Тема 8. Міжнародні розрахунки і платіжний баланс

Суть міжнародних розрахунків. Основні форми міжнародних розрахунків. Платіжний баланс. Структура платіжного балансу.

Міжнародні розрахунки — це регулювання грошо­вих зобов'язань і вимог резидентів країни стосовно нерезидентів. Головне місце в міжнародних розрахун­ках посідають платежі у зовнішній торгівлі за послу­ги, кредити, інвестиції.

Специфіка міжнародних розрахунків визначається відсутністю загальноприйнятого для всіх країн платіж­ного засобу, оскільки національна валюта не є закон­ним платіжним засобом для інших країн. Тому в міжна­родних розрахунках використовуються боргові вимоги, підраховані в іноземній валюті, тобто девізи. Ці пла­тіжні засоби мають форми різних кредитних знарядь міжнародних розрахунків.

У XIX ст. переважали девізи у формі комерційних переказних векселів (трат), що виписувались експор­тером на імпортера.

На початку XX ст. трати почали витіснятися бан­ківськими знаряддями міжнародних розрахунків, що мали більш широку сферу обігу.

Найбільші банки різних країн підтримують взаємні кореспондентські зв'язки, відкривають один одному поточні рахунки (авуари), зберігають на них грошові засоби у відповідній іноземній валюті й виконують на засадах взаємності платіжні та інші доручення.

Рівнозначні вимоги та зобов'язання сторін реалізу­ються в процесі їх взаємної компенсації і обслугову­ються в основному такими інструментами, як банків­ські векселі, чеки та перекази.

Банківські векселі — це трати, що виставляються банками країни на іноземних кореспондентів. Купуючи ці векселі у національних банків, імпортери пере­силають їх експортерам, погашуючи таким чином свої боргові зобов'язання.

Банківський чек — це письмовий наказ банку — володарю авуару за кордоном своєму банку-кореспонденту про перерахування певної суми з його поточного рахунку чекоотримачеві.

Перекази (почтові й телеграфні) дають змогу при­скорити розрахунки і запобігти валютних втрат від коливань курсу.

Золото в міжнародних розрахунках використовува­лось в умовах золотого монометалізму. Сьогодні зна­ряддям міжнародних розрахунків виступають валюти (США, ЄС, Великої Британії, Японії та ін.).

Використовуються переважно такі форми міжнарод­них розрахунків.

1. Акредитивна форма розрахунків — форма безго­тівкових розрахунків між резидентами і нерезидента­ми за товарно-матеріальні цінності й послуги, які яв­ляють собою доручення однієї кредитної установи іншій здійснити оплату товарно-транспортних доку­ментів за рахунок зарезервованих коштів. Ця форма найбільш складна і затратна.

2. Інкасова операція — форма розрахунку за зовніш­ньоторговельною угодою, яка полягає в тому, що екс­портер доручає своєму банку одержати від імпортера певну суму валюти при передачі останньому відповід­них товарних документів.

3. Банківський переказ — форма розрахунку, яка здійснюється установою банку за дорученням вклад­ників для переказу їх вкладів в іншу установу банку або зарахування на рахунок іншого одержувача.

4. Авансові розрахунки — форма розрахунку, за якою оплата товарів імпортером здійснюється до від­вантаження, а інколи навіть до виробництва товару. Вона найвигідніша для експортера.

5. Розрахунки з відкритим рахунком зводяться до періодичних платежів імпортера експортеру після одержання товару. Ця форма пов'язана з кредитом за відкритим рахунком. Відкритий рахунок застосову­ється за регулярних поставок, коли довіра підкрі­плюється тривалими діловими стосунками, а покупець — солідна фірма. Ці розрахунки вигідні для імпортера і невигідні для експортера (уповільнюють оборотність капіталу, збільшують ризик).

Основою обліку міжнародних розрахунків у СНР є інституційна одиниця. Всі інституційні одиниці об'єд­нані в п'ять груп, які фактично представляють основні сектори економічної діяльності, що розглядаються за ознакою функціонуючих в них економічних агентів. Розглянемо ці групи:

1. нефінансові корпорації та підприємства — це ті інституційні одиниці, які продукують товари для рин­ку і надають нефінансові послуги; вони є домінуючою інституційною одиницею реального сектору;

2. сімейні (домашні) господарства — це всі фізичні особи, що продають свою робочу силу, виробляють і споживають ринкові послуги; сімейні господарства теж належать до реального сектору;

