному розвитку.Грімм першим сформулював конкретні закони звукових змін у мові, в тому числі відкрив закон пересунення приголосних, за яким система зімкнених приголосних усіх германських мов змістилась на один ступінь.

У 1820 р. рос. учений О.Востоков у «Розвідці про слов’янську мову» виявляє й доводить споріднені зв’язки між слов’янськими мовами. Це фактично перша праця з історичної фонетики слов’янської групи індоєвропейських мов. її значення не тільки в конкретних висновках щодо слов’янських мов, а й у визначенні методів історичного дослідження споріднених мов.