Найбідніші, з душовим ввп менше 1000 дол.

Ангола, Афганістан, Бенін, Буркіна-Фасо, Бурунді, Бутан, Гаїті, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Гондурас, Дем. Респ. Конго, Замбія, Зімбабве, Ємен, Камбоджа, Камерун, Кенія, Коморські о-ви, Конго, Кот-д'Івуар, Лаос, Ліберія, Мавританія, Мадагаскар, Малаві, Малі, Мозамбік, М'янма, Непал, Нігер, Нігерія, Нікарагуа, Руанда, Сан-Томе і Принсіпі, Сенегал, Сомалі, Судан, Сьєрра-Леоне, Танзанія, Того, Уганда, Центрально-Африканська Республіка, Чад, Еритрея, Ефіопія

'Країни з душовим ввп 1000-10000 дол.

Алжир, Антігуа і Барбуда, Аргентина, Бангладеш, Барбадос, Бахрейн, Беліз, Болі­вія, Ботсвана, Бразилія, Вануату, Венесуела, Східне Самоа, Гайана, Габон, Гвате­мала, Гваделупа, Гренада, Джибуті, Домініка, Домініканська Респ., Єгипет, Зах. Йордан і Сектор Газа, Західне Самоа, Індія, Індонезія, Йорданія, Ірак, Іран, Кабо-Верде, Кірибаті, Коста-Рика, Колумбія, Ліван, Лівія, Маврікій, Майота, Малайзія, Мальта, Мальдиви, Марокко, Маршаллові о-ви, Мексика, О-в Мен, Намібія, Оман, Палау, Пакистан, Панама, Папуа-Нова Гвінея, Парагвай, Перу, Пуерто-Рико, Саудівська Аравія, Сальвадор, Свазіленд, Сент-Вінсент і Гренадини, Сей-шельські, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Сирія, Соломонові, Суринам, Таїланд, Тринідад і Тобаго, Тонга, Туніс, Уругвай, Федеративні Штати Мікронезії, Фіджі, Чилі, Філіппіни, Шрі-Ланка, Еквадор, Екваторіальна Гвінея, Ямайка

Країни з високим душовим ВВП, понад 10 000 дол.

Аруба, Багамські, Бермудські о-ви, Бруней, Віргінські о-ви (США), Гуам, Кайманові о-ви, Катар, Кувейт, Мартініка, Нідерландські Антильські о-ви, Нова Каледонія, ОАЕ, Респ. Корея, Реюньон, Маріанські о-ви, Сингапур, Тайвань, Французька Гвіана, Фр, Полінезія

Крім цього, країни, що розвиваються, іноді поділяють на:

• нафтоєкспортуючі, в тому числі країни ОПЕК;

• нові індустріальні країни (НІК);

• країни значного потенціалу;

• сировинні придатки і «бананові республіки».

У даний час країни, що розвиваються, зосередили 79% населення світу; 42% світового ВВП; на них припадає 41,24 % світового екс­порту, 34,45% світового промислового і 68,28% сільськогосподар­ського виробництва. Чітко простежується тенденція постійного зростання частки економіки цих країн у світовому промисловому виробництві. Якщо в 1950 р. їхня частка становила 15,5 %, то в 2000 р. вона зросла до 34,45%. У світовому ВВП у 1950 р. країни, що розвиваються, складали 22,24%, а в 2000 р. частка їх збільшила­ся до 37, 63%. ВВП на душу населення в 1950 р. складав пересічно по країнах, що розвиваються, 1000 доларів, а до 2000 р. - 3800 дол. При цьому на шість найбільших країн (Мексику, Пакистан, Індію, Індонезію, Бразилію й Аргентину) припадає 35% населення, 27% світового торгового експорту, 21% ВВП країн, що розвиваються.

Промислове виробництво поступово переміщується з країн Пів­ночі в держави Півдня. При цьому в перших знижується число за­йнятих у промисловості і сільському господарстві за рахунок перетоку трудових ресурсів у нематеріальне виробництво; а в інших, навпаки, зростає число зайнятих у промисловості. Для країн, що розвиваються, за останні 50 років характерні більш високі темпи економічного зростання в порівняно з розвинутими країнами (у 2,5 рази). При цьому подібні темпи зростання економіки країн, що роз­виваються, ще не свідчать про їх солідний економічний потенціал: якщо врожайність бавовнику в Індії в 1970 р. була 1,1 ц. з 1 га, а в 1989 р. збільшилася до 2,0 то це ще не означає, що країна вийшла на рівень світових стандартів (10-15 ц/га).

Таблиця 17.2 Основні показники економіки країн, що розвиваються (2003 р.)'

Інтегрованість у світову економіку

Основними зовнішніми чинниками для країн, що розвиваються, залишаються: зовнішня торгівля, іноземні інвестиції, іноземні кре­дити, впровадження передових технологій, підготовка національ­них кадрів.

Зовнішня торгівля продовжує відігравати вирішальну роль у ви­значенні міри успішності національних економік. При сприятливій кон'юнктурі світового ринку країни одержують додаткову можли­вість закуповувати для себе необхідну продукцію виробничого і споживчого призначення і навіть вкладати кошти в розвиток імпортозамінних та експортоорієнтовних виробництв. Несприятлива кон'юнктура світового ринку енергоносіїв, зерна, металів або чого-небудь іншого відразу ж знижує купівельну спроможність більшос­ті країн, що розвиваються, і затягує їх у чергову боргову яму зов­нішніх запозичень.

Іноземні інвестиції завжди відігравали важливу роль у розвитку економіки країн, що розвиваються. Спочатку це були залізниці, морські й авіаційні порти, автостради. Потім концесії з розробки корисних копалин і лісових ресурсів, пізніше - матеріаломісткі й екологічно шкідливі виробництва: виплавка чорних і кольорових металів, нафтопереробка, виробництво мінеральних добрив, целю­лозно-паперова промисловість, що згодом розширилися за рахунок трудомістких і навіть деяких наукомістких галузей.

У країни, що розвиваються, виріс приплив прямих іноземних ін­вестицій (ШІ): їхня частка вага у світовому обсязі зросла з 12-14% у 1988-90-х роках до 36-38% у 1999 р. і склала 166 млрд дол. у 1998 р. Потім частка країн, що розвиваються, у світовому обсязі інвести­цій стала спадати; при абсолютному зростанні обсягу в 2005 р. вона становила лише 24%, або 2439 млрд. дол. Проте розподілені ці інве­стиції по країнах вкрай нерівномірно: 90% їх припадає на 20 країн.

Одним із показників міри участі тієї чи іншої сторони, що при­ймає інвестиції, в міжнародному виробництві є Індекс транснаціональності (IT), що розраховується як середнє значення показників:

• притоку ШІ до валових вкладень в основний капітал за останні З роки;

• загального обсягу завезених ПП до ВВП;

• обсягу умовно чистої продукції іноземних філій до ВВП;

• числа зайнятих на іноземних філіях до загальної чисельності працюючих.

Серед країн, що розвиваються, найбільш високий IT у Тринідаді і Тобаго (50%) й Південної Кореї (20%).

Найбільш привабливими для ГІН є НІК Південно-Східної Азії і Латинської Америки. Обсяг ПИ в країни АТР у 2005 р. склав 2399 млрд дол. На країни Африки припадало усього 264 млрд. дол. (це вдвічі менше, ніж у Сянгані). Якщо в Малайзії середньодушовий показник ПП складає 2275 дол., то в Малі - тільки 83, в Нігері - 12, Сомалі - 4 дол. Значні обсяги інвестицій ідуть у галузі, що не ма­ють пріоритетних інтересів для країн, що розвиваються.

Основними інвесторами є ТНК. У даний час близько 60 тисяч ТНК мають розгалужену мережу філій і дочірніх компаній у краї­нах Нового і Старого Світу, контролюючи понад 60% обсягу про­даж наукоємної продукції, близько 80% фінансових ринків. Інтере­си ТНК не завжди збігаються з інтересами сторони, що приймає, а часто і суперечать їм, оскільки уряди країн, що приймають, заціка­влені в стимулюванні національного розвитку, тоді як ТНК насам­перед орієнтуються на підвищення конкурентоспроможності своєї продукції на світовому ринку. Проте останніми роками урядам ба­гатьох країн, що розвиваються, шляхом переговорів удалося реінвестувати частину прибутків ТНК у життєво важливі для цих країн галузі господарства і збільшити обсяг одержуваних податків.

Не менш важливе значення має розширення внутрішнього по­питу. За рахунок цього в Таїланді забезпечено 86% приросту ВВП, в Індії - 96%. Успішний розвиток внутрішнього імпортозамінного та імпортоупереджуючого ринків багато в чому залежить від ство­рення сприятливих умов для функціонування чисельних дрібних і середніх підприємств.

Іноземна фінансова допомога надходить у країни або у вигляді довгострокових пільгових кредитів під гарантії держави і нерідко списується, або у вигляді державних грантів. Ця допомога може ре­алізовуватися в різних формах: підготовка спеціалістів у вузах роз­винутих країн, підготовка спеціалістів у самій країні, надання кре­дитів у вигляді товарів або технологій, надання грошових сум через світові банки і т.д. Проте з одного - дає якусь можливість для розвитку на даному етапі, а з іншого боку, збільшує економічну і полі­тичну залежність від країн - донорів. До того ж виплата кредитів і відсотків за ними для багатьох становить складає 30% і більше від їх щорічного ВВП (табл. 4.7).

Таблиця 17.3 Зовнішня заборгованість у 2005р. (млрд. дол.)

Впровадження передових технологій у країнах, що розвива­ються, зустрічає багато об'єктивних труднощів: як правило, розви­нуті країни не зацікавлені в передачі новітніх технологій і створен­ні для себе конкуренції. Часто новітні технології в ряді країн, що розвиваються (наприклад, розширення мережі Інтернет) не можуть бути застосовані через відсутність відповідної бази. Для більшості країн морально застарілі технології розглядаються ними як нові, тому що раніше вони в країні не використовувалися. Передача тех­нологій проходить декількома шляхами: через підготовку націона­льних кадрів, будівництво наукових підприємств, залучення до на­укових розробок національних наукових кадрів.

Підготовка спеціалістів для країн, що розвиваються, створює основу для майбутнього розвитку економіки, але в той же час спри­яє вимиванню і «відпливу розуму» в розвинуті країни. Рівень непи­сьменності в більшості країн, що розвиваються, залишається вкрай високим і налагодження системи освіти буде важливим чинником подальшого їхнього розвитку.

У 2000 р. в країнах, що розвиваються, було в основному подола­но наслідки фінансової кризи 1997 -1998 pp. Темпи зростанням ВВП цих країн становили 5,3%, що вище від середнього рівня за попередні 10 років. Частка країн, що розвиваються, в сукупному обсязі світового ВВП в 2005 р. складала 29,1%, у світовій торгівлі -24,1% (також найвищий показник за останні 10 років). В той же час інвестиційна привабливість залишається на невисокому рівні.