Тема 9. Міжнародна економічна інтеграція

Сутність та цілі інтеграційних процесів. Передумови інтеграції. Види інтеграції та регіональні інтеграційні угрупування. Рівні міжнародної економічної інтеграції. Особливості європейських інтеграційних процесів.

Міжнародна економічна інтеграція — це вища форма прояву інтернаціоналізації господарського жит­тя світової спільноти. В загальному вигляді економіч­ну інтеграцію можна визначити як об'єктивний про­цес розвитку глибоких стійких взаємозв'язків і поділу праці між національними господарствами і виникнен­ня міжнародних господарських комплексів як в рам­ках груп держав, так і в глобальному масштабі.

Міжнародна економічна інтеграція являє собою ком­плексний феномен, що охоплює не тільки економіку, але і весь соціум. Вона пронизує різні сфери суспільно­го життя країн, які інтегруються, і створює діалектич­ну єдність об'єктивних і суб'єктивних процесів. Про інтеграцію можна говорити тоді, коли взаємозв'язки між національними економіками стають досить тісни­ми, а окремі відтворювальні процеси змикаються. Не випадково ця тема розглядається не тільки з позицій хронологічного (поетапного) утвердження, але і з по­зицій логіки налагодження тісних функціональних взає­мозв'язків. Виходячи з цього можна стверджувати, що єдністю історичного і логічного в процесі міжнародної економічної інтеграції є поетапність його розвитку. Ця поетапність проявляється у таких формах:

1. створення зони вільної торгівлі зі скасуванням тарифів та інших обмежень;

2. створення митного союзу із встановленням єди­них тарифів у торгівлі і в русі праці та капіталу;

3. економічний союз без будь-якої дискримінації з узгодженням економічної політики країн-учасниць;

4. повна інтеграція з єдиною економічною політи­кою, загальною валютою і органами наднаціонального регулювання.

Виходячи з викладеного вище, можна сформулюва­ти ознаки міжнародної економічної інтеграції.

По-перше, інтеграція — це процес розвитку глибо­ких зв'язків між національними економіками, ство­рення міжнародних господарських комплексів, які охоплюють близькі з рівнем розвитку держави.

По-друге, інтеграція — це процес свідомого регулю­вання економічних зв'язків між національними еко­номіками.

По-третє, в процесі інтеграції структурні зрушення в охоплених нею державах мають тенденцію виникнення більш ефективних пропорцій.

Навіть поверхового погляду досить, щоб констату­вати, що міжнародна інтеграція існує переважно у вигляді регіональної та міжнародної. Проблема гло­бальної інтеграції поки що дискусійна. Процес розвит­ку регіональної та міжнародної інтеграції свідчить про нову якість світового господарства.

Особливості його такі:

1. динамізація розвитку;

2. подолання глибоких диспропорцій;

3. усунення загрози екологічної катастрофи.

Виявлені цікаві тенденції у розвитку процесу еко­номічної інтеграції. Світова економіка вступила в пер­ше десятиріччя XXI ст. Процеси інтеграції в окремих регіонах світу підсилюються. В Європі створюється еко­номічний і політичний союз. На американському кон­тиненті теж відбувається прискорення процесу інтеграції розвинених країн — США, Канади і Мексики. Аналогічні, хоча й менш інтенсивні, процеси протіка­ють в Латинській Америці, Африці і Азії.

Процес регіональної і міжрегіональної інтеграції, що посилюється, свідчить про нову якість світового господарства, про бажання всієї світової спільноти здійснити перехід до нових форм суспільного буття.

Зміст сучасного науково-технічного прогресу визна­чають високі технології. У виробництві поширюється орієнтація на індивідуальні запити споживачів, все більшого розмаху набуває так звана, "костомізація", або випуск товарів на замовлення. В економіці розроб­ляються сценарії "м'якої посадки" — поступового зниження бюджетного і торговельного дефіциту.

Оволодіння високими технологіями дає країнам більш високі шанси в конкурентній боротьбі, яка пе­реходить в нову площину інтелектуальної змагаль­ності.

Центр інноваційно-економічного процесу зміщу­ється в Азійсько-Тихоокеанський регіон (США, Кана­да, Японія, Китай, чотири "Азійські тигри"). Тут спо­стерігаються однакові підходи до структурної політи­ки і вибору галузевих пріоритетів щодо перспектив міжнародної інтеграції.

