1.2 Зображення рельєфу на топографічних картах

Місцеві предмети – природні та виготовлені людьми об’єкти на земній поверхні, які використовують у військовій справі для вивчення місцевості, орієнтування, визначення координат цілей управління військами в бою.

До місцевих предметів належать: населені пункти, промислові та сільськогосподарські підприємства, рослинний і ґрунтовий покрив, берегова лінія великих за площею акваторій, ріки, озера, канали, об’єкти шляхів сполучення і зв’язку.

Місцеві предмети на топографічних картах зображують картографічними умовними знаками (додаток „А”).

Умовні топографічні знаки – це відображення місцевих предметів на карті, а саме: рельєфу, дорожньої сітки, гідрографії, ґрунтово-рослинного покриву.

Рельєф на топографічних картах зображують горизонталями, а деякі його деталі (яри, балки, пагорби) - відповідними умовними знаками.

Рельєф на топографічних картах зображують кривими замкнутими лініями, що з’єднують точки місцевості, які мають однакову висоту над рівнем поверхні, взятої за початок відліку висоти.

Такі лінії називають горизонталями (рис. 1.2).

Горизонталі бувають: основні, додаткові, допоміжні.

Горизонталі, які відповідають основному перетину рельєфу, називаються основними. Їх зображують на картах тонкими суцільними лініями.

Рисунок 1.2 - Зображення на карті горизонталями

типових форм рельєфу

Для полегшення рахування горизонталей кожна п’ята горизонталь потовщується.

Основну висоту перерізу зазначають на кожному аркуші карти під південним краєм його рамки. Наприклад, підпис „Суцільні горизонталі проведені через 10 м” означає, що на цьому аркуші всі суцільні горизонталі проведені через 10 м, а потовщені – через 50 м.

Для відображення окремих вершин, улоговин і сідловин, які не можуть бути показані на карті основними горизонталями, застосовують додаткові (через половину висоти основного перетину) і допоміжні (приблизно через чверть основного перетину) горизонталі. Їх відображають на картах пунктирними лініями.

Форми рельєфу

Рельєф місцеві, як правило, складається із випуклих і ввігнутих нерівностей, найрізноманітніших за своєю формою і розмірами.

Окремі нерівності називають формами рельєфу, елементарні форми рельєфу дуже різноманітні. Як правило, їх можна звести до п’яти основних типових форм (рис. 1.3).

Залом

Рисунок 1.3 - Зображення горизонталями елементарних форм рельєфу (на 1-6 пунктиром показані напрямки

водорозділів і водорозливів)

1. Гора – куполоподібне підвищення.

2. Улоговина – замкнута чашоподібна впадина.

3. Хребет – лінійно витягнуте підвищення, яке поступово знижується. Лінія, що з’єднує протилежні схили хребта, називається водорозділом.

4. Лощина – витягнуте поглиблення, яке знижується в одному напрямку. Лінію, по дну якої спрямовані схили, називають водозливом.

5. Сідловина – зниження на гребені хребта між двома суміжними вершинами (перевалами).

У горах дороги і стежки через хребти проходять по сідловинах, які називають перевалами.

Різновидностями типових форм рельєфу можуть бути: кургани, ями, яри, долини, балки, ущелини.

Для правильного визначення форм рельєфу на карті необхідно знати такі положення:

- форми рельєфу, позначені на карті коричневим кольором – (природні) творіння природи, чорним – (штучні) творіння людини;

- на горизонталях є короткі покажчики напряму схилів, які розміщені перпендикулярно до них і вказують напрям схилу; вони розміщуються на згинах горизонталей в найбільш характерних місцях і називаються бергштрихами;

- напрям схилів можна визначити і за відмітками горизонталей (цифрові підписи на деяких із них вказують в метрах висоту над рівнем моря). Верх кожної цифри завжди повернутий у бік підвищення схилу;

- об’єкти, деталі рельєфу, які неможливо показати горизонталями, зображають на картах спеціальними умовними знаками. До них відносять: урвища, скелі, яри, дорожні насипи і виїмки, кургани, ями. Цифри біля них вказують на висоту (глибину) в метрах [4, 5].