19. Мовознавство Відродження:

- представники мовознавства (Данте Аліг’єрі, П.Рамус, Й.Скалігер),

- граматика Пор-Рояля,

- теорії походження мови,

- філософія мови у роботах Ф.Бекона,, Р.Декарта, Д.Локка, М.Ломоносова.

Епоха Відродження ( в Італії XIV – XVI ст, в інших країнах Європи XV–XVI ст.) характеризується відродженням гуманізму, зверненням до культурної спадщини античності, розквітом мистецтва, літератури, оживленням в науці. В сфері мовознавства в епоху Ренесанса переглядається антична і середньовічна спадщина.

У XVII ст. почалися пошуки універсальних властивостей мови. Виникає ідея створення «всесвітньої мови», що вимагало виявлення властивостей реальних мов.

Значні заслуги у виданні і філологічному коментуванні античних літературних пам’ятників французьких гуманістів Юлія Скалігера і його сина Йосифа Скалігера, Роберта Стефануса і його сина Генріха Стефануса. Текстологічна робота над літературними творами, тлумачення явищ граматики і лексики класичних мов сприяють відродженню класичної філології. Ю.Скалігер обгрунтував закон про три єдності.

Данте Аліг’єрі вперше ставить питання про народну і літературну мови.В трактаті “Про народну мову” він захищає нову літературну мову, бо вона природна. П.Рамус пише як граматики грецької і латинської мов, а й французьку граматику (1562). Його учень Я.Аарус (1538--1586) створює перший фонетичний опис французької мови.

Мовознавство XVII ст. розвивалось двома шляхами — дедуктивним (створення універсальної граматики) та індуктивним (спроба виявити спільні властивості наявних мов).

Найвідомішим зразком індуктивного й дедуктивного підходів була граматика Пор-Рояля 1660 р. фр. Антуана Арно і граматиста й логіка Клода Лансло. Це перша спроба науково осмислити структуру й функціонування мови, показати єдність усіх мов. Мова тут розглядається як знакова система, необмежена кількість знаків якої породжується з обмеженої кількості елементів — звукотипів (за сучасною термінологією, фонем).

Теорії походження мови:

- релігійні гіпотези

Згідно з ними мова була створена Богом, богами чи божественними мудрецями.

- перші досліди та колонаукові гіпотези

Є згадка про перший в історії лінгвістичний експеримент, за яким пішли й інші, не завжди жорстокі, хоча іноді й несправедливі. Як, наприклад, досвід римського вчителя риторики Квінтіліана (I століття н.е.), який заявляв: «по зробленому досвіду виховувати дітей у пустелях німими годувальницями доведено, що діти ці, хоча вимовляли деякі слова, але говорити складно не могли». Пізніше цей експеримент повторювали в XIII столітті німецький імператор Фрідріх II (діти померли), а в XVI столітті Джеймс IV Шотландський (діти заговорили давньоєврейською – очевидно чистота досвіду не була дотримана) і хан Джелаладдін Акбар, володар імперії Моголів в Індії (діти заговорили жестами).

- античні гіпотези

За поглядами на походження мови давньогрецькі філософи розділилися на дві наукові школи: прихильників «фюсей» та прихильників «тесей». Перші дотримувались думки про природне походження назв предметів. Їхні опоненти говорили, що назви були встановлені за угодою, домовленістю між людьми.

Стоїків теж вважали, що імена виникли від природи, але якщо одні з перших слів були звуконаслідувальними, то інші звучали так, як вони впливають на почуття.

- гіпотези Нового Часу

Гіпотеза стоїків була відроджена вономатопоетичниій (звуконаслідувальній) теорії німецького філософа Готфріда Лейбніца. Він стверджував, що мова виникла з наслідування звуків природи, і розділяв звуки на сильні, галасливі (напр, звук «р») і м’які, тихі (напр., звук «л»).

Згодом була вигукова гіпотеза: емоційні вигуки від радості, страху, болю й т.д. призвели до створення мови. Іронічна назва цієї гіпотези – «теорія «тьфу-тьфу» (Шарль де Бросс).

Етьєн Бонно де Кондільяк фр. філософ, вважав, що мова виникла із потреби взаємодопомоги людей.

Ж.Ж Руссо вважав, що перші жести були продиктовані потребами, а перші звуки голосу – пристрастями. Не голод, не спрага, а любов, ненависть, жалість і гнів вивергнули у них перші звуки

Ч. Дарвін вважав, що звуконаслідувальна і вигукова теорії – це два основних джерела походження мови.

А.Шлейхер під впливом дарвінізму висунув біологічну гіпотезу, згідно з якою мова – природний організм, який виникає мимовільно, має певний термін життя і вмирає як організм.

Гіпотеза суспільного (соціального) договору гласить: люди домовилися про позначення предметів словами (Т.Гоббс)

Жестова гіпотеза пов’язана з іншими гіпотезами (вигукова, соціального договору) і підтримувалась Етьєном Кондільяком, Жаном Жаком Руссо і В.Вундтом

Трудові гіпотези включають колективістськугіпотезу Людвіга Нуаре (теорія трудових вигуків), відповідно до якої мова з’явилася в ході колективної роботи з ритмічних трудових вигуків, та трудова гіпотеза Енгельса: праця створила людину, а одночасно з цим винила і мова.

В.Гумбольдт запропонував гіпотезу спонтанного стрибка: мова виникла стрибком, одразу ж із багатим словником і мовною системою, її неможливо було б придумати, якби її тип не був уже закладений в людському розумі.

У філософії мови простежувалися три концепції: емпірична Ф. Бекона, раціоналістська Р. Декарта, науково-філософська Г.-В. Лейбніца.

Френсіс Бекон за основу своєї концепції філософської граматики взяв принципи індуктивного (емпіричного) методу пізнання. Він висунув ідею створення порівняльної граматики всіх мов, у якій були б відображені достоїнства й недоліки кожної з них. Шляхом домовленості можна було б створити спільну, єдину для всього людства мову, яка б увібрала в себе переваги всіх мов.

Рене Декарт запропонував ідею створення т. зв. філософ-ської мови. Вона мала ввібрати таку сукупність понять, яка б дала змогу їй у результаті формальних операцій за певним алгоритмом виводити нові знання.