У зв'язку зі згаданими новими явищами та напрям­ками в інтеграційних процесах інтерес викликають західні концепції про п'ять циклів розвитку світової економіки і про країни-лідери, котрі визначають на­прямки, вибір і зміст науково-технічної революції або інновацій кожного циклу (табл. 11.1). Розглянемо їх сутність.

Нова економічна історія може бути поділена на цик­ли тривалістю 50 років. Для будь-якого з цих циклів характерною є група домінуючих галузей, які розви­ваються прискореними темпами на базі використання визначних наукових відкриттів і винаходів, що вплива­ють на зростання в інших сферах економіки.

Держава, яка найкращим чином використовує пе­реваги, пов'язані з розвитком домінуючої для даного періоду групи галузей, стає домінуючою країною і го­ловним експортером.

Цикли промислового розвитку і вибір галузевих пріоритетів починаються з кінця XVIII ст., коли роз­почався нечуваний до цього розвиток текстильної про­мисловості на основі таких технічних новинок, як пря­дильна машина та ткацький станок.

Таблиця Цикл розвитку світової економіки і промислових пріоритетів*

Цик­ли	Роки		Домінуюча галузь та інновації		Енергетич­на рево­люція		Революція в галузі комуні­кацій			Країна-лідер
1	2		3		4		5			6
І	1830		Текстильна про-		Вугілля,		Перша			Велика
			мисловість, пря-		паровий		залізниця			Бри-
			дильна машина, 1770 р.		двигун, 1769 р.					танія
II	1880		Металургія,		Двигун		Телефон,			Німеч-
			залізниці		внутріш-		1876 р.			чина, пе-
					нього зго­рання, 1860 р.		Телеграф			ріод під­несення США
III	1930		Електрика, хімія, машинобудуван­ня, телебачення, 1929 р.		Нафта		Літак, авто­мобіль			США
IV		1980		Електроніка, наф-		Атомна		Авіатранс-	Піднесен-
				тохімія, нейлон, 1935 p., комп'ю-		енергія, атомна		порт	ня Японії
				тер, 1946 p., полі-естер, 1968 р.		енергети­ка, 1954 р.
V		2000		Мегатроніка, біо-		Нова		Інформа-	Лідер
				технолоия, нові		енергія		тика,	невідо-
				матеріали, косміч-				цифровий	мий
				на промисловість, нові космічні апа­рати "Шатл", 1982 р.				зв'язок	(?)

Революція в галузях енергетики та транспорту по­в'язувалась виключно з традиційними видами палива. В цей час винайшли паровий двигун, з'явилось заліз­ничне сполучення. В першому циклі лідирувала Вели­ка Британія, потім — Німеччина, США, Японія.

Ще одне зауваження. Виходячи з даних таблиці, слід відзначити, що відбулося звуження періоду пере­ходу від одної промислової хвилі до іншої. І ще одне, західні дослідники циклів промислової революції по­ставили знак питання (?) у визначенні країни-лідера нинішнього, п'ятого циклу. Але беручи до уваги реалії останніх років, слід зазначити, що тепер формуються міждержавні угрупування, і лідерство, очевидно, пе­рейде до якогось із союзів.

В північній півкулі Землі формується великий гео­графічний пояс (США, Канада, Західні та Східна Євро­па, нові незалежні держави колишнього СРСР та Япо­нія). В цьому поясі закладаються основи майбутнього суспільства, відкритого для вільного обміну людьми, ідеями та товарами. Ця нова соціально-економічна система спирається на загальнолюдські цінності, на реальну цілісність світу і його регіонів, на об'єктив­ний характер дії економічних законів. Він має загальні орієнтири науково-технічного і духовного прогресу. В центрі цієї спільноти без сумніву буде Європа.

По-перше, є можливість вирішити проблеми торго­вельної політики. Інтеграційні об'єднання дають змо­гу створити більш стабільне і передбачувальне середо­вище для взаємної торгівлі та взаємодії у рамках та­ких інституцій, як Світова організація торгівлі.

По-друге, з'являються передумови використання переваг економіки масштабу. Це досягається завдяки розширенню ринку, зменшенню трансакційних витрат тощо.

По-третє, виникає обмін досвідом структурної пере­будови економіки в трансформаційні періоди. Більш розвинені країни підключають своїх сусідів до здій­снення глибоких економічних реформ.

