4.2. Неправомірні способи одержання комерційної таємниці

Угода ТRIРS містить деякі вказівки на способи заволодіння інформацією, що становить комерційну таємницю, які вважають недозволеними. Серед них і такі: «Фізичні та юридичні особи по­винні мати можливість перешкоджати тому, щоб інформація, яка законно знаходиться під їхнім контролем, розголошувалася, зби­ралась або використовувалась іншими особами без їхньої згоди у такий спосіб, який суперечить чесній комерційній практиці...» (ст. 39 (2)). При цьому суть виразу «у такий спосіб, який супере­чить чесній комерційній таємниці» розкривають так: це такі спо­соби, як «порушення контракту, порушення довіри та спонукан­ня до порушення, включаючи придбання інформації, що не підля­гає розкриттю третіми сторонами, які знали або не могли не знати, що з цим придбанням пов'язана така інформація».

У всьому світі до таких способів відносять промисловий шпіо­наж, підкуп службовців володільця комерційної таємниці, про­никнення у приміщення, прослуховування засобів зв'язку, роз­паковування кореспонденції тощо.

4.3. Охорона комерційної таємниці суб'єктом підприємницької діяльності

Умови охорони права на комерційну таємницю. Суб'єкт підприємницької діяльності має право на судовий захист від не­законного одержання, володіння і використання іншими фізич­ними та юридичними особами відомостей, що становлять комер­ційну таємницю, якщо:

• ця інформація має дійсну або потенційну комерційну цінність через її споживчу вартість, комерційний попит і невідомість іншим особам;

• до цієї інформації на законних підставах обмежений вільний доступ інших фізичних і юридичних осіб;

• відомості, що становлять комерційну таємницю, подані у формі інформації;

• для визначення й охорони цієї інформації вжиті відповідні заходи.

Охорона комерційної таємниці підприємством. Охорона ко­мерційної таємниці має бути частиною системи управління підприємством, і розпочинати треба зі створення системи безпе­ки. Саме системи, а не служби. Оформляють таку систему локаль­ними правовими актами, які вводять в дію внутрішні нормативні документи підприємства: Положення про комерційну таємницю, Правила внутрішнього розпорядку, Інструкція про роботу з до­кументацією, посадові інструкції, трудові контракти та інші.

Положення про комерційну таємницю розробляють, виходя­чи зі схеми внутрішньої структури фірми, технологічного ланцюж­ка внутрішніх і зовнішніх взаємовідносин, маркетингових завдань на тому або іншому ринку.

На сучасному підприємстві система безпеки безпосередньо пов'язана з маркетингом, патентуванням, інформаційним забез­печенням зазначених процесів. Особливо важлива система без­пеки для підприємств-експортерів.

Організація охорони комерційної таємниці. Охорону комер­ційної таємниці здійснюють її володілець і користувач. Відпові­дальність за охорону комерційної таємниці несе керівник підприє­мства. Встановлений ним порядок охорони комерційної таємниці закріплюється в колективному або трудовому договорі із праців­никами підприємства і (у разі укладання) у договорах із контр­агентами і професійними експертами.

Перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю, ступінь конфіденційності й організацію їхньої охорони визначає і затверджує суб'єкт підприємницької діяльності або особа, ним уповноважена.

Організація охорони комерційної таємниці включає в себе:

• визначення переліку посадових осіб, уповноважених відно­сити інформацію до комерційної таємниці;

• встановлення правил віднесення інформації до комерційної таємниці, проставляння та зняття грифа конфіденційності;

• розробку і доведення до осіб, допущених до відомостей, що становлять комерційну таємницю, інструкцій із дотримання ре­жиму конфіденційності;

• обмеження доступу до носіїв інформації, що містять комер­ційну таємницю;

• ведення спеціального діловодства, що забезпечує виділення і збереження носіїв, які містять комерційну таємницю;

• використання правових, організаційних, технічних та інших засобів захисту конфіденційної інформації;

• здійснення контролю за дотриманням встановленого режи­му конфіденційності.