4. Вільне використання творів

4.1. Загальні положення

Авторське право, як і будь-яке монопольне право, слід тлума­чити як виключне. У той же час регулювання авторського права повинно гармонізувати інтереси суспільства, автора, окремих осіб. Визнання за автором певних прав неминуче супроводжується встановленням деяких обмежень.

Закони про авторське право передбачають можливість у пев­них випадках використовувати твір, що його охороняють, вільно і безоплатно або з виплатою винагороди володільцеві авторсько­го права. Це називають вільним використанням творів, що їх охо­роняють.

4.2. Використання з виплатою винагороди: ліцензії за законом

Система так званих ліцензій за законом має виключний характер. Вона становить собою компромісне рішення, прийнятне лише для випадків, коли необхідно забезпечити доступ до творів та їх належ­не розповсюдження. Вона є доцільною лише тоді, коли вже мало місце перше розповсюдження твору з дозволу автора, і лише для певних видів використання, таких як механічне відтворення недраматичних музичних творів та їх текстованих супроводів; здійснювані одночас­но і без змін передача в ефір і сповіщення кабельними мережами про­грам організацій мовлення, а також у разі масового і неконтрольованого використання (приватного копіювання).

Використання за ліцензією згідно із законом має вільний ха­рактер, проте обумовлене виплатою винагороди. Законодавці вва­жали за необхідне полегшити діяльність користувачів, не позбавляючи в той же час авторів або інших правоволодільців вигід, що випливають з використання творів.

Умови, під які підпадають ліцензії відповідно до закону, такі:

• ліцензії можуть надавати лише невиключне право;

• ліцензії не підлягають перевідступленню;

• ліцензії жодним чином не мають обмежувати немайнові права автора;

• ліцензії мають гарантувати право автора на справедливу ви­нагороду шляхом визначення ставки такої винагороди або місти­ти доручення відповідній або судовій інстанції встановлювати її, якщо сторони не дійдуть згоди;

• дія ліцензій є обмеженою.

4.3. Приватна копія. Особисте використання

Приватна копія становить собою відтворення в одному при­мірнику коротких фрагментів творів або окремих оприлюднених творів, які охороняє авторське право, для особистого використан­ня виготівником копії (у тих випадках, коли йдеться про дослід­ження, освіту або дозвілля).

Під особистим використанням, яке крім відтворення може включати переробку (переклад, аранжування тощо) твору, що його охороняють, мають на увазі, що використовувати одержа­ний таким чином твір дозволено лише його виготівникові, що ос­танній є фізичною особою і що скопійований примірник не потра­пить до інших осіб, тобто його не використовуватимуть колек­тивно і не розповсюджуватимуть ні з комерційною, ні з іншою

метою.

Ст. 9 (2) Стокгольмського акта Бернської конвенції, підтверд­женого Паризьким актом, містить наступне положення щодо ви­знання можливості обмеження цього виду права на відтворення:

«За законодавством країн Союзу зберігається право дозволя­ти відтворення таких творів в особливих випадках за умови, що це відтворення не шкодить нормальній експлуатації твору і не зачіпає безпідставно законні інтереси автора».

Ця норма відображає рівень техніки фотокопіювання, досяг­нутий у другій половині 60-х років. Проте у зв'язку з частішан­ням випадків відтворення в особистих цілях за допомогою репрографічної техніки (або аналогічних методів) і відтворення в домашніх умовах звукозаписів й аудіовізуальних творів стало важко розглядати їх як прояви «особливих випадків», передбаче­них ст. 9 (2) Бернської конвенції, за яких відтворення «не шко­дить нормальній експлуатації твору і не зачіпає безпідставно за­конні інтереси автора».

Сьогодні вважають, що застосування технічних пристроїв, які не належать до друкарського обладнання, для відтворення графі­чних, звукових або аудіовізуальних матеріалів, призначених ви­ключно для індивідуального використання особою, яка виготов­ляє копію, слід супроводжувати виплатою винагороди для ком­пенсації значних збитків, яких зазнають автори, виконавці, видавці та продюсери у зв'язку з паралельною експлуатацією публікою творів, і що одержання та розподіл компенсації винагоро­ди за приватну копію, призначену для індивідуального викорис­тання, можна здійснювати лише за посередництва організацій управління майновими правами на колективній основі.

Ст. 25 Закону України «Про авторське право і суміжні права» допускає відтворення без дозволу автора (чи іншої особи, яка має авторське право) і без виплати авторської винагороди, виключно в особистих цілях або для кола сім'ї попередньо правомірно оприлюднених творів за винятком:

• творів архітектури - будівель і споруд;

• комп'ютерних програм;

• репрографічно відтворених книжок, нотних текстів і оригі­нальних творів образотворчого мистецтва.

Твори та виконання, зафіксовані у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, а також аудіовізуальні твори та їх примірники можна відтворювати в домашніх умовах виключно в особистих цілях або для кола сім'ї без дозволу автора (авторів), виконавців, виробників фонограм, але з виплатою їм винагороди.

Відповідно до ст. 42 цього Закону виплачують зазначену ви­нагороду у формі відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і (або) матеріальних носіїв виробники і (або) імпортери облад­нання та матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна ви­ключно в особистих цілях у домашніх умовах здійснити відтво­рення творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах, за ви­нятком:

• професійного обладнання та (або) матеріальних носіїв, не призначених для використання в домашніх умовах;

• обладнання та матеріальних носіїв, які експортують за мит­ну територію України;

• обладнання та матеріальних носіїв, які фізична особа вво­зить на митну територію України в особистих цілях і без комер­ційної мети.

Розміри відрахувань (відсотків), що їх мають сплачувати ви­робники та (або) імпортери обладнання і матеріальних носіїв, визначає Кабінет Міністрів України.

Імпортери перераховують кошти організації колективного управління майновими правами під час ввезення товару на мит­ну територію України, а виробники - у кінці кожного місяця після реалізації обладнання та матеріальних носіїв.

Зібрані кошти розподіляють між авторами і суб'єктами сумі­жних прав. Якщо угоди між організаціями колективного управління не передбачають інше, то зібрані кошти розподіляють у таких пропорціях: авторам - 50 %, виконавцям - 25 % і виробникам фонограм (відеограм) - 25 %.

Постанова Кабінету Міністрів України від 22 червня 2003 р. за № 992 «Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у до­машніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах» визначає розмі­ри зазначених відрахувань: для виробників обладнання та матер­іальних носіїв - у відсотках від їхньої відпускної ціни, а для імпор­терів - у відсотках від їхньої вартості, зазначеної у зовнішньо­економічному договорі (контракті).

Розмір відрахувань для виробників та імпортерів магнітофонів та іншої звукозаписувальної апаратури з пристроями для звуко­відтворення або без них, апаратури для відеозапису, записуваль­них відеокамер, радіоприймальної апаратури, поєднаної із звуко­записувальним пристроєм, становить 3 %; аудіокасет і відеокасет без запису, дисків для систем лазерного зчитування - 5 %.

Зазначена постанова уряду доручила Міністерству освіти і науки розробити та затвердити порядок визначення уповнова­жених організацій, які здійснюватимуть збирання та розподіл між суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від зазначених відрахувань, та визначити такі уповноважені організації; разом із Державним комітетом з питань регулятор­ної політики та підприємництва і Державною податковою адмі­ністрацією розробити та затвердити порядок здійснення цих відрахувань. Державній митниці доручено визначити порядок та форму передачі Міністерству освіти і науки інформації про факти митного оформлення зазначених обладнання і матеріаль­них носіїв, у тому числі про обсяги імпортованих товарів та їх імпортерів.

Ефективність дії запропонованого механізму збору відраху­вань (відсотків), що їх мають сплачувати виробники та (або) імпортери обладнання та матеріальних носіїв, може бути підтвер­джена під час його практичної реалізації.