По-четверте, стає можливою підтримка молодих галузей виробництва, оскільки інтеграційні об'єднан­ня є водночас і широким регіональним ринком, на якому можуть знайти попит товари цих галузей.

Всі ці та інші наслідки міжнародної економічної інтеграції потребують певної оцінки. Але сьогодні це повноцінно можна зробити тільки в рамках теорії митного союзу, яка розвивалася свого часу Якобом Вайнером як прикладна область зовнішньоекономічної теорії.

Але в будь-якому випадку поки що найбільш рельєфно вимальовується прогрес регіональної інтеграції.

Регіональна економічна інтеграція

Найбільш повний розвиток економічна інтеграція отримала в Західній Європі. Європейська інтеграція має багатовікову історію, та особливу актуальність ця проблема отримала після Другої світової війни, як протидія відбу­дові за допомогою США. 25 березня 1957 р. в Римі було проголошено створення ЄЕС (Європейського економічно­го співтовариства). З цього часу та до початку 90-х pp. XX ст. ЄЕС пройшло у своєму розвитку чотири стадії:

а) митний союз;

б) економічний союз;

в) валютний союз;

г) повну економічну інтеграцію.

З 1992 p., коли в Маастрихті був підписаний договір про ЄЄ, почався новий сучасний етап розвитку євро­пейської інтеграції. В цьому документі були закріп­лені важливі принципи організації об'єднаної Європи:

• спільне громадянство;

• проведення єдиної політики в сфері освіти, куль­тури охорони здоров'я та природи, громадянських прав;

• курс на формування єдиної європейської економіки;

• оптимальне узгодження функцій національних господарських систем;

• єдина кредитно-грошова політика;

• єдина валюта.

У майбутньому передбачається формування найбіль­шої регіональної економіки. Напрямки розвитку цієї економіки в основному узгоджуються з об'єктивними критеріями формування глобальної спільноти. Вони мають включати, передусім, такі заходи:

а) у сфері задоволення потреб: підвищення середньої заробітної плати, підвищення трансфертних платежів як основи усунення бідності, надання більш якісних соціальних послуг, збільшення тривалості відпустки, досягнення повної зайнятості і ліквідація безробіття;

б) формування наднаціональних інституцій;

в) структуризацію багатонаціонального суспільства;

г) делегування національними державами функцій реалізації стратегічних національних інтересів транснаціональним корпораціям, банкам та консорціумам. При цьому держави беруть на себе роль глобального підприємця;

д) раціоналізацію економічного механізму.

Проведена раціоналізація економіки уже має свої наслідки. Найбільш рельєфно виступають такі проце­си інтеграції:

• по-перше, спостерігається така тенденція розвитку торгівлі європейських країн: зростає експорт-імпорт про­дукції схожих галузей; ця обставина урівнює шанси країн;

• по-друге, відбувається інтенсивний розвиток інве­стиційної діяльності; 80 % всього нетто-експорту іно­земних інвестицій забезпечує ЄС;

• по-третє, ТНК європейських країн пристосовують міжнародні операції до нових умов розміщення пря­мих іноземних інвестицій.

Сьогодні частка єврозони в загальному обсязі світо­вого експорту досягає 19,5 % (для порівняння відзна­чимо, що частка США досягає 15 % , Японії — 8,5 %). Рівень безробіття становить біля 9 % .

Європейська фінансова система продовжує орієнта­цію на банківські позики, обсяг яких дорівнює 100 % ВВП. Обсяг же внутрішніх боргових зобов'язань, що випускаються здебільшого держсектором, становить 89 % ВВП. Капіталізація фондового ринку — 71 % ВВП, хоча європейська фінансова система на відміну від американської характеризується меншою роллю акцій і облігацій як джерел фінансування і форм збе­рігання. Євросоюз висуває такі стратегічні завдання.

1. Підсилення економічного зростання.

2. Реформування податкової системи (зниження ста­вок оподаткування).

3. Підтримка соціальних гарантій.

4. Реформування пенсійних систем.

5. Реформування держвласності.

6. Реформування ринку праці.

7. Реформування ринків, які мають низьку ела­стичність (особливо капіталів).