3. неприбуткові інституції — це юридичні особи, що надають неринкові послуги сімейним господарствам і засновані на добровільній участі фізичних осіб; непри­буткові інституції теж належать до реального сектору;

4. урядові установи — це інституційні одиниці, які поряд з виконанням політичних функцій і функцій економічного регулювання, виробляють неринкові то­вари і надають послуги для індивідуального і колек­тивного споживання, а також перерозподіляють дохо­ди; урядові установи є інституційною одиницею бю­джетного сектору;

5) фінансові корпорації — це інституційні одиниці, які здійснюють посередництво або надають допоміжні фінансові послуги; фінансові корпорації (банки, фінан­сові компанії) є основною інституційною одиницею грошового сектору.

Всі ці інституційні одиниці є також агентами зов­нішньоекономічного сектору.

Міжнародні розрахунки, що випливають з вимог та зобов'язань країни, відтворюються в платіжних та роз­рахункових балансах.

9.2. Платіжний баланс

Платіжний баланс (ПБ) — це статистичний запис підсумку операцій між резидентами країни та інших країн за певний період (квартал, рік).

Отже, він дає кількісну і якісну характеристику зовнішньоекономічної діяльності країни, її участі у світовому господарстві. Під час складання платіжного балансу величезна кількість міжнародних угод, що здійснюються різноманітними економічними агентами, певним чином класифікується і зводиться разом в певні статті, тобто цілу систему рахунків.

Для правильного розуміння й аналізу платіжного балансу необхідно мати на увазі основні принципи його побудови, які передбачають:

1. охоплення всіх зовнішньоекономічних операцій країни за певний період (місяць, квартал, рік);

2. систему подвійного запису; оскільки платіжний баланс — це бухгалтерська балансова тотожність, то кожна відображена в ньому операція має бути подана двома записами, що мають однакове вартісне виражен­ня; один із цих записів позначається як кредит зі зна­ком плюс, інший — як дебет зі знаком мінус;

3. наявність економічної території країни, тобто гео­графічної території, що перебуває під юрисдикцією уряду країни, у межах якої можуть вільно переміщу­ватися робоча сила, товари і капітал;

4. введення інституційних одиниць "резидент — нерезидент"; для відокремлення зовнішньоекономіч­них операцій від внутрішньо економічних. МВФ реко­мендує враховувати тільки операції між резидентами і нерезидентами країни;

5. визначення ринкової ціни; для реєстрації опе­рацій у платіжному балансі використовуються ринкові ціни, тобто ціни, за якими укладаються реальні угоди між незалежним покупцем і незалежним продавцем;

6. вибір розрахункової одиниці; при складанні пла­тіжного балансу країни слід використовувати ту роз­рахункову одиницю, яка застосовується у внутрішніх розрахунках і обліку, а для перерахування даних на долари рекомендується використовувати курс націо­нальної валюти до долара, що фактично діяв на ринку на дату складання платіжного балансу;

7. визначення часу реєстрації; оскільки кожна опе­рація у платіжному балансі має бути подана двома записами, обидва ці записи в ідеалі мають бути зроб­лені одночасно — у момент здійснення операції;

8. встановлення джерел інформації; для складання платіжного балансу використовуються: митна стати­стика, статистична звітність грошового сектору, інфор­мація про обсяг зовнішнього боргу, дані про операції з іноземною валютою тощо.

Повна схема складання платіжного балансу, реко­мендованого МВФ, містить 112 статей. Агрегована схе­ма зводить ці статті у сім блоків (груп) (табл. 9.1).

			Таблиця 9.1. Схема платіжного балансу
	Блок		Назва блоку, статті		Дебет	Кредит
	1		2		3	4
	А		Поточні операції (поточний ПБ)
			Товари: експорт ФОБ			+
			Товари: імпорт ФОБ		-
			Інші товари, послуги та доходи: кредит			+
			Інші товари, послуги та доходи: дебет		-
			Всього: товари, послуги та доходи
			Приватні односторонні перекази		-	+
			Всього, за винятком державних, односторонні перекази		—	+
			Державні односторонні перекази		-	+
	В		Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал
			Прямі інвестиції		-	+
					-	+
			Інший довгостроковий капітал		-	+
			Національний держсектор		-	+
			Банківський сектор		-	+
						+
			Всього: А + В (базисний баланс)
	С		Короткотерміновий капітал
			Національний держсектор		-	+
			Банківський сектор		-	+
		Інші сектори		-		+
D		Похибки та пропуски				+
		Всього: А + В + С + D
E		Компенсуючі статті
		Переоцінка золотого запасу		-		+
		Спеціальні права запозичення (SDR)		-		+
		Переоцінка валютних резервів		-		+
		Всього: A + B + C + D + E
F		Надзвичайне фінансування		-		+
		Всього: A + B + C + D4-E + F
G		Зобов'язання у складі валютних резервів іноземних державних органів		-		+
		Всього: A + B + C + D + E + F + G (баланс офіційних розрахунків, підсумковий баланс)
H		.
		Підсумкова зміна резервів
		Монетарне золото (державний золотий запас)		+		-
		Спеціальні права запозичення (SDR)		+		-
		Резервна позиція в МВФ		+		-
		Валютні активи		+		-
						-
		Інші вимоги		+
		Використання кредитів МВФ		-		-

