Тема1. Податкова система в Україні.

1. Поняття, предмет і метод податкового права. Джерела податкового права.

Податкове право — це підгалузь фінансового права. Воно містить закони і підзаконні нормативні акти, правові норми, якими закріплюються принципи побудови податкової системи, права, обов'язки та відповідальність учасників податкових правовідносин, види платежів і т.п

Іншими словами, податкове право — сукупність правових норм, якими регулюються відносини в галузі податків.

предмет податкового права — це сукупність однорідних, специфічних правовідносин, встановлених і контрольованих державою, що визначають правовий режим надходження грошових коштів від платників податків та інших обов'язкових платежів податкового характеру до держави й місцевого самоврядування для формування грошових фондів останніх.

Методом податкового права є система прийомів (способів) впливу на суспільні правовідносини, які складають предмет податкового права, на поведінку учасників цих відносин.

Основним методом податкового права, як і фінансового права, є метод владних приписів, який характеризується особливими засобами впливу, заснованими на нерівності суб'єктів, і передбачає використання в основному Імперативних норм. Це обумовлено самим змістом податкових правовідносин - забезпечення формуванням бюджетів відповідних рівнів та державних цільових фондів. При регулюванні податкових відносин цей метод набуває своєї специфіки, яка полягає у змісті податкових правовідносин, а також залежить від правового статусу їх суб'єктів.

В Україні обов'язок сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом, закріплено Конституцією (ст. 67).

2. Основні положення оподаткування в Укр-і. Система оподаткування.

Основною метою реформування системи оподаткування є сприяння стабілізації матеріального виробництва,підвищення його ефективності і на цій основі задоволення державних та соціальних потреб. Система оподаткування повинна забезпечити оптимізацію структури розподілу і перерозподілу національного доходу. Граничний рівень перерозподілу валового внутрішнього продукту через зведений бюджет України,включаючи відрахування до Пенсійного фонду України, не повинен перевищувати 40-45 відсотків. Реформуванню підлягають правові норми,що визначають форми, методи, механізми регулювання і встановлення величини та порядку справляння податків,зборів,інших обов'язкових платежів до бюджетів, внесків до державних цільових фондів(далі-податки, інші обов'язкові платежі),необхідних державі для виконання її функцій.

Система оподаткування в Україні являє собою сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджету та внесків до державних цільових фондів, що справляються у визначеному порядку.

3. Поняття, ознаки, та елементи податку.

податок — це форма примусового відчуження резуль­татів діяльності суб´єктів, що реалізують свій податковий обо­в´язок, у державну чи комунальну власність, що надходить у бюджет відповідного рівня (чи цільовий фонд) на підставі за­кону (чи акта органу місцевого самоврядування) і виступає як обов´язковий, нецільовий, безумовний, безоплатний і безпово­ротний платіж.

В основі побудови механізму стягнення податків лежать елементи податків, такі, як : суб’єкт, об’єкт, ставка, одиниця оподаткування, база оподаткування, джерело сплати і квота.

Суб’єкт або платник податку – це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує.

Об’єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується: які операції, які товари, які доходи, яка власність, тощо.

Ставка – це розмір податку на одиницю оподаткування. В залежності від обсягу оподатковуваних операцій ставки можуть бути універсальні (єдині) або диференційовані.

Одиниця оподаткування – це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об’єкта.

База оподаткування – це розмір об”єкта оподаткування в грошовому чи фізичному вимірі.

Джерело сплати – це доход платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може співпадати з об”єктом оподаткування або не співпадати Джерело сплати – це доход платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може співпадати з об”єктом оподаткування або не співпадати.

Квота – це частка податку в доходах платника. В практиці оподаткування податкові квоти не встановлюються, а лише використовуються для аналізу характеристик рівня оподаткування.

4. Види та загальна характеристика податків, зборів та інших обов`язквих платежів.

Розмежовуючи види стягнень до бюджету і характеризуючи податки, важливо виділити, основні ознаки податку.

1. Це вид платежу, закріплений актом компетентного органу державної влади.

2.  2. З першою ознакою безпосередньо пов’язана ознака індивідуальної безоплатності, чи однобічного характеру встановлення податку. В основу цієї ознаки покладено однобічний рух коштів від платника до держави. При цьому платник не одержує натомість нічого, це означає, що держава не має зустрічних обов’язків. Кошти платника йдуть на задоволення суспільних потреб.

3. Нецільовий характер податкового платежу означає надходження його у фонди, що акумулюються державою і використовуються на задоволення державних потреб.

4.Безумовний характер податку є продовженням попередньої ознаки й означає сплату податку, не пов’язану з жодними зустрічними діями, привілеями з боку держави.

5. Платіж надходить до бюджету відповідного рівня чи цільового фонду. Розподіл податків по бюджетах, фондам здійснюється відповідно до бюджетної класифікації і може йти двома основними напрямками: закріплення податку за певним бюджетом чи розподіл податку між бюджетами.  6. Обов’язковий характер податкового вилучення забезпечує нагромадження коштів у доходній частині бюджету. Це є основою закріплення на конституційному рівні сплати податків як першочергового обов’язку громадян.  Обов’язковість податку забезпечується силою держави в особі податкових, правоохоронних і судових органів і свідчить про те, що сплата податків має не добровільний, а примусовий характер.

7. Безповоротний характер податку. У кінцевому підсумку платник одержує віддачу від внесених ним податків, коли держава задовольняє суспільні потреби, в яких зацікавлене суспільство і кожен його індивід (охорона суспільного порядку, охорона здоров’я тощо), і в цьому значенні податки начебто повертаються до платника.  8. Платіж у грошовій формі. Внесення податку до бюджету відбувається в грошовій формі. Сплату податку майном за загальним правилом чинним законодавством не передбачено. Грошова форма сплати податку визначена самою суттю податку. Через це обов’язок платника податків зі сплати податку є однооб’єктним, оскільки тільки сплата податку в грошовій формі, за загальним правилом, розглядається як належне виконання його обов’язку.

5. Фіскальний аспект забезпечення надходження коштів до Державного та місцевих бюджетів.

Доходи Державного бюджету України включають: доходи що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов’язкові платежі та Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України та інших, визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств; гранти і дарунки у вартісному обчисленні; міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

Видатки Державного бюджету України включають бюджет­ні призначення, встановлені Законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов’язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено Бюджетним кодексом України.

Місцевий бюджет відповідно до Бюджетного кодексу України містить надходження і витрати на виконання повноважень органів влади, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету.

До доходів, що закріплюються, наприклад, за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов’язкові платежі): 1) прибутковий податок з громадян (25%); 2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам; 3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад; 4) плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад; 5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торговельних патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад; 6) надход­ження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями; 7) єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.