Такими є стратегічні завдання, а щодо тактичних за­вдань, то вони тісно пов'язані зі станом європейської економіки. Короткострокові перспективи розвитку євро­пейської економіки в цілому видаються сприятливими. Причини цього такі:

1. покращення світової кон'юнктури;

2. зростання обсягів замовлення продукції євровиробників;

3. впевнене зростання індексів ділової довіри;

4. проведення нейтральної бюджетної політики фінансовою владою, яка б не заважала економічному зростанню.

Успіхи розвитку економічної інтеграції в Європі викликали інтерес у різних країнах і у світі в цілому (виникло більш 30 зон вільної торгівлі, митних і економічних союзів). Дуже інтенсивно інтеграційні процеси протікають в Північній Америці.

Найбільш значним об'єднанням є Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА), яка включає США, Канаду і Мексику. Населення країн зони — більше 370 млн осіб, ВВП — більше 10 трлн дол. На це угрупування припадає 20 % світової торгівлі.

Основні положення угоди про створення НАФТА такі:

1) відміна мита на товари трьох країн під час торгівлі між собою;

2. захист північноамериканського ринку від екс­пансії азійських і європейських компаній;

3. зняття заборони на капітальні вкладення і кон­куренцію американських і канадських компаній в бан­ківській і страховій справі в Мексиці;

4. створення тристоронніх груп для вирішення про­блем, пов'язаних з охороною оточуючого середовища (довкілля).

Від інтеграційних зрушень виграють усі члени угрупування:

1. споживачі — від розширення торгівлі та знижен­ня тарифів;

2. американські промисловці — від притоку деше­вої мексиканської робочої сили;

3. американські економічні сектори з виробництва електроніки, комп'ютерної техніки, автозапчастин, будматеріалів — від зростання доходів;

4. значно зростає зовнішня торгівля Канади; так, ка­надський експорт за 10 років подвоївся, причому 80— 84 % припадає на США;

5. прогнозується, що Мексика підвищить темпи зро­стання з 1,6 % до 2,6 % , скоротить період реформуван­ня своєї економіки і перехід до економічно розвинутих країн з 50 до 10—15 років.

За угодою НАФТА вимальовується стратегія і так­тика економічної політики і такі стратегічні завдан­ня.

1. Створення повноцінного північноамерикансько­го спільного ринку.

2. Створення самодостатнього панамериканського торговельного блоку від Аляски до Вогняної Землі.

Основні тактичні напрямки діяльності НАФТА:

— активно сприяти торгівлі та інвестиціям шляхом усунення як традиційних, так і нетрадиційних торговельних бар'єрів;

— полегшувати доступ іноземних інвесторів на внутрішній ринок шляхом розширення прав усіх інвесторів при одночасному обмеженні державного регулювання;

• узгоджувати стимулювання зростання рівня зай­нятості й реформування в сфері соціальної політики з метою всебічної підтримки експорту;

• здійснювати більш ефективне розв'язання торго­вельних спорів за допомогою спеціально створених ме­ханізмів.

Основна мета НАФТА — прискорити процес форму­вання найбільшого на Північноамериканському кон­тиненті регіонального господарського комплексу.

Інтеграційні процеси активізуються і в Південній Америці. На початку 60-х pp. тут планувалося створи­ти "зону вільної торгівлі", а потім — Центральноаме­риканський спільний ринок (ЦАСР). Але політична і економічна кризи не дозволили реалізувати ці плани. До середини 90-х pp. інтеграційні процеси активізува­лись шляхом укладення торговельного пакту МЕРКО-СУР між Аргентиною, Бразилією, Уругваєм і Пара­гваєм, який приєднався пізніше. Пакт набрав чинності з 1 січня 1995 р. Він мав привести до створення нового великого регіонального торговельно-економічного бло­ку, що об'єднає держави з загальною чисельністю на­селення більш ніж 220 млн осіб і сумарним ВВП в 550 млрд. дол.

В результаті створення цього угрупування 90 % взаємної торгівлі чотирьох держав звільняються від дії будь-яких тарифних бар'єрів, а щодо імпорту з третіх країн, то запроваджується загальна тарифна структуpa і митні правила. Передбачається, що МЕРКОСУР буде інтегруватися з НАФТА і поступово в нове угрупування увійдуть інші країни регіону.

Прагнуть розвивати інтеграційні процеси у своєму регіоні африканські країни. В 1989 р. в Північній Аф­риці було створено союз Арабського Магріба за участі Алжиру, Лівії, Мавританії, Марокко і Тунісу. Угода про цей союз передбачає організацію широкомасштаб­ного економічного співробітництва на рівні регіональ­ної інтеграції. Але сьогодні Північноафриканський регіон являє собою п'ять замкнутих в національних кордонах, відокремлених один від одного ринків.

Прагнення інших африканських країн до економіч­ної інтеграції означає спробу відсталих, економічно не пов'язаних між собою країн створити в окремих субрегіонах Африки умови для розвитку промисло­вості, яка була б орієнтована на задоволення потреб внутрішнього ринку. Створюючи економічні союзи та митні зони, африканські країни планували на основі скоординованої політики розвивати тісні економічні зв'язки між собою. Результатом мало було стати ви­никнення містких внутрішніх ринків як бази модер­нізації економіки. Інтеграція розглядалась як альтер­нативний шлях розвитку з "опорою на власні сили". Ця ідея є і в планах Організації Африканської Єдності (ОАЄ) зі створення Африканського економічного спів­товариства.

Сьогоднішня практика реалізації інтеграційних пла­нів в Африці та завдань поглибленого співробітництва між країнами регіону показує, що всі ці цілі й завдан­ня залишаються поки що лише побажаннями. Разом з тим ідея африканського спільного ринку залишається популярною на цьому контингенті.

Набирають сили інтеграційні процеси у Східній Азії та Тихоокеанському басейні. Азійсько-тихоокеанське економічне співробітництво включає дві основні гру­пи країн та регіональні полюси зростання.

Найбільш успішно розвивається Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), куди входять:

Для АСЕАН характерні:

а) давні історичні традиції підтримки торговельних зв'язків;

б) відрегульовані форми співробітництва.

Звертають на себе увагу стратегічні завдання, вису­нуті у 1995 р. угодою про утворення цієї зони вільної торгівлі:

1. Знизити тарифи країн-учасниць в се­редньому до 5 % із 38 тис. найменувань товарів.

2. Планували 2003 р. створити повноцінну зону вільної тор­гівлі.

Але повною мірою ці завдань реалізувати не вдало­ся. Причиною цього є недоліки АСЕАН:

а) невисокий ступінь зрілості інтеграційних процесів;

б) неглибокі інституційні перетворення; так, зону вільної торгівлі АСЕАН можна віднести лише до першого етапу економічної інтеграції (зона з відміною та рифів).

Водночас у Азійсько-Тихоокеанському регіоні швид­ко розвиваються субрегіональні ринки товарів і капі­талів. Слід відзначити окремі полюси, або трикутники зростання.

Перший полюс — Південно-китайська економічна зона (КНР, Тайвань).

Другий полюс — "золотий трикутник зростання" (Індонезія, Малайзія, Сінгапур).

Третій полюс — економічна зона країн басейну Японського моря (Корея, Тайвань).

Четвертий полюс — Індокитайська економічна зона.

Фінансова криза 1997—1998рр. завдала значних збитків країнам регіону. За 1998 р. ВВП скоротився: в Індонезії на 18—20 % , в Малайзії на 7—9 % , на Філіппінах — на 1 % . Негативні соціально-економічні наслідки цієї кризи були вражаючими, так за деякими оцінками за 15 місяців (1987—1998 pp.) за рівнем своїх доходів 50 млн. осіб в Азії опустились за межу бідності. Країни регіону здійснюють активу антикризову діяль­ність. В антикризовій політиці є два підходи.

Перший (Китай і Тайвань) робить акцент на таких заходах:

1. захист внутрішньої економіки шляхом валютно­го контролю;

2. підтримка місцевого бізнесу.

Другий (Тайвань і Південна Корея) за основні захо­ди вважає:

1. рішучу санацію економіки;

2. підвищення відкритості економіки.

Основна причина різниці в підходах — це обсяги внутрішнього ринку країн, що сповідують певний ва­ріант економічної політики.

Не зважаючи на складність економічного процесу, в Азійсько-Тихоокеанському регіоні набирає сили і втілюється ідея формування організації Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). За планами АТЕС до 2020 р. передбачається створи­ти найбільшу у світі зону вільної торгівлі. В цю інте­граційну групу попередньо входить 18 країн. Це, пере­дусім, країни АСЕАН, а також Південна Корея, Тай­вань та ряд країн Північної і Південної Америки.