В аналітичних цілях усі статті платіжного балансу поділяються на статті, що знаходяться "над рискою" і показують рух матеріальних цінностей, весь рух ка­піталу, за винятком зміни міжнародних резервів, і статті, що знаходяться "під рискою" і включають тільки зміни запасів міжнародних резервів уряду і центрального банку.

Навіть агрегована схема складання платіжного ба­лансу досить складна. Зупинимося детальніше на стат­тях, блоках і сальдо платіжного балансу.

Статті балансу поточних операцій. Для практич­них і аналітичних цілей найбільш важливою частиною платіжного балансу є баланс поточних операцій, тобто блок А. Саме цей блок охоплює зовнішню торгівлю то­варами та послугами, яка залишається головною фор­мою зовнішньоекономічних зв'язків у світі, а також такі великомасштабні операції, як переказ доходів від раніше вивезених та ввезених капіталів, грошові перекази при­ватних осіб та безоплатну допомогу (так звані трансферти) тощо. Слід звернути увагу на той факт, що експорт та імпорт у платіжному балансі оцінюються в цінах ФОБ, в той час як у зовнішньоторговельній статистиці — в цінах СІФ (плюс страхування та транспортні витрати).

Статті, об'єднані під назвою "Інші товари, послуги та доходи", включають:

а) поставки товарів, які важко відділити від поставок послуг;

б) різноманітні послуги;

в) доходи та витрати на використання прав власності (ліцензії, роялті, патенти);

г) доходи від приватних та державних інвестицій за кордон і аналогічні доходи від іноземних інвестицій у країні;

д) операції, пов'язані з політичними та адміністративними функціями держави за кордоном.

Статті "Приватні односторонні перекази" та "Державні односторонні перекази" включають:

а) грошові перекази (трансферти) переселенців, іноземних робітників тощо;

б) безоплатну державну допомогу.

Трансферти включають передачу матеріальних ре­сурсів між країнами, коли в обмін країна не одержує ніякого вартісного еквівалента, тобто залежно від на­прямку трансферту він відбивається у платіжному ба­лансі тільки за кредитом або за дебетом. Трансферти бувають поточні й капітальні. Поточні трансферти включаються в рахунок поточних операцій платіжно­го балансу, а капітальні — в рахунок операцій з капі­талом. Поточні трансферти не означають передачі пра­ва власності на основний капітал, не пов'язані з при­дбанням або використанням основного капіталу і не передбачають анулювання боргу кредитором.

Статті балансу руху капіталів. Міжнародний рух товарів і послуг, що фіксується в рахунку поточ­них операцій платіжного балансу, відповідним чином фінансується. Це фінансування відображається в рам­ках декількох груп статей платіжного балансу, що іноді спрощено називають балансом руху капіталу.

"Прямі інвестиції та інший довгостроковий капі­тал" (блок В) включає:

а) прямі та портфельні інвестиції;

б) інший довгостроковий капітал, куди входять:

• довгострокові державні та приватні банківські по­зики;

• виплата (отримання) основної частки боргу за ра­ніше отриманими (наданими) позиками;

• підписка на цінні папери міжнародних фінансо­вих установ.

"Короткотерміновий капітал" (блок С) відображає рух інвестицій строком до одного року включно і характеризує переважно рух короткострокових держав­них паперів і зобов'язань, банківських депозитів і міжбанківської заборгованості, короткострокових по­зик.

До балансу руху капіталу примикає блок D, "Похиб­ки та пропуски", який охоплює не стільки помилки, скільки пропуски, особливо приватні, зроблені під час підрахунку руху короткотермінового капіталу (де кількість щоденних операцій досягає в деяких краї­нах астрономічних цифр), а також включає контрабан­ду та нелегальний рух капіталу.

Статті підсумкового балансу. В аналізі підсум­кового балансу розглядаються всі блоки, крім Н.

"Компенсуючі статті" (блок Е) включають зміни в обсягах (але не самі обсяги):

а) золотого запасу країни за рахунок монетаризації/демонетаризації золота і змін світових цін на золото;

б) спеціальні права запозичення на рахунку країни та її резервної позиції у МВФ в силу змін їх обмінного курсу;

в) валютних резервів країни, її зовнішніх вимог та отриманих нею від МВФ кредитів за рахунок зміни обмінних курсів.

"Надзвичайне фінансування" (блок F) охоплює пе­реважно операції з пом'якшення дефіциту ПБ — безоплатні позики МВФ, позики для структурної перебу­дови від Світового банку, а також прострочення у ви­платі, перенесення і списання боргів та виплату цих боргів раніше терміну.

"Зобов'язання в складі валютних резервів інозем­них державних органів" (блок G) охоплюють державні депозити в іноземних банках і купівлю (продаж) іноземних цінних паперів державними органами (які роз­глядають їх як еквівалент валютних резервів).

За визначенням МВФ платіжний баланс — це ста­тистичний звіт за певний період, який показує: а) опе­рації з товарами, послугами і доходами, здійснені будь-якою країною із закордоном; б) зміну власності та інші зміни в монетарному золоті, спеціальних правах запо­зичення, що належать даній країні, а також фінансо­вих вимогах і зобов'язаннях щодо закордону; в) одно­сторонні перекази та компенсуючи записи, необхідні для бухгалтерського балансування тих операцій та змін, які взаємно не покриваються.

Сальдо платіжного балансу та його вимірювання.

Відповідно до принципів побудови платіжного балансу в цілому він завжди знаходиться в стані рівноваги. Тому говорити про сальдо, тобто про незбалансованість пла­тіжного балансу, можна лише стосовно окремих статей (блоків). На практиці підраховується три сальдо:

• за балансом поточних операцій;

• за балансом руху капіталу;

• за балансом офіційних розрахунків.

Кожен із цих балансів підводиться горизонтальною рискою, так що одні статті кредиту і дебету залиша­ються "над рискою", а всі інші — "під рискою". В кож­ному випадку позитивне сальдо має місце тоді, коли кредит "під рискою" перевищує дебет, при цьому така сама за величиною, але з протилежним знаком, нерівновага має місце за статтею "під рискою". Дефіцит виникає в тому випадку, коли кредит "над рискою" менший ніж дебет.

Сальдо поточних операцій (сальдо БО) — це саль­до найбільш важливих для економіки країни статей, які порівняно повільно змінюються і входять у блок А.

Воно розраховується найчастіше. Сальдо БПО має ба­лансуватись усіма іншими статтями (блоками). Баланс поточних рахунків дає досить повний обсяг інформації про економічне становище країни.

Позитивне сальдо балансу поточних рахунків свідчить про те, що країна продає вироблені нею това­ри і послуги іншим країнам в більшому обсязі, ніж купує. Дефіцит же цього балансу відображає заборго­ваність іншим країнам. Позитивне сальдо свідчить про наявність інвестиційного потенціалу, а від'ємне — про відплив коштів. Країна стає нетто-боржником.

Сальдо руху капіталів. Саме рух капіталів є голов­ним "контрбалансом" для поточних операцій. Іншими словами, якщо сальдо балансу поточних операцій від'ємне, то воно звичайно погашається (повністю чи частково) позитивним сальдо руху капіталів. Якщо ж позитивне, то це створює базу для того, щоб експорт капіталу із країни перевищував його імпорт.

Сальдо балансу офіційних розрахунків (сальдо підсумкового балансу) охоплює всі блоки, крім остан­нього — "Підсумкова зміна резервів" (Н). В цьому саль­до всі блоки розглядаються як джерела припливу (відпливу) коштів у країну (з країни), а блок Н — як балансуючий.

У блоці Н "Підсумкова зміна резервів" — знак "-" означає збільшення офіційних резервів країни, а знак "+" — їхнє зменшення, оскільки за логікою складан­ня платіжного балансу приплив коштів до офіційних резервів країни аналогічний імпорту товарів і послуг та навпаки.

Аналізуючи сальдо платіжного балансу, необхідно враховувати, що ми маємо справу не тільки з різними способами підрахунку сальдо, а й з різними поглядами на сутність платіжного